«Любовний роман написав на спір»
Розмова з Віктором Янкевичем — молодим бухгалтером, який пише переважно детективні романи
/wz.lviv.ua/images/interview/_cover/398136/img20190926105753.jpg)
Йому лише 33 роки, а він вже автор чотирьох цікавезних детективів! Віктор Янкевич (на фото) — не лише письменник з неймовірним бажанням писати і наполегливістю, а й цікавий співрозмовник, спортсмен і всебічно освічена людина. На 26-му BookForum у Львові презентував два нові детективи — «Відплата» і «Вбивство в бібліотеці на Ринку, 9». Про те, як воно, бути молодим письменником, як знайти ключик до сердець читачів, про кохання, рідний Кременець, друзів і нові книжки — наша розмова з письменником Віктором Янкевичем.
— Вікторе, коли вперше подумали про те, що можна писати книжки і таким чином стати відомим та успішним?
— Ніколи не думав про те, щоб стати відомим і успішним на цій ниві. Я прочитав роман Булгакова «Майстер і Маргарита» і захотів подивитися екранізацію. У 2005 році купив диск із фільмом «Майстер і Маргарита», на якому був і серіал «Єсенін». Мене захопила біографія Єсеніна. Перечитав усе, що знайшов про цього поета. Мені було цікаво, як він жив, як писав. І саме Єсенін спонукав мене почати писати вірші. Від 2005-го до 2009 року писав виключно вірші. Я їх ніде не публікував. Нещодавно перечитав їх і дуже сміявся з того, що писав. У 2013 році я поїхав у Тараканівський форт, що у Дубні. Ця напівзруйнована будівля мене настільки вразила, що я вирішив написати про неї книжку. Я її написав. Вона ніде не була видана, бо її треба переробляти. Приблизно в той самий час я зіткнувся з такою проблемою, як доведення до самогубства через соціальні мережі. Прочитав статтю про маніяка, який довів до самогубства 26 молодих жінок 18−30 років по всій Україні. Це було ще до появи гри «синій кит», яка спонукала до самогубства підлітків. Подумав, що про цю проблему треба писати. І написав роман «Тенета». Щоправда, я тоді лише вчився писати, тому робота тривала три роки. Перший рукопис переробляв кілька разів. Роман «Тенета» побачив світ 2018 року.
— Як з’явився роман «Копія»?
— Після виходу «Тенет» я сів і за три місяці написав роман «Копія». Якщо «Тенета» — соціальний детектив, то «Копія» — бойовик, де є погоні і вбивства, стрілянина, розслідування, любовна лінія. Торік, саме до книжкового Форуму у Львові, вийшов цей роман.
— «Копія» написана на основі реальних подій?
— У романі йдеться про вбивство дівчини після випускного вечора, тіло якої знайшли біля річки. Роман уже був готовий, коли неподалік Кременця, біля дороги, було знайдено труп дівчини. І я злякався, кілька місяців не міг віддати «Копію» у видавництво. Боявся, що мій роман почнуть пов’язувати з реальним убивством.
— Знаю, що ви написали також любовний роман…
— У вересні минулого року ми посперечалися з письменницею Яриною Каторож про те, що я напишу любовний роман. Яринка казала, що чоловік не може так тонко, як жінка, і так точно описати почуття і викласти їх у романі. Вирішив їй довести, що це не так. Ми посперечалися на торт. Коли Ярина прочитала рукопис, визнала, що програла, і «поставила» мені цей торт. Отак за 250 гривень (вартість торта) я п’ять місяців працював над любовним романом. Зараз він лежить і чекає своєї черги у видавництві.
— Як народилася повість «Вбивство в бібліотеці на Ринку, 9»?
