«Мільйон українців, які живуть у Польщі, додому вже не повернуться»

Прийнято вважати, що українці у Польщі працюють лише прибиральниками, збирають овочі або виконують іншу «чорну» роботу. Та виявляється, чимало наших співвітчизників знаходять роботу за спеціальністю і навіть відкривають власний бізнес. Про це розповів «ВЗ» Євген Кириченко — українець, який заснував одну з найбільших у Польщі агенцій з працевлаштування.

— Я народився у Херсоні. У 22 роки поїхав вчитися в Ні­меччину на інженера-судно­будівника. Коли закінчував навчання, проходив прак­тику у Ґданську. Туди приї­хав мій батько, і ми створи­ли невеличку суднобудівну компанію, — розповідає Єв­ген Кириченко. — Ми успіш­но працювали п’ять років, у нас було приблизно 70 пра­цівників. Переважно зварни­ків, складальників, інженерів. Але відсотків зо п’ять нашого бізнесу — це був аутстафінг. Простіше кажучи, ми здава­ли «в оренду» наших праців­ників, коли у нас не було ба­гато роботи, наші люди могли працювати на іншому підпри­ємстві, поки ми очікували но­вого замовлення на наше підприємство. Коли я вчився у Німеччині, працював на та­кій фірмі, як моя зараз: що­тижня мене посилали на різ­ні роботи. За час навчання я встиг попрацювати на сотні підприємств у Бремені та ре­гіоні.

Доки ми будували кора­блі для німецьких та норвезь­ких замовників, зловив себе на тому, що мені цікавіше пра­цювати з людьми, вирішува­ти їхні проблеми. Навіть якщо трапляються і несподіванки: інколи треба йти в поліцію че­рез проблеми, які у них вини­кають, зустрічати їх вночі на вокзалі чи везти у лікарню. Пе­реконав батька закрити суд­нобудівну фірму і перейти у сферу послуг. За пів року ми вже працювали майже з усі­ма верфями у Ґданську і Ґдині, набрали на роботу близько ста зварників, складальників та ін­женерів. Усі — українці, пере­важно з Херсона та Миколає­ва. Потім розширились на інші спеціальності та ринки. Спо­чатку польські підприємства неохоче брали працівників з України, хоча й відчували де­фіцит кадрів. Вважали, що усі українці — пияки. І нам доводи­лось довго переконували, що це нормальні люди, візьміть, спробуйте. Тепер майже на кожному польському вироб­ничому підприємстві працю­ють українці.

— Але у тій же Ґдині не­щодавно був скандал через те, що один з ресторанів розмістив оголошення про прийом на роботу, де було сказано: «ніяких українців чи їм подібних».

— Такі випадки ксенофобії — поодинокі. Загалом став­ляться добре, і українці пра­цюють у всіх сферах — від двірників до топменеджмен­ту. Я розділяю клієнтів на три категорії. Ідеальний клієнт — працівник, який приїхав, аби заробити грошей і привез­ти їх додому. Таких найбіль­ше. Друга категорія — люди, які приїжджають на роботу з метою залишитись тут. Третя категорія — люди, які хочуть побути на роботі і отримати за це гроші. Їм важко зрозу­міти, що каву треба пити під час обідньої перерви, а не під час роботи. Якщо ти ста­єш до верстата, то маєш пра­цювати дві години без зупин­ки. Потім є 10 хв перерви, за які можна випити кави чи по­курити. Але рівно через 10 хв ти знову маєш стати до робо­ти. І коли такі люди потрапля­ють на виробництво, їх вига­няють через три тижні або й через три дні. На щастя, та­ких клієнтів у нас не більше 10%. Але саме через них пе­реважно заповнюють Інтер­нет історіями про лінивих чи нечесних українців, а ті горе-працівники заповнюють Ін­тернет історіями про начеб­то жахливе ставлення поляків до українських працівників.

— Чи не вигідніше заро­бітчанину шукати роботу прямо, а не через аутста­фінгову фірму?

— Без посередників краще працевлаштовуватися на не­великі фірми. Наші послуги оплачує роботодавець, тому малому бізнесу не вигідно з нами працювати. Зрештою, нам теж вигідніше працювати з великими компаніями, які залучають у нас від двадцяти людей. Працівників беруть під певний проєкт, який рано чи пізно закінчується. До закін­чення контракту з одним під­приємством ми уже намага­ємось підібрати цій команді іншу роботу. Працівникам ви­гідно, бо вони не витрачають часу на пошуки нової роботи.

— На яку зарплату мо­жуть розраховувати україн­ці у Польщі?

— Мінімальна зарплата у Польщі 2250 злотих брутто, тобто до вирахування подат­ків. Менше нікому, в тому чис­лі іноземцю, платити не мож­на. І один з трюків, яким часто користуються роботодавці, — вказують в оголошенні зарп­лату брутто. Наприклад, 15 злотих за годину. Ми робітни­кам платимо 11−14 злотих на руки за некваліфіковану ро­боту. А тут хтось пообіцяв 15! І вони тікають туди, працюють місяць чи півтора, а потім ви­являється, що з цих грошей вирахували податки, плату за житло, і в результаті вони отримують 10. Тому якщо вам пропонують за некваліфікова­ну роботу 15−16 злотих, то це або сума до вирахування по­датків, або вас хочуть працев­лаштувати нелегально, або вас просто хочуть «кинути» після місяця-півтора роботи.

