Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«Любов до театру у мене починалася з любові до кіно»

Відверта розмова з артистом театру і кіно, актором Франківського драмтеатру Юрієм Вихованцем про творчість, хобі й особисте життя

Юрій Вихованець. Фото Віталія КОЛБУНОВА.
Юрій Вихованець. Фото Віталія КОЛБУНОВА.

У Львові свої вистави показував Франківський драмтеатр. У межах проєкту «Львів Branch» тепер франківці частіше буватимуть зі своїми виставами у Львові, де їх люблять і завжди тепло приймають. Відтак є можливість зустрітися і поговорити з акторами цього театру. Цього разу наш гість — актор театру кіно Юрій Вихованець, який у виставі Felix Austria грає роль скульптора Петра.

— Багато відомих акторів навіть задовго до вступу у театральний заклад не мріють туди вступати. А як це було вами?

— Ще у дитинстві, коли дивився фільми, думав: «От було б класно, якби я був там і теж грав, як ці актори». Але тоді мені ніхто не казав, що можна бути актором. Вважалося, що в Україні кіно не знімають. Показували старі українські фільми, але, на жаль, тоді це було не модно, натомість всі брали відеокасети із закордонними — переважно американськими — фільмами, бойовики. Я виріс на цій класиці, бо тато брав такі фільми як «Гладіатор», «Хоробре серце»…

— То вам більше подобалися бойовики?

— Радше не бойовики, а середньовічний екшн. Фільми типу «Термінатора» мене не надто цікавили. «Король Лев» досі мій улюблений мультик — теж тато мене на нього «присадив». Навчаючись в школі, зрозумів, що в 10-ий клас іти не хочу. У підлітковому віці частенько, йдучи вранці з дому до школи, йшов повз неї… Після 9 класу вступив у коледж на спеціальність «фінанси і кредит». А там зрозумів, що мені комфортніше сидіти в актовому залі, де я, фактично, і просидів усі три роки навчання — був ведучим усіх подій, конкурсів, концертів… Вже сформувалося у нас своє коло «зірок». Але навчання закінчилося і треба було вирішувати, що робити далі. Батьки зрозуміли, що я люблю мистецтво, порадили вступати на акторський факультет нашого Прикарпатського університету мистецтв. До Києва їхати не хотів, бо мріяв залишитися в Івано-Франківську і грати на сцені нашого театру.

— Тобто, ви були знайомі з репертуаром Франківського драмтеатру?

— Ще в школі нас водили на вистави цього театру. А коли вчився у коледжі, побачив виставу «Ігри імператорів», головну роль в якій грав Ростислав Держипільський. Я був настільки захоплений, що вже тоді зрозумів, що хочу на сцену, і на сцену саме цього театру. Але тоді я не знав, що актор — то професія. Я думав, що люди десь працюють, а вечорами грають вистави.

— Думали, що акторство — таке собі хобі?

— Так. Згодом вступив до Прикарпатського університету мистецтв і, коли навчався на другому курсі, Ростислав Любомирович взяв мене і ще одного мого однокурсника у свою постановку «Майже ніколи не навпаки» за Марією Матіос на роль Оксентія. Це була моя перша роль. Але ж страшно мені тоді було! На мої плечі відразу звалилася величезна відповідальність. Мої товариші-студенти розповідали, що, коли беруть в театр, то спочатку ходиш в масовці, а тут я відразу отримав роль. Колектив мене прийняв дуже гарно, тому моє входження у трупу театру відбулося плавно. Впродовж навчання грав і в масовках, мав і більші ролі. А після 5 курсу мене взяли у театр на роботу, хоча я вже і так там був. Але тепер вже дипломованим актором.

— Одна з багатьох ролей скульптор Петро у виставі Felix Austria. За цим романом Софії Андрухович був знятий повнометражний фільм «Віддана». А кілька років перед тим на широкі екрани вийшов історичний фільм Тараса Химича «Король Данило», де ви зіграли молодшого брата Данила Василька. То ви не лише театральний, а й кіноактор?