— Перш ніж розповісти про цей детектив, треба кілька слів сказати про мій третій твір «Відплата». У грудні минулого року я був у Херсоні на книжковій толоці «Книжковий Миколай», де познайомився з дуже неординарною і цікавою бібліотекаркою Юлією Майстренко. Ми випили кави, поговорили, і коли я вже їхав додому, сказав, що візьму її як головну героїню мого нового детективу. Вона погодилася, але серйозно цього не сприйняла. Через два місяці я надіслав їй рукопис повісті «Відплата». Події відбуваються в моєму улюбленому місті Кременець. Коли закінчував роботу над «Відплатою», мені настільки сподобався образ головної героїні, що я розумів: історії за її участі повинні мати продовження, можна написати цілий цикл повістей з однією головною героїнею.
— Бібліотекарка, яка веде приватні розслідування кримінальних справ, — така собі міс Марпл у молодості?
— До того ж розслідування кримінальних справ кожного разу відбувається в іншому місті. Тим самим хочу показати не лише процес розслідування, а й міста України з історичними будівлями і сучасними пабами, барами, де можна випити пива, поїсти… Описати місто і розповісти про розслідування, щоб, з одного боку, це був цікавий детектив, а з другого — невеличкий путівник по місту. Це буде цікаво і жителям міста, в якому відбуваються події, і тим, хто приїздить сюди на екскурсії. Кожен може прочитати мою книжку, закохатися в головну героїню і разом з нею прогулятися вуличками міста.
Коли я закінчував «Відплату», зрозумів, що моя головна героїня Юлія Левицька стане героїнею наступного детективу. Саме в той час я закінчив читати книжку Агати Кісті «Оголошено вбивство», саме в цей час я поїхав на презентацію своєї «Копії» у Львів, в Обласну бібліотеку для юнацтва на площі Ринок, 9… Зірки склалися так, що я зрозумів: «Вбивство в бібліотеці на Ринку, 9» неминуче.
— Ви назвали свою презентацію «Вбивство в бібліотеці на Ринку, 9»…
— Я назвав так презентацію. У книжці про це написано. Перед поїздкою до Львова я замислився над тим, чим я можу зацікавити вибагливого львівського читача. Вийшов перекурити, глянув на Замкову гору, на парк ім. Шевченка, і мені прийшла думка назвати презентацію «Вбивство в бібліотеці на Ринку, 9». А коли я приїхав на презентацію, зайшов у фойє і був просто вражений. Всюди були натягнуті червоно-білі стрічки з написом «Ведеться слідство», на підлозі білим пластирем окреслена фігура людського тіла зі слідами «крові"-кетчупу. Модерував презентацію Богдан Коломійчук, прийшли мої друзі-письменники і просто читачі… Під час презентації зрозумів, що моя героїня Юля Левицька наступне розслідування вестиме у Львові, саме у цій бібліотеці. Коли я їхав машиною три години додому, мав час все обдумати і скласти докупи: роман Крісті «Оголошено вбивство», моя презентація у бібліотеці…
Я вирішив зібрати всіх в одному місці і, крім реальних персонажів, які були на презентації, ввів вигаданих читачів, придумав родину (літня подружня пара зі сином, невісткою і онуками), яка приходить на мою презентацію. Під час презентації стається вбивство. Усіх своїх друзів, яких описав у першій главі повісті, змушений був відпустити додому. Залишилися тільки директорка бібліотеки Таня Пилипець і її заступниця Люда Пуляєва. І ми з Юлею Левицькою, яка зі мною приїхала до Львова на мою презентацію, починаємо розслідування вбивства у бібліотеці. Але я у повісті — лише спостерігач, такий собі непомітний Ватсон для геніального Холмса. І Юля веде розслідування — з допитами, з вивченням потаємних ходів у бібліотеці, про які мало хто знає. На тлі розслідування ми бачимо живу бібліотеку, яка проводить креативні заходи, намагається зробити все, щоб читачам тут було комфортно і цікаво. У цьому детективі ще одним персонажем є бібліотека, як живий організм, який живе своїм життям, який дихає, радіє, плаче, переживає…
— Що було найважче, а що — найлегше у роботі над повістю «Вбивство в бібліотеці на Ринку, 9»?
