«Не вакцинувати свою дитину — це як їхати у трамваї зайцем. Сподіваючись, що всі інші заплатять за проїзд…»

На сьогодні на Львівщині залишаються не щепленими від кору понад 50 тисяч дітей. Про це повідомила директор департаменту охорони здоров’я Львівської ОДА Ірина Микичак. З початку року на кір захворіла 4021 особа, з них 2686 — діти. Одна доросла людина, яка не мала вакцинації, померла. Міністерство охорони здоров’я організувало справжню спецоперацію з вакцинації. У деяких школах щеплення роблять мобільні бригади лікарів… А київські лікарі виїжджають у львівські школи з профілактичними бесідами. Такі консультації проводять разом з місцевими лікарями. За їхніми словами, кір набув нечуваних масштабів. А тому лікарі просять батьків — відмовників від щеплень — переглянути своє рішення. На кону — життя дітей!

На одній з таких зустрічей по­бувала журналіст «ВЗ». Запитан­ня батьків ми поставили керівни­кові регіонального імунологічного центру Західноукра­їнського медично­го центру, професо­ру кафедри імунології Львівського медич­ного університету ім. Д. Галицького Ларисі Костюченко.

— Пані Ларисо, чому досі не існує ліків від кору?

— Для багатьох вірусів, а кір — вірусна інфекція, медицина не має противірус­ної терапії. Існують противірусні препа­рати проти вірусу герпесу, гепатиту B і С, але не всі вони високоефективні. Від СНІДу також не на 100% ефективні. Є со­тні інших вірусів, проти яких ліків не іс­нує. Так, наприклад, немає ліків проти вірусу поліомієліту, сказу, кліщового ен­цефаліту, жовтої лихоманки, проте ма­ємо вакцини проти цих хвороб. Навіщо створювати ліки від поліомієліту, якщо ця хвороба залишилася лише у двох кра­їнах світу, і у планах ВООЗ — ліквідувати інфекцію на планеті за допомогою вак­цинації? Те саме можна сказати про кір. Людство пішло шляхом створення вакци­ни. 2008 року ВООЗ заявила: кір на пла­неті зникне, якщо всі провакцинуються.

— Чому зараз маємо таку жахли­ву статистику? Понад 70 тисяч осіб в Україні захворіло на кір від початку спалаху. Львівська область — лідер за кількістю хворих у країні…

— У нас півкраїни невакцинованих лю­дей! У зв’язку зі спалахом 2018 року ми вакцинували понад 80% дітей річного та шестирічного віку. Але, на жаль, залиша­ється дуже багато невакцинованих дітей шкільного віку.

Ситуація з вакцинацією в Україні є од­нією з найгірших у світі. Нижчі від нас показники охоплення щепленнями ма­ють лише деякі країни Центральної Аф­рики. Є дві основні причини. Одна з них пов’язана з недостатніми закупівлями вакцин. Проте не було такого, що хтось хотів вакцинувати дитину і не міг знайти вакцини. Я думаю, насамперед ситуа­ція пов’язана з низьким рівнем довіри до медицини, до державних інституцій, від­повідальних за постачання вакцин, від­сутністю належної позитивної інформа­ції у ЗМІ щодо користі вакцинації тощо. Тотальна недовіра, яка є у державі, по­ширюється і на медичні заходи. Люди не довіряють лікарям, а лікарі не мають на­лежних навичок переконувати пацієнтів.

— У попередні роки ми не раз чули в пресі про смертність дітей від вак­цин…

— Смертності від вакцинації не існує ніде у світі! Єдиною справжньою небез­пекою для життя внаслідок вакцинації є анафілактичний шок, який трапляється один раз на один мільйон введених доз вакцини. Але за умови надання своєчас­ної та компетентної допомоги пацієнт не загине. Треба розуміти, що не все, що стається після вакцинації, відбувається внаслідок дії вакцини. Якщо дитина по­мирає менш ніж за місяць після вакци­нації, обов’язково відбувається розслі­дування цієї події. Якщо немає доведеної причини смерті, починаються спекуляції на тему вакцинації. У Львівській облас­ті кілька років тому був випадок, коли чо­тиримісячна дитина померла після ще­плення. ЗМІ розповіли усій Україні, що смерть настала від вакцини. На розти­ні у дитини виявили печиво у дихальних шляхах. Хіба можна чотиримісячну ди­тину годувати печивом? Сталася асфік­сія внаслідок вживання продукту, який не можна давати дитині у цьому віці. Жодно­го спростування у ЗМІ я не чула…

— А правда, що раніше, згідно із за­конодавством, Україна могла купува­ти лише вітчизняну вакцину?

