«З початку війни на письменницьких студіях писали листи на фронт»

— Літературне письмо — це натхнення, рутина чи важка праця?

— У моєму випадку це, скоріше, якась внутрішня потреба. Просто приходить такий момент, коли я повинен щось записати — сказати це літерами. Це має мало спільного з натхненням, оскільки мені досить рідко вдається бути задоволеним відразу з результату, і щоб я нічого не змінював в тексті. Зазвичай, я записую першу думку, ідею, іноді один рядок, іншим разом яке-небудь окреме слово, яке мені здається важливим або цікавим — в тому сенсі, що воно дозволяє мені побудувати на його основі якусь оповідь. Натхненням служить читання, але передусім саме життя, особливо його негативні аспекти. Я працюю з текстом, скоріше, логічно, з точністю, ніколи не в емоціях. Іноді я дозволяю фразі вести мене, а потім перевіряю, чи мала вона сенс. Мої книги концептуальні, деталізовані. Я намагаюся, щоб ніщо не відбувалося випадково. Вірші складені за певним шаблоном, завжди створюють якусь більшу розповідь. Їх можна, звісно, читати вибірково, але певні значення можна розкрити лише після прочитання усього твору в тому порядку, який я встановлюю. Література — це не рутина, а важка праця. Робота над тим, щоб те, що ти пишеш, зламало серце або потрясло. Тут немає місця байдужості. Іноді відчуття задоволення, коли через роки читаєш це без прикрощів. Також постійне навчання. Важливо тримати певний рівень, нижче якого не варто опускатися. Мені подобається повторювати максиму Томаса Манна: «Письменник — це людина, якій писання приходить складніше, ніж всім іншим людям».

— Чи можна навчитися бути письменником?

— Існують принаймні дві теорії на цю тему. Перша: або ти народжуєшся письменником і залишаєшся ним, що означає, що цього не можна навчитися, і друга, що за допомогою важкої праці можна досягти будь-чого. Мій викладач звичайно казав, що навіть ведмедя можна навчити танцювати — все залежить від температури, до якої нагріємо металеву плиту, на якій стоїть тварина. Особисто я вважаю, що на письменницьких курсах чи заняттях типу «Творче письмо» можна передати, як використовувати мову для розповіді цікавих історій, які викликають емоції, провокують до мислення і залучають читача. Під час занять ми аналізуємо помилки, різні варіанти наративу, обговорюємо віршування, організацію поетичного тексту, метафоричність, ритмічність, роль суб’єкта, і, нарешті, те, що таке просто добрий вірш.

Студенти повинні бути свідомі рішень, які можна помітити в їхньому написаному тексті. Вони повинні вміти рухатися в гущі різних контекстів і культурних мотивів. Вони також повинні легко користуватися всім спектром жанрів. Таким чином, ми тестуємо різні стилі, поєднуємо літературні жанри.

Найбільш популярною є, звісно, епос, потім лірика і наостанок драма, хоча діалогові форми також з’являються в цих наративах. Подібно до Ольги Токарчук, я не уявляю, щоб можна було писати, не знаючи літератури. Я не думаю лише про питання теорії і історії літератури чи основ поетики, а просто про читання, яке я розглядаю як щось, що будує мою екзистенцію. Завдяки письму ми потрапляємо за лаштунки реальності, боремося з нею і з самими собою. Польська лауреатка Нобелівської премії у галузі літератури стверджує, що найкращим способом вивчення письма є безперервне читання інших творів. Пропорції такі: на кожну написану сторінку тексту повинно припадати 10 тисяч прочитаних сторінок. Отже, читати і писати. Також варто часто викреслювати зайве.

Польський поет Константин Ільдефонс Галчинський жартував, що «Література була б досить доброю справою, якби не це письмо». У багатьох аспектах це ремесло, яке можна вивчити, але… Ось воно, це «але». Потрібна божа іскра. Якщо ви не народилися письменником, з певним геном у ДНК, то видатним ймовірно не станете.

— Що, на вашу думку, є найбільшим викликом для майбутніх письменників?

— Викликів багато, оскільки сьогодні література вже не є першою потребою. З кожним роком ми читаємо все менше. Комерціалізація ринку та зниження якості текстів завдали багато шкоди. Тепер кожен може писати, друкувати і видавати книги. Літературна критика відокремилася у стінах академічних установ і взагалі не є почутою. У пресі друкують відгуки видавців, а не серйозні думки критиків. До літературних журналів у Польщі зараз звертається лише кілька читачів. Увагу надано тому лише, що можна продати. На мою думку, це літературний фастфуд. Тексти виходять будь-які і будь-яким чином написані. Книга повинна щось змінювати в тобі: вразити, залишити свій слід. У часи низькорівневих романів, жахливих кримінальних і ще гірших науково-фантастичних оповідань все це залишається на задньому плані. Мистецька література вже справжній андеграунд, а поезія — це виживання для витривалих. Це, звісно, сумне і пригнічує враження. Напередодні ми несправедливо переконали себе, що читання не є для нас потрібним. На щастя, є ще невелика група читачів, які відносять літературу з належним повагою в своїй ієрархії цінностей.