— Я довго йшов до кіно. Аж раптом мені написала продюсерка фільму «Данило Галицький»: «Були у вас на виставі. Хочемо попробувати тебе на роль Василька. Але треба поправитися, а також відростити волосся і бороду». А я якраз тоді активно займався в залі і відрощував волосся, але не бороду, бо я навіть не знав, що вона в мене росте. Перестав голитися — і виросла борода. Ми зустрілися, а за тиждень мені сказали приїхати. Сказали, що будуть знімати тизер фільму — оце і буде мій кастинг. За тиждень приїхав, ми той тизер відзняли — я трохи покричав на камеру, мені типу очі випалювали… Але круто те, що моя любов до середньовіччя втілилася в цьому проєкті — з мечами, битвами, кров’ю, з болотом, димом… Це для мене була така насолода! У цьому фільмі знімався тренер, який взявся працювати зі мною з фізичної підготовки. Каже: «Треба тебе трохи «надути». Я почав ходити в зал, набрав круту м’язову масу. Це було важко, та ще й в короткі терміни. Але воно того було варте. Правда, потім почалася депресія, бо я почав різко худнути, коли перестав займатися. А ще треба було по годинах їсти… Для мене тоді їсти — то було пекло. Навіщо витрачати час на їжу? А їсти треба було шість разів на день.

— А готувати любите?

— Готувати люблю. Але поки приготую, то вже їсти не хочу. Так от я зрозумів, що тримати ту вагу — то не моє. Тим більше, з репетицій треба було вибігати, щоб з’їсти якусь курку в гримерці…

— У вас чудова сім’я — дружина Ірина (її більше знають, як Фіїнку — телеведучу) і трирічний син. Чула, ви оригінально освідчилися своїй коханій, запропонувавши руку і серце — під час нібито зйомок короткометражного детектива, де Іра мала грати головну жіночу роль… Як прийшла така ідея?

— Іра якось сказала, що, якби їй освідчувалися і пропонували вийти заміж, то вона б не хотіла, щоб це було банально, і щоб вона була не в піжамі, а в красивій сукні, з макіяжем, а навколо були люди. Оце цвяха мені забила в голову! І тут підійшов той момент, коли я відчув, що хочу освідчитися Ірі. Сів, подумав… Професія дає багато можливостей, у мене є знайомі хлопці-оператори, яких я попросив мені допомогти. Написав сценарій. Оператор написав Ірині, що знімають фільм і пропонують їй прийти на кастинг. Почав шукати ресторани, готелі, де б це можна було зняти, мені всюди відмовляли… Нарешті все знайшли. Але найважче було не проговоритися, що весь цей замір лише заради освідчення. Всі знали, крім Іри. Батьки мене збирали, як до шлюбу. Я навіть тексту не вивчив. А Іра вивчила. Я тупив тоді страшенно! Перед тим кинув палити, але в той вечір купив пачку цигарок і закурив. Іра здивувалася, чого це я так нервую, адже я уже на той момент знявся у багатьох рекламних роликах, а тут… Словом, у відповідний момент взяв букет троянд, який стояв неподалік і підійшов до Іри, встав на коліно, простягнув обручку і запитав, чи вийде вона за мене заміж. Цю сцену можна побачити в короткометражці «Перстень долі» на ютубі.

— Нещодавно Ірина Вихованець брала участь у відборі на «Євробачення», навіть потрапила в четвірку найкращих. А в лютому починається її гастрольний тур містами України.

— Найцікавіше, що Ірі телефонували кілька років тому, коли вона була вагітна і ми зняли відеокліп на її пісню «Груба», хотіли цю пісню взяти у відбірковий тур на тодішнє «Євробачення». Але Іра відмовилася, бо була вже на 9 місяці вагітності і не могла нікуди їхати.

— Акторські сім’ї — скоріше правило, ніж виняток, тому що люди розмовляють однією мовою, розуміють одне одного, але… Назвіть плюси і мінуси сімейного життя двох акторів.

— Мінус був би в тому, якби Іра працювала зі мною в одному театрі (Ірина Вихованець — актриса Івано-Франківського театру ляльок — Л. П.), то однаковий графік роботи дуже ускладнював би життя. У нас є пари, які працюють разом у театрі, але в них поки що немає дітей. А коли є дитина… Не знаю, як би ми справлялися, якби працювали разом. Бабця сидить з внуком, коли треба, але теж не завжди може. А от зараз в Іри планується тур, то дуже цікаво, як то воно буде… А плюс в розумінні специфіки нашої роботи. Іноді репетиції можуть затягнутися допізна. Я приходжу пізно, в дружини не виникає ніяких питань. Нагодує, пригорне, запитає як справи, бо знає, що я прийшов з роботи втомлений. Нам завжди є про що поговорити.

— Маєте хобі?

— Люблю робити щось своїми руками — рубати дрова, наприклад. А ще обожнюю гори, люблю подорожувати, але без комфорту, «дикарем».

Схожі новини