— В Україні немає власного виробни­цтва вакцин. Єдиний завод, який раніше випускав вакцини в Україні, належав ро­сіянам.

— А чому Україна певний час заку­повувала індійську вакцину? Її давали безкоштовно у поліклініках. Але бать­ки бігали й шукали іншу вакцину. Кра­щу. Бо індійська начебто погана…

— Не треба мати упередження до Індії як до виробника вакцин. Їхні заводи пе­рекваліфіковані ВООЗ, мають усі належ­ні сертифікати якості. На відміну від Росії, яка таких сертифікатів не мала і не має. Не треба говорити, що індійські вакцини — це зло, ці вакцини якісні та основне — ефек­тивні. Справді, індійська вакцина АКДП (проти кашлюку, дифтерії, правця) має істотно більше побічних реакцій, але не тому, що виробник Індія, а тому, що техно­логія виробництва кашлюкового компо­ненту у тій вакцині передбачає вищу ре­актогенність. Європейські вакцини того ж складу, які люди шукають, наприклад, пентаксим, інфанрикс, значно дорожчі і технологічно складніші. Більше того, їх недостатньо виготовляється у світі. Єв­ропейські заводи у першу чергу постав­ляють ці вакцини країнам, які зробили ве­лике державне замовлення. І замовляти їх потрібно завчасно, за два-три роки.

— Вакцина КПК бельгійська?

— Основна частка — бельгійська. Є та­кож невелика кількість вакцини КПК ви­робництва США. Обидві ці вакцини отримують державні медичні установи. Приватні заклади не забезпечені вакци­ною КПК, оскільки на приватному ринку її на сьогодні немає.

— На зустрічі з лікарями у школі мама розповідала, що дитина була в інкубаційному періоді кору. Їй зроби­ли щеплення від кору, і дитина потра­пила в реанімацію…

— Кір — важка хвороба, і це треба усві­домлювати. Смертність від кору стано­вить 1:1000, ще якась частина хворих потрапляє в реанімації з коровою пнев­монією, енцефалітом та іншими усклад­неннями. У складі вакцини КПК — осла­блений вірус кору. Але він жодним чином не ускладнює хворобу. Якщо встигаємо провакцинувати дитину до трьох діб піс­ля контакту з хворим (і це теж інкубацій­ний період кору), ця дитина не захворіє. Якщо це четверта-п'ята доба і більше, вакцина просто не встигає подіяти. Ві­руси, які входять у живу вакцину, можуть спричинити лише ознаки «мікрозахво­рювання»: підвищення температури і ви­сипка, схожа на кір чи краснуху. Це, як правило, буває на восьму-десяту добу після щеплення. Але ці симптоми за одну-дві доби минають. Батьки вважа­ють, що дитина захворіла на легкий кір. Насправді це реакція на вакцину. Таке бу­ває у 2% вакцинованих, і тільки на першу дозу вакцини.

— А ще батьки розповідали, що піс­ля вакцинації дитина почала тягнути ніжку. З’явилися неврологічні симп­томи…

— Вакцинам проти краснухи, паротиту і кору не притаманні неврологічні усклад­нення. У ніжку вакцинацію КПК зазвичай не роблять. Перевага надається підшкір­ному введенню в руку (середня третина плеча). Ймовірно, маєте на увазі вакци­націю проти кашлюку, дифтерії та прав­ця. Ці вакцини вводять у стегно. У цьому випадку можливі значні больові відчуття, в окремих випадках навіть з порушен­ням ходи, але ці симптоми минають за одну-дві доби, а імунітет до життєво не­безпечних збудників залишається. Жод­них негативних наслідків на майбутнє чи стійких неврологічних розладів не ста­ється.

— А куди в принципі краще колоти вакцину?