Майбутній письменник повинен розуміти жорстокі механізми, які керують ринком книг, комерціалізацією, колегіальністю, а також багатьма іншими чинниками, які не завжди мають відношення до турботи про літературу. Часто все вирішується випадковістю чи знайомствами. Коли я питаю студентів, чому вони хочуть видати книгу, я часто чую відповідь, що вони хочуть на цьому заробляти. Звісно, вони також сподіваються на славу. Погодьмося — це досить наївні бажання. В Польщі може з книг жити лише сто людей. Я думаю, що найбільшим викликом для майбутніх письменників є зрозуміти, чому вони це роблять взагалі. Якщо когось цікавить лише гроші, ймовірно, література високого рівня його не цікавить. Але якщо письменство розглядається як частина свого життєвого проєкту, то важливо зрозуміти, що це може зацікавити лише невелику кількість людей. Всім початківцям письменникам, звісно, бажаю Нобелівської премії та багатьох інших визнань. Це, напевно, буде викликано свідомістю, що можливо, це не вдасться. Тому робімо своє: пишімо і не рахуймо.

— Чи існує у вашому підході до творчого письма яка-небудь вправа чи метод, яку ви найбільше цінуєте?

— Горацій стверджував, що початком і корінням гарного письма є мудрість. Також варто щось пережити, перш ніж почати пригоду з літературою. Писання — це перверсія, щось незручне. Я розумію це так. Мені подобається, коли ми працюємо безпосередньо на заняттях. Писання в умовах академічного середовища, за диктантом плинучого часу, важке. Треба сконцентруватися, швидко знайти ідею і продемонструвати свій потенціал. Іноді я пропоную якусь тему і жанр. Іншим часом ми пишемо оповідання речення за реченням. Кожен додає щось своє, щоб головоломка, тобто даний наратив, мав свій сенс і динаміку. Іноді я даю студентам тиждень на реалізацію певних тем, а потім обговорюємо їх. Наприклад, минулого року після російської агресії на Україну мої студенти повинні були написати лист матері до сина на фронті. Деякі писали з погляду молодих людей, кинутих у вир війни та історії, інші втілювали образи матерів, чиї улюблені сини стали воїнами. Це був великий виклик. Деякі тексти викликали великі емоції і гарячу дискусію. Ідеї завжди можна запозичити з реальності.

— Які найбільші непорозуміння, що стосуються процесу творчого письма, ви зустріли серед своїх студентів?

— Буває, що на літературних курсах з’являються випадкові особистості. Їм не вистачає базових знань, і, на жаль, після ознайомлення з їх текстами я розумію, що з цього нічого не вийде. Буває, що я дивуюся, коли вони не знають, що існували люди, такі як Бруно Шульц чи Семюель Беккетт. Під час пандемії коронавірусу ми обговорювали, чи повинен письменник мати знання з історії та теорії літератури, чи повинен він знати основи, не згадуючи вже про граматику та орфографію. Половина групи вважала, що це їм не потрібно. Я був шокований.

Повторюваність — це вторинне, а вторинність зазвичай банальна. Ми входимо в певну конвенцію, наприклад, детективу, але це не означає, що ми повинні впоратися з такою самою фабулою тисячі разів. Я вже не говорю про наратив та якість. Іноді це просто слабко. Коли я розумію, що з гарного письма нічого не вийде, я намагаюся зацікавити молодих людей літературою: приношу їм книги, заохочую до читання. Ми також розвиваємо інші навички. Кожен майстер-клас, який я проводжу, набуває форми авторської зустрічі. Навіть якщо багато з цих молодих людей не напишуть хороших текстів, вони, принаймні, зможуть добре презентувати їх. Вони отримують впевненість. Завдяки цьому вони краще впораються з публічними виступами, краще переносять критику, вміють захищати свою точку зору і так далі. Молоді люди також знають, що таке сором та відповідальність за слово. Вони дозволяють уяві вільно бродити, вміють, хоч і на деякий час, перенестися в інший світ. Це безцінно.

— У вас є власний метод визначення письмового таланту? Чи вдалося вам виявити народження письмового таланту серед своїх студентів?

— Методика проста: ми читаємо тексти на форумі. Іноді це вірші, іноді оповідання або уривки з романів. Я завжди просив також від студентів надсилати мені свої письмові зразки. Я аналізую кожний твір вдома, перш ніж розпочати заняття. Я перевіряю, позначаю помилки, виділяю цікаві фрази. Я намагаюся завжди бути максимально підготовленим до обговорення. Чим більше я знаю про текст, тим легше і компетентніше я передаю свої зауваження. Звісно, кожен має свої уподобання, естетику тощо. Однак якщо текст хороший, він просто хороший. Багато факторів впливає на це, починаючи від теми, форми висловлення, стилю і формальних рішень — врешті-решт мистецтва.

— Що найважливіше у процесі становлення письменника?

— Таємниця буття письменником полягає в тому, що ти повинен писати. Видатний драматург Славомір Мрожек казав, що найважче у письмі — це підтримувати постійний зв’язок між сідницями та стільцем. Якщо ви не здатні цього зробити і занадто часто одне не узгоджується з іншим, результату від цього не буде. Письмо також потребує відваги та нахабства. Кінець кінцем, вам потрібно буде виправдати себе перед критикою, а ще раніше — повертаючись до цього нахабства — вам потрібно вірити, що те, що ви робите, когось взагалі зацікавить.

Орсон Скотт Кард, який добре б це підсумував: «Знаєте, хто такі письменники. Вони створюють себе, коли створюють свої твори. А може, вони створюють твори, щоб створити себе».

Розмовляла Мирослава Рудик.