— Найважче було те, що я дуже боявся, що людям, яких я зробив персонажами цього детективу, не сподобається, як я їх описав. І зараз є цей страх. Наприклад, у Богдана Коломійчука я навіть дозвіл брав, аби використати його прізвище у своїй книжці. А щоб Богдан не звинуватив мене у тому, що я неправдиво змалював його образ і те, що він говорив, то я переглянув пряму трансляцію з презентації мого роману «Копія», яку модерував Коломійчук, і слово в слово переклав його слова в новий детектив. А найпростішою була сама робота. Я просто насолоджувався написанням цієї книжки.
— Розкажіть про свій новий любовний роман. Як воно — чоловікові писати на тему, в якій компетентнішими вважають жінок?
— Чоловіки теж вміють кохати — віддано і несамовито, до безтями. Їхні серця також ранять, топчуть. У них теж бувають стреси, тільки чоловіки намагаються цього не показувати. Вони «вдягають» на обличчя усмішку і йдуть по життю, ніби у них нічого не сталося. Я не написав звичайний любовний роман для жінок і про жінок. Я написав роман про чоловіка, який у певний період втрачає все, чим він живе. Події відбуваються у двох часових проміжках: у 2013 і 2029 роках. У 2013 році починається історія любові цього чоловіка, а у 2029-му відбуваються наслідки тих дій і того вибору, який він зробив тоді, у 2013-му. Це нестандартний любовний роман. У мене немає однозначних фіналів. Якщо згадати «Тенета», то там потрійний фінал: є гепіенд, нема гепіенду і знову є гепіенд. У «Відплаті» і «Вбивстві…» закінчення є початком чогось нового.
— Ви часто розчаровувалися в житті?
— Намагаюся не розчаровуватися. Бачу в людях лише хороше, поки вони самі не доведуть зворотне. А взагалі, треба поважати вибір інших. Якщо тебе покинули, то шукай причину перш за все в собі, а не звинувачуй когось. Це вибір, і з ним треба миритися, як би боляче тобі не було. У своєму житті я по-справжньому кохав, кохаю і буду кохати лише одну жінку. І не важливо разом ми чи ні. Хоча… Лише дурень не змінює свого рішення. Вважаю, що все відбувається так, як має бути, все, що в житті стається, має статися. Якщо десь втрачаєш, то десь знаходиш, падаєш, встаєш і йдеш далі.
— У вас є син. Що найважливіше хотіли б у ньому виховати?
— У мене чудовий син Давид, якому нещодавно виповнилося 8 років, вчиться у другому класі. Він дуже активний, обожнює риболовлю. Може сидіти з вудочкою біля річки цілий день. Я стільки сидіти не можу. У нас, Янкевичів, є одна слабкість — ми занадто добрі. Але це і великий «плюс», тому що, якщо ти живеш щиро, відкрито, готовий прийти на допомогу кожному, хто її потребує, нічого не вимагаючи взамін, то отримуєш великий кайф. Хочу, щоб мій син залишався доброю людиною, — це в житті найважливіше. Доброта, чесність, справедливість — це «козир» Янкевичів. Це моя суперсила, яку я хочу передати своєму синові. Допомогти перенести пакунки з книжками, подати при виході з автобуса жінці руку — їм добре, і я отримав задоволення. Це дає вірних друзів, людей, які і тобі колись допоможуть просто так, нічого не вимагаючи взамін.
— Наразі левову частку свого часу присвячуєте не написанню нових романів, а бухгалтерським рахункам…
— Бухгалтерія дає мені кошти, на які я живу, письменство дає мені кайф. Коли письменство дасть мені можливість заробляти на життя, тоді займатимусь тільки ним. Наразі мені треба щось їсти. Тому я змушений працювати бухгалтером, вести бухгалтерію двох підприємств і знаходити час для того, щоб писати новий детектив чи любовний роман, чи пост у фейсбуку, який іноді дається важче, ніж любовний роман…