— Більшість вакцин вводяться внутрім’язово, до трирічного віку — у верхню третину стегна, після трирічного віку — у руку (в ділянку дельтовидного м’яза). Але для вакцини КПК дозволено як внутрім’язове введення, так і підшкір­не. Не рекомендовано введення вак­цин у сідницю, оскільки у 10% пацієнтів є загроза травмувати нервово-судин­ний пучок, що лежить під сідничними м’язами. Тоді найчастіше і трапляються небажані нам місцеві реакції, біль у кін­цівці, аж до відмови ходити. Це минає, і все ж це несприятлива подія, якої мож­на уникнути.

— Якщо йдеться про щеплення від кору, є якась технологія?

— Підшкірний шлях введення, голка під кутом 45 градусів вводиться у складку шкіри. Дозволений і м’язовий шлях вве­дення, коли голка під кутом 90 градусів до поверхні. Тоді вона глибше проникає у м’яз. Але підшкірному шляху все-таки віддається перевага.

— Часто батьки запитують лікаря, чи буде він відповідати? Деякі лікарі не витримують тиску і підписують за­яву про відмову від щеплень…

— Стандартне запитання, яке я час­то чую від відмовників! Це вияв недовіри. Лікар виконує свої професійні обов’язки, лікуючи хворобу чи вакцинуючи людей. Відповідальність є частиною нашої про­фесії, і вона однакова як при лікуванні, операціях чи інших медичних втручан­нях, так і при вакцинації. Є ще таке питан­ня: «Ви даєте гарантію?». Я завжди кажу: «Організм людини — не пральна маши­на. Давати гарантії недоречно. Але я вам обіцяю, якщо з вашою дитиною будуть які-небудь несприятливі події після вак­цинації, я візьму слухавку, огляну дити­ну, допоможу, якщо щось піде не так». У цьому, власне, і полягає моя відповідаль­ність перед пацієнтом, якого вакциную.

— Чому в Україні не досліджують імунітет?

— Імунітет задля вакцинації не дослі­джують у жодній країні світу. Оцінка іму­нітету доцільна тоді, коли дитина часто і важко хворіє. Якщо дитина за своє життя пережила кілька пневмоній, багато оти­тів, менінгіт тощо, ми розуміємо, що у неї проблеми з імунітетом. Тоді є резон його досліджувати. У цьому випадку справ­ді можемо виявити імунодефіцит, й така дитина потребує індивідуального розгля­ду вакцинальних питань з дитячим імуно­логом.

— Існує твердження, що вакцина КПК може спричинити аутизм…

— Це один з найгучніших міфів про вак­цинацію. 1998 року британський лікар Ендрю Вейкфілд опублікував у журналі Lancet гіпотезу, що ґрунтувалася на спо­стереженні 12 дітей, у яких після вакци­нації КПК з’явилися порушення невро­логічного розвитку, у 8 з них — аутизм. Симптоми аутизму, як правило, поміча­ють у віці після 1 року, коли дитина має почати спілкуватися з оточенням. Вакци­націю КПК також виконують у віці 1 року. Тому не дивно, що час встановлення ді­агнозу «аутизм» часто збігається з вак­цинацією КПК. У подальшому було вста­новлено, що доктор Вейкфілд зумисно підтасував факти, маючи особистий ко­мерційний інтерес у цій справі. Як наслі­док, 2010 року Генеральний медичний суд Великої Британії визнав Вейкфілда винним — як безвідповідального і нечес­ного лікаря, його позбавили права за­йматися медичною практикою. Журнал Lancet відкликав згадану вище статтю з усіх бібліотек світу як опубліковану без вагомих доказів. Наступні дослідження, проведені у Великій Британії, Данії, ін­ших країнах у 1999−2002 роках, довели, що частота аутизму однакова як серед вакцинованих, так і серед невакцинова­них дітей. Більше того, існують докази ге­нетичної природи аутизму. Однак проти­вники вакцинації в Україні продовжують використовувати цю тему.

Хочу зазначити, що вакцинація ста­ла «заручницею власного успіху». Адже коли інфекція часто трапляється, ви­кликає важкі хвороби з високим рівнем смертності, люди бояться цього захво­рювання і активно вакцинуються. Через деