«Або протистоїш ворогу із зброєю в руках. Або всіма силами ЗСУ допомагаєш»

Сьогодні у Дрогобичі, як і у всіх інших українських містах, невід’ємним атрибутом життя стали сигнали-оповіщення про ймовірні ракетні обстріли. Цим нікого вже не здивуєш. Вже звиклося. Якась частка правди в цьому є. Українці, навчившись у час небувалого випробування, яким стала для всіх нас війна, контролювати внутрішню рівновагу, масовій паніці не піддаються. Неприємним звуковим сигналом нікого не здивуєш, не налякаєш. Щось подібне думалось і мені, коли, перетнувши Площу Ринок у місті Котермака, вже добрався до приміщення міськради, де, як було домовлено заздалегідь, міський голова Тарас Кучма мав відповісти на наші запитання. І що було далі? Ще не встигли добре вхідні двері за нами зачинитись, як раптом «заревів» сигнал-оповіщення. Чомусь у центрі Дрогобича, хоч на це постійно люди нарікають, він так оглушливо вібрує своєю металевою «мелодією», що дехто з перехожих аж вуха затуляє. Так «народилося» перше запитання до міського голови — як жителі ОТГ адаптовуються, чи минув вже пік тривоги, той стан, про який кажуть, що все з рук валиться.

— Звісно, що минув, — чуємо у відповідь. — Поменшало тривожності та невпевненості. Всі вже усвідомили, що іншого виходу, ніж перемогти, у нас немає. Страх, якщо він і був, перебороли. Люди стали зібранішими, цілеспрямованішими у своїх діях. Ця «трансформація» призвела до залізного логічного висновку, вироблення в собі нехитрого, дієвого правила — або протистоїш ворогу із зброєю в руках, або робиш все, що у твоїх силах, всіма силами душі й серця допомагаєш ЗСУ. Усе просто. За таким принципом і живемо.

Вже готовий до експлуатації перший новий будинок

— Експерти кажуть, що у сучасній війні перемагає той, хто потужнішу, сучаснішу економіку має. Що можете сказати про «економіку» Дрогобича? Як місто у час війни «тримається»? Що перше півріччя показало?

— Ми успішно виконали, навіть перевиконали піврічний бюджет. Це — дуже добре. Маємо втіху, додалося оптимізму. Єдиний «мінус» полягає в тому, що, як це й передбачено законами воєнного часу, не можемо вільно розпоряджатись коштами. Бюджетні витрати передбачають лише виплату зарплатні та мобілізацію ресурсів на потреби ЗСУ. Все решта, крім ще двох захищених статей, таких як виділення коштів на реалізацію проєктів, які мають стосунок до роботи водоканалу та теплової мережі, казначейством блокується.

На потім, до здобуття повної перемоги над рашистами, відкладаються всі ремонтні роботи та реалізація інших гарних планів на території ОТГ.

Дуже задоволений тим, що вдалося зробити, обсягом підтримки, яку від нас отримали і продовжують отримувати силові структури — ЗСУ, поліція, Національна Гвардія України, тероборона, «надзвичайники». Це — перший, головний напрям роботи. Другий — допомога, піклування про внутрішньо переміщених осіб. Мабуть, буде перебільшенням, якщо скажу, що всі вони повністю перебувають під нашою опікою, бо хтось сам раду собі дає, але абсолютну більшість переселенців точно забезпечуємо всім необхідним — і притулок дали, і продуктами харчування допомагаємо, і одягом та взуттям забезпечуємо. А як же інакше? Ці люди втратили все. Пам’ятаючи про це, турбуючись про них, планомірно житло будуємо.

Вже готовий до експлуатації перший новий будинок, вручили ключі для вселення 32-м сім’ям. Окремі «дрібниці» треба ще доробити — доукомплектувати помешкання ліжками та кухонними меблями. Придбати для них пралки. Про все решта подбали. Не всі вірили, що нам це вдасться. Що ще до настання осені, як це було оголошено, вдасться вселити сюди людей. Але ми зробили. І повірте: на цьому не зупинимось. Кошти на спорудження житла для внутрішньо переміщених осіб знайдуться. І інвестори зголошуються, і з бюджету на таку благородну справу можна буде цільові кошти мобілізувати.

Нові біженці будуть

— Минулого тижня у Дрогобицькому районі побувала делегація з Покровська на чолі із заступником міського голови, керівником тамтешньої міської евакуаційної комісії Олександром Фроловим. Гості, якщо не помиляюсь, побували повсюдно — не лише у Трускавці, Дрогобичі та Бориславі, а й в інших адміністративних центрах ОТГ, які розташовані на території району. Що вони почули у відповідь? Скільки жителів Покровська, який став прифронтовим містом, зможе, наприклад, прийняти під час зими Дрогобич?

— Справді, ми мали таку зустріч. Добре знаємо про що йдеться. У нас немає таких ресурсних можливостей для надання житла біженцям із сходу та півдня України, як, наприклад, має санаторний Трускавець. Але, повірте, незалежно від того, де ці люди проживатимуть, нам потрібно готувати фінансовий ресурс для їх утримання. Візьмемо, для прикладу, комунальні послуги. Централізованим водопостачанням як жителів Дрогобича, так і Трускавця забезпечує КП «Дрогобичводоканал». Хто відшкодовуватиме витрати на водозабезпечення переселенців? Для когось це запитання риторичне. Для нас же — воно робоче. Так, наші співвітчизники наразі живуть там, де жили до війни. Але, як це передбачено рішенням уряду, мають звідти евакуюватись, щоб не піддавати себе небезпеці та мати можливість перезимувати у теплих приміщеннях на території, де бойові дії не ведуться. Бо там, де вони зараз живуть, житлова інфраструктура зруйнована. Ніхто не знає, що завтра буде, і, звісно ж, не гарантує, що до тамтешніх неушкоджених багатоповерхівок, якщо такі ще є, взимку подаватиметься вода, газ та тепло. Тому ми готуємось до прийому нових біженців. Я не можу назвати точну кількість людей, які прийме Дрогобич. Скажу інакше: скільки б їх не прибуло — знайдемо притулок для всіх. Без допомоги ніхто не залишиться. Потіснимось, поділимось всім, що маємо.

До Дрогобича виш із Покровська «передислоковується»…

— Якщо це так, тоді розкажіть про подробиці — де саме, з якого часу почне функціонувати у Дрогобичі новий виш?

— Річ у тому, що, зважаючи на погіршення безпекової ситуації на Донеччині, МОН України ще у квітні ухвалило рішення про тимчасове переміщення Донецького національного технічного університету до Луцька, де виш розмістився в одному з корпусів Луцького національного технічного університету. Не знаю, як конкретно розвивалися події в Луцьку, як вони там приживались. Зате знаю інше — до Дрогобича вже перебралась частина професорсько-викладацького складу Донецького національного технічного університету. Люди тут обживаються. Мають прибути й студенти. Ми хочемо, робимо все для того, щоб це перебазування відбулося. Розташується новий університет у приміщенні колишньої ЗОШ I-III ступенів № 15. Поки йдуть бойові дії, вони будуть у нас. Це наразі все, що можу сказати.

Шість з половиною тисяч!

— Якщо не помиляюсь, станом на сьогодні в Дрогобичі проживає близько 12 тис. внутрішньо переміщених осіб. Ніщо наразі не вказує на те, що до початку зими «картинка» з біженцями зміниться. Навпаки, очікується новий приплив. Що це означає для Дрогобича? Як даний фактор впливає на функціонування Дрогобицької ОТГ?

-Я не знаю, скільки в Дрогобичі буде внутрішньо переміщених осіб, скажімо, через 2−3 місяці.

Гадаю, що їх стане більше. Про інше скажу. Про те, що точно знаю. Приблизно 6,5 тис. із тих 12 тис. переселенців, які сьогодні живуть у місті, вже заявили, що залишаються в Дрогобичі назавжди. Для нас — це приємна новина. Хочемо, щоб до ОТГ влилася свіжа «кров». Щоб місто отримало новий імпульс для розвитку. Водночас — це виклик. Слід не просто на деякий час подбати про цих людей, як це робиться, коли йдеться про осіб, що тут тимчасово проживають. Маємо подумати про те, як забезпечити їх житлом та працевлаштувати. Згаданий мною вже побудований будинок для 32-х сімей — лише перша ластівка. Маю надію, що до початку зими ще не раз порадіємо за тих, хто отримає нове житло. У місті є багато будівель, які не експлуатуються. Йдеться не лише про колишні гуртожитки. Працюємо над тим, щоб підготувати ці приміщення для вселення переселенців.

— 1 вересня, попри війну і всі інші випробування, які цього року звалились на голови українців, у школах починається новий навчальний рік. Як до цієї завжди очікуваної та радісної події підготувалось місто? В якому режимі працюватимуть школи?

— Так і хочеться сказати, що наші школи на 100% готові до початку нового навчального року. По суті, воно так і є. Але скажу скромніше: нехай не на всі 100% - на 99% точно готові до навчання, як тепер кажуть, в офлайн режимі. Не всі у це вірять. Ми мали курйози з батьками, як, наприклад, це було у ліцеї № 2. Дорослі не повірили, що у навчальному закладі, де вчаться їхні діти, належним чином подбали про підготовку укриття, де як діти, так і вчителі повинні ховатись від ракетних обстрілів. Але різко змінили свою думку, коли на власні очі побачили, як у ліцеї підготувались до нового навчального року.

Така ж сама історія була і в ліцеї № 16 імені Юрія Дрогобича, де батьки також спочатку висловились проти очного навчання. «Охололи» лише після того, як побували у сховищі. Що тут скажеш? З одного боку, розумію батьків: вимагаючи доказів готовності захисних споруд, які сьогодні у кожній школі є, до обстрілів, поводять себе, як відповідальні та турботливі люди: за рідну кровинку вболівають! З іншого, важко позбутися думки, що деякі з них мислять маніпулятивно. Чому я так кажу? Бо, крім шкіл, ще й дитячі садочки є. Там, де дошкільнята перебувають, також мають бути укриття. І вони є. Але тут, на відміну від шкіл, ніхто з батьків жодного разу не вимагав доказів їх готовності до захисту. В одному випадку спостерігаємо одне ставлення, в іншому — інше. І це тоді, коли має бути однаковий підхід. Ні на кого не скаржусь, не критикую батьків. Лише розповідаю про власні спостереження.