— Все частіше з’являються повідомлення про випадки шахрайств з залу­ченням українців. Українця беруть на керівну посаду, потім фірма банкрутує і шу­кають керівника. Вам про такі випадки відомо?

— З таким шахрайством із залученням українців я не стикався. Але потрапив у схо­жу неприємність з фірмою, де керівником був італієць. Ми будували автобан, люди ви­конали роботу, а цей італієць зник. Поліція його шукала, але марно. А з людьми дове­лось розраховуватись нам, адже вони працевлаштовані у нас, і ми, як я вже казав, не можемо не розрахуватися із нашими робітниками, бо ма­ємо з ними офіційно укладе­ні договори. Ще був випадок шахрайства на будівництві. Ми давали людей на фірму, яка була підрядником на бу­дівництві. Нам запропонува­ли добрі ставки, відповідно, ми людям добре платили. За перший місяць вони запла­тили вчасно, за другий лише частину і попросили зачека­ти. А наприкінці будівництва приїжджає директор на своє­му класному джипі і каже, що грошей нема, він банкрут, усі питання — до суду. Нам були винні близько 180 тисяч зло­тих. Подали до суду — на ньо­го нічого не оформлено. Але з людьми ми мусили розраху­ватись, хоча для нас це були величезні збитки.

— Якщо з українцями ста­ються нещасні випадки чи якісь неприємності, на­скільки наші консульські організації допомагають?

— Я намагався контактува­ти з консульством України у Ґданську. Писав консулу, мов­ляв, ми велика компанія, яка працевлаштовує українців, хо­тів би зустрітись, налагодити контакт. Відповіді не отримав. Центри допомоги іноземцям влаштовують польські орга­ни самоврядування, співп­рацюємо переважно з ними. Часто доводиться допомага­ти людям, які не були наши­ми працівниками. Наприклад, допомагали хлопцю, який пра­цював нелегально на будів­ництві, впав і зламав хребет. Якби він мав медичну стра­ховку, то принаймні відразу потрапив би до лікарні і отри­мував якісну медичну допомо­гу так довго, як цього вимагає його стан. І працедавці, які на­ймають нелегалів, переважно намагаються приховати такі випадки.

— Чи багато українців їдуть на роботу, користую­чись безвізом?

— Багато. Нерідко заро­бітчани приїжджають і уже на місці шукають роботу. Ми з такими людьми теж працює­мо. Але на отримання дозволу на їх працевлаштування йде щонайменше 4−5 днів. Часто вони не хочуть чекати, адже приїхали лише на три місяці, і йдуть на роботу нелегально. Але ми уже в системі його за­реєстрували на себе. Тобто, йдучи на іншу роботу, ця лю­дина працює нелегально, з усіма негативними для неї на­слідками. Загалом десь 20% людей, які у нас реєструють­ся, «випаровуються». Лише за першу половину цього року у Польщі виявили понад ві­сім тисяч українців, які пра­цювали нелегально. Усім їм поставили депортацію. Вони уже не зможуть легально по­трапити у Євросоюз. Якщо людина працює нелегально, їй ніхто не гарантує оплати її роботи, соціального паке­та чи вчасної медичної допо­моги. Зараз багато інформа­ції про роботодавців-шахраїв в Інтернеті. Тому перед тим, як влаштовуватись на робо­ту, треба добре вивчити від­гуки про фірму, як давно вона на ринку. Обов’язково уточни­ти, хто і скільки платитиме за житло. Бо буває, що робото­давець пропонує власне жит­ло, а потім вираховує за нього гроші з зарплати.

— Що треба вміти україн­цям, аби добре заробляти у Польщі?

— Насамперед треба зна­ти мову. Кваліфікований пра­цівник завжди зароблятиме більше, ніж різнороб. Пра­цівникам без кваліфікації за­вжди кажу: зекономте тро­хи грошей і підіть вивчіться на спеціаліста. У мене пра­цював хлопець із Сокаля. У них була бригада з 20 чоло­вік. Я їм пропонував йти вчи­тись на зварників. Вони ска­зали, що коли вчились у ПТУ, їм ще стипендію платили, а ми хочемо, щоб вони самі платили за навчання. Він єди­ний пішов вчитися. Пройшов двотижневі курси. Я його з лихом пополам запхав на за­вод, де він два тижні працю­вав безкоштовно. Але потро­хи навчився і став суперовим майстром. Нині має свою не­величку фірму і заробляє 45−50 злотих за годину!

— Чи багато українців від­кривають власний бізнес у Польщі?

— Наша компанія постійно користується послугами ін­ших фірм — це і оренда жит­ла, і маркетинг, і транспорт­ні послуги. І 90% послуг ми тепер замовляємо в україн­ців. Зазвичай це підприємці, які вже мали бізнес в Украї­ні, а коли переїхали — відкри­ли бізнес у Польщі. Загалом тут уже приблизно мільйон українців живуть постійно, ін­коли вже мають власне житло чи відкрили бізнес, перевез­ли родини та повністю адап­тувалися. Вони в Україну не повернуться. Ще приблизно мільйон українців щорічно їз­дить на заробітки до Польщі. Вони працюють по 10, а то й по 12 годин, аби привезти додому хороші гроші. Зараз саме заробітчани досить міц­но підтримують українську економіку. Лише безготівкою торік переказали 6,5 млрд доларів. Але ж більшість за­робітчан везуть додому гро­ші готівкою. Це близько 20 млрд доларів на рік.