«Закони повинні писати юристи, а не фотографи»

15 березня на Харківщині відбудуться довибори до Верховної Ради. Олексія Кучера, який переміг на 179 окрузі, призначили головою Харківської ОДА. За звільнене місце у парламенті боротимуться аж 40 кандидатів.

Утім, основна боротьба буде між трьома жінками: екс-губернаторкою Харківщини Юлією Світличною, Вікторією Алексейчук від «Слуги народу» та Вікторією Пташник від «Європейської Солідарності». Якщо переможе Пташник, опозиція може поповнитись ще одним «бійцем».

— Вікторіє, чому вирішили балотуватись від «Європейської солідарності», адже торік ви йшли на вибори від «Голосу»?

— Насамперед поясню, чому взагалі йду на вибори. Я юрист, маю парламентський досвід. Я розумію, як має працювати парламент. А те, що зараз там відбувається, це нищення парламентаризму. Ніякого парламенту насправді немає, дискусії не відбуваються через те, що там є монобільшість. Народні депутати абсолютно не самостійні, вони навіть не обговорюють законодавчі ініціативи, не розуміються у тому, за що вони голосують. Вже не кажу про ті історії, коли прем'єр-міністр подає заяви про відставку не до Парламенту, як це передбачено Конституцією, а до Президента. Парламент непрофесійній. Народними депутатами мають бути у переважній більшості юристи. Саме вони мають писати закони, а не фотографи.

«Голос» та «Європейська Солідарність» ідеологічно схожі. Але «Голос» на сьогодні не виставляє своїх кандидатів на вибори по 179 округу. Щодо «Європейської Солідарності», то це люди, які розуміють, що таке державність і борються зараз за те, аби ми цю державність не втратили. Тому, коли мені запропонували долучитись до команди ЄС, погодилась. На сьогодні я є єдиним кандидатом на виборах від демократичних проукраїнських сил.

- Як оцінюєте свої шанси на перемогу у Харкові, адже «Європейська Солідарність» не може похвалитись там великою підтримкою?

— Це навіть не Харків, а Харківщина: Сахновщина, Красноград, Лозова, Слобожанське. Мені здається, все залежить від живого спілкування, яке відбувається між виборцями і кандидатом. Я багато спілкуюсь з людьми на вулицях, на базарах, на автостанціях… Ще не було жодного випадку, коли б людина, яка погодилась зупинитись і поспілкуватись, потім сказала: ні, я все одно за вас не голосуватиму. Якось так щиро у нас складається спілкування. І мене це надихає. Мені б хотілось представляти права цих людей, будучи народним депутатом округу. Тож зараз все залежить від того, наскільки нам вдасться за цю коротку виборчу кампанію обійти якомога більше виборців. Головне, говорити з людьми про те, у що сам справді віриш.

— Ви були єдиним нардепом у попередньому складі парламенту, який попросив президента ветувати власний закон, оскільки виявили там помилку. Як вона туди потрапила?

— Це був не просто один з моїх законів, а закон, заради якого я йшла до Верховної Ради. Над ним я працювала багато років разом з асоціацією правників України. А потім у законі з’явилась поправка, за якою скасовувалась пеня, яка може бути накладена на суб’єктів господарювання, що відмовляються сплачувати штрафи, винесені АМКУ. У мене цього у проєкті не було, відбулась маніпуляція в комітеті. Коли я виявила цей пункт, я звернулась до президента, щоб ветувати цей закон. Він наклав вето, і законопроєкт з поправкою досі не прийнятий. Та що цікаво, зараз ідея скасування цієї пені відображена у законопроєктах, що подали «слуги народу». Якщо пеня буде скасована, то механізму стимулювати порушника сплатити штраф не буде. Таку норму не можна прийняти.

— Тобто поки Рада працює в режимі «скаженого принтера», таких маніпуляцій може бути безліч. І навіть автор документа може не знати, за що, врешті, проголосувала Рада?

— Таких «помилок» дуже багато. Депутати монобільшості переважно не знають, за що голосують. Знають лише, що зелену кнопку треба тиснути, коли спікер каже «прошу підтримати та голосувати». Якщо спікер каже: «прошу визначатись та голосувати», треба тиснути жовту чи червону кнопки, тобто утриматись чи голосувати проти. Тобто зараз уже повернулись до того, коли покійний Чечетов диригував у парламенті.

— Вважаєте, що зможете бути ефективною у парламенті, зважаючи на те, що рішення приймає монобільшість?

— У своїй попередній каденції я була позафракційним народним депутатом, тож фактично працювала одна. Попри це, я мала можливість готувати закони. Деякі мої закони були ухвалені. Бувало, навпаки, доводилось протидіяти ухваленню певних ініціатив. Наприклад, була ініціатива, яка фактично запроваджувала рейдерські схеми. Ми тоді об’єднались з нотаріусами, і три спроби протягнути відверто рейдерський закон «збили». Тому навіть один народний депутат може мати вплив. Тим більше, що у разі потрапляння до парламенту я планую приєднатись до команди «ЄС». Тому буду уже не одна, а з командою. І це буде посиленням опозиційної проукраїнської демократичної сили, якої на сьогодні у парламенті не вистачає. Якщо ми уже опинились у ситуації, коли у нас є монобільшість, то у парламенті має бути достойна опозиція.

— Так виглядає, що опозиція поки що не надто активно працює, особливо у плані поданих власних законопроєктів?

— Річ не у кількості поданих законопроєктів. Вони є, але монобільшість нехтує нормами регламенту і не виносить на порядок денний законопроєкти, які подають опозицйіні депутати. Спочатку, коли «Слуги народу» тільки прийшли у парламент, вони хотіли прийняти у турборежимі за перший день і ніч 73 закони на честь того, що отримали 73% голосів. Тоді опозиція якраз ефективно спрацювала, пояснювала: люди, ви порушуєте закон, тому всі ті законопроєкти, які ви наприймаєте за одну ніч, потім будуть скасовані Конституційним Судом. Ви порушуєте всю процедуру: не дали депутатам ні можливості ознайомитись з текстом документів, ні не провели через три читання, ні поправки не дали можливості подати. Саме через те, що опозиція почала про це публічно говорити, монобільшість відмовилась від тієї затії. Вважаю, що у цих умовах уся проукраїнська опозиція мала б об’єднуватись і просувати важливі ідеї у парламенті.