«Любовний роман написав на спір»

Розмова з Віктором Янкевичем — молодим бухгалтером, який пише переважно детективні романи

Фото з архіву Віктора Янкевича

Йому лише 33 роки, а він вже автор чотирьох цікавезних детективів! Віктор Янкевич (на фото) — не лише письменник з неймовірним бажанням писати і наполегливістю, а й цікавий співрозмовник, спортсмен і всебічно освічена людина. На 26-му BookForum у Львові презентував два нові детективи — «Відплата» і «Вбивство в бібліотеці на Ринку, 9». Про те, як воно, бути молодим письменником, як знайти ключик до сердець читачів, про кохання, рідний Кременець, друзів і нові книжки — наша розмова з письменником Віктором Янкевичем.

— Вікторе, коли вперше подумали про те, що можна писати книжки і та­ким чином стати відомим та успіш­ним?

— Ніколи не думав про те, щоб стати ві­домим і успішним на цій ниві. Я прочи­тав роман Булгакова «Майстер і Марга­рита» і захотів подивитися екранізацію. У 2005 році купив диск із фільмом «Май­стер і Маргарита», на якому був і серіал «Єсенін». Мене захопила біографія Єсені­на. Перечитав усе, що знайшов про цьо­го поета. Мені було цікаво, як він жив, як писав. І саме Єсенін спонукав мене поча­ти писати вірші. Від 2005-го до 2009 року писав виключно вірші. Я їх ніде не публі­кував. Нещодавно перечитав їх і дуже смі­явся з того, що писав. У 2013 році я пої­хав у Тараканівський форт, що у Дубні. Ця напівзруйнована будівля мене настільки вразила, що я вирішив написати про неї книжку. Я її написав. Вона ніде не була ви­дана, бо її треба переробляти. Приблизно в той самий час я зіткнувся з такою про­блемою, як доведення до самогубства через соціальні мережі. Прочитав статтю про маніяка, який довів до самогубства 26 молодих жінок 18−30 років по всій Україні. Це було ще до появи гри «синій кит», яка спонукала до самогубства підлітків. По­думав, що про цю проблему треба писа­ти. І написав роман «Тенета». Щоправда, я тоді лише вчився писати, тому робота тривала три роки. Перший рукопис пере­робляв кілька разів. Роман «Тенета» поба­чив світ 2018 року.

— Як з’явився роман «Копія»?

— Після виходу «Тенет» я сів і за три мі­сяці написав роман «Копія». Якщо «Те­нета» — соціальний детектив, то «Копія» — бойовик, де є погоні і вбивства, стріля­нина, розслідування, любовна лінія. То­рік, саме до книжкового Форуму у Льво­ві, вийшов цей роман.

— «Копія» написана на основі реаль­них подій?

— У романі йдеться про вбивство дівчи­ни після випускного вечора, тіло якої зна­йшли біля річки. Роман уже був готовий, коли неподалік Кременця, біля дороги, було знайдено труп дівчини. І я злякався, кілька місяців не міг віддати «Копію» у ви­давництво. Боявся, що мій роман почнуть пов’язувати з реальним убивством.

— Знаю, що ви написали також лю­бовний роман…

— У вересні минулого року ми поспе­речалися з письменницею Яриною Като­рож про те, що я напишу любовний ро­ман. Яринка казала, що чоловік не може так тонко, як жінка, і так точно описати почуття і викласти їх у романі. Вирішив їй довести, що це не так. Ми посперечали­ся на торт. Коли Ярина прочитала руко­пис, визнала, що програла, і «поставила» мені цей торт. Отак за 250 гривень (вар­тість торта) я п’ять місяців працював над любовним романом. Зараз він лежить і чекає своєї черги у видавництві.

— Як народилася повість «Вбивство в бібліотеці на Ринку, 9»?

— Перш ніж розповісти про цей детек­тив, треба кілька слів сказати про мій третій твір «Відплата». У грудні минулого року я був у Херсоні на книжковій толоці «Книжковий Миколай», де познайомив­ся з дуже неординарною і цікавою бібліо­текаркою Юлією Майстренко. Ми випили кави, поговорили, і коли я вже їхав додо­му, сказав, що візьму її як головну герої­ню мого нового детективу. Вона погоди­лася, але серйозно цього не сприйняла. Через два місяці я надіслав їй рукопис повісті «Відплата». Події відбуваються в моєму улюбленому місті Кременець. Коли закінчував роботу над «Відплатою», мені настільки сподобався образ го­ловної героїні, що я розумів: історії за її участі повинні мати продовження, мож­на написати цілий цикл повістей з однією головною героїнею.

— Бібліотекарка, яка веде приватні розслідування кримінальних справ, — така собі міс Марпл у молодості?

— До того ж розслідування криміналь­них справ кожного разу відбувається в іншому місті. Тим самим хочу показати не лише процес розслідування, а й міста України з історичними будівлями і сучас­ними пабами, барами, де можна випити пива, поїсти… Описати місто і розповісти про розслідування, щоб, з одного боку, це був цікавий детектив, а з другого — не­величкий путівник по місту. Це буде ціка­во і жителям міста, в якому відбуваються події, і тим, хто приїздить сюди на екс­курсії. Кожен може прочитати мою книж­ку, закохатися в головну героїню і разом з нею прогулятися вуличками міста.

Коли я закінчував «Відплату», зрозу­мів, що моя головна героїня Юлія Левиць­ка стане героїнею наступного детективу. Саме в той час я закінчив читати книжку Агати Кісті «Оголошено вбивство», саме в цей час я поїхав на презентацію своєї «Копії» у Львів, в Обласну бібліотеку для юнацтва на площі Ринок, 9… Зірки скла­лися так, що я зрозумів: «Вбивство в бі­бліотеці на Ринку, 9» неминуче.

— Ви назвали свою презентацію «Вбивство в бібліотеці на Ринку, 9»…

— Я назвав так презентацію. У книж­ці про це написано. Перед поїздкою до Львова я замислився над тим, чим я можу зацікавити вибагливого львівського чита­ча. Вийшов перекурити, глянув на Зам­кову гору, на парк ім. Шевченка, і мені прийшла думка назвати презентацію «Вбивство в бібліотеці на Ринку, 9». А коли я приїхав на презентацію, зайшов у фойє і був просто вражений. Всюди були натяг­нуті червоно-білі стрічки з написом «Ве­деться слідство», на підлозі білим плас­тирем окреслена фігура людського тіла зі слідами «крові"-кетчупу. Модерував пре­зентацію Богдан Коломійчук, прийшли мої друзі-письменники і просто читачі… Під час презентації зрозумів, що моя ге­роїня Юля Левицька наступне розсліду­вання вестиме у Львові, саме у цій біблі­отеці. Коли я їхав машиною три години додому, мав час все обдумати і скласти докупи: роман Крісті «Оголошено вбив­ство», моя презентація у бібліотеці…

Я вирішив зібрати всіх в одному міс­ці і, крім реальних персонажів, які були на презентації, ввів вигаданих читачів, при­думав родину (літня подружня пара зі си­ном, невісткою і онуками), яка приходить на мою презентацію. Під час презента­ції стається вбивство. Усіх своїх друзів, яких описав у першій главі повісті, зму­шений був відпустити додому. Залишили­ся тільки директорка бібліотеки Таня Пи­липець і її заступниця Люда Пуляєва. І ми з Юлею Левицькою, яка зі мною приїхала до Львова на мою презентацію, почина­ємо розслідування вбивства у бібліотеці. Але я у повісті — лише спостерігач, такий собі непомітний Ватсон для геніально­го Холмса. І Юля веде розслідування — з допитами, з вивченням потаємних ходів у бібліотеці, про які мало хто знає. На тлі розслідування ми бачимо живу бібліотеку, яка проводить креативні заходи, намага­ється зробити все, щоб читачам тут було комфортно і цікаво. У цьому детективі ще одним персонажем є бібліотека, як живий організм, який живе своїм життям, який дихає, радіє, плаче, переживає…

— Що було найважче, а що — найлег­ше у роботі над повістю «Вбивство в бібліотеці на Ринку, 9»?

— Найважче було те, що я дуже бояв­ся, що людям, яких я зробив персона­жами цього детективу, не сподобається, як я їх описав. І зараз є цей страх. На­приклад, у Богдана Коломійчука я на­віть дозвіл брав, аби використати його прізвище у своїй книжці. А щоб Богдан не звинуватив мене у тому, що я неправ­диво змалював його образ і те, що він говорив, то я переглянув пряму тран­сляцію з презентації мого роману «Ко­пія», яку модерував Коломійчук, і слово в слово переклав його слова в новий де­тектив. А найпростішою була сама ро­бота. Я просто насолоджувався напи­санням цієї книжки.

— Розкажіть про свій новий любов­ний роман. Як воно — чоловікові пи­сати на тему, в якій компетентнішими вважають жінок?

— Чоловіки теж вміють кохати — відда­но і несамовито, до безтями. Їхні серця також ранять, топчуть. У них теж бува­ють стреси, тільки чоловіки намагають­ся цього не показувати. Вони «вдягають» на обличчя усмішку і йдуть по життю, ніби у них нічого не сталося. Я не напи­сав звичайний любовний роман для жі­нок і про жінок. Я написав роман про чо­ловіка, який у певний період втрачає все, чим він живе. Події відбуваються у двох часових проміжках: у 2013 і 2029 роках. У 2013 році починається історія любові цього чоловіка, а у 2029-му відбувають­ся наслідки тих дій і того вибору, який він зробив тоді, у 2013-му. Це нестандарт­ний любовний роман. У мене немає од­нозначних фіналів. Якщо згадати «Тене­та», то там потрійний фінал: є гепіенд, нема гепіенду і знову є гепіенд. У «Від­платі» і «Вбивстві…» закінчення є почат­ком чогось нового.

— Ви часто розчаровувалися в житті?

— Намагаюся не розчаровуватися. Бачу в людях лише хороше, поки вони самі не доведуть зворотне. А взагалі, треба по­важати вибір інших. Якщо тебе покинули, то шукай причину перш за все в собі, а не звинувачуй когось. Це вибір, і з ним тре­ба миритися, як би боляче тобі не було. У своєму житті я по-справжньому кохав, кохаю і буду кохати лише одну жінку. І не важливо разом ми чи ні. Хоча… Лише ду­рень не змінює свого рішення. Вважаю, що все відбувається так, як має бути, все, що в житті стається, має статися. Якщо десь втрачаєш, то десь знаходиш, падаєш, встаєш і йдеш далі.

— У вас є син. Що найважливіше хо­тіли б у ньому виховати?

— У мене чудовий син Давид, якому не­щодавно виповнилося 8 років, вчиться у другому класі. Він дуже активний, обо­жнює риболовлю. Може сидіти з вудоч­кою біля річки цілий день. Я стільки си­діти не можу. У нас, Янкевичів, є одна слабкість — ми занадто добрі. Але це і ве­ликий «плюс», тому що, якщо ти живеш щиро, відкрито, готовий прийти на допо­могу кожному, хто її потребує, нічого не вимагаючи взамін, то отримуєш великий кайф. Хочу, щоб мій син залишався до­брою людиною, — це в житті найважливі­ше. Доброта, чесність, справедливість — це «козир» Янкевичів. Це моя суперсила, яку я хочу передати своєму синові. До­помогти перенести пакунки з книжками, подати при виході з автобуса жінці руку — їм добре, і я отримав задоволення. Це дає вірних друзів, людей, які і тобі колись допоможуть просто так, нічого не вима­гаючи взамін.

— Наразі левову частку свого часу присвячуєте не написанню нових ро­манів, а бухгалтерським рахункам…

— Бухгалтерія дає мені кошти, на які я живу, письменство дає мені кайф. Коли письменство дасть мені можли­вість заробляти на життя, тоді займа­тимусь тільки ним. Наразі мені треба щось їсти. Тому я змушений працювати бухгалтером, вести бухгалтерію двох підприємств і знаходити час для того, щоб писати новий детектив чи любов­ний роман, чи пост у фейсбуку, який іноді дається важче, ніж любовний ро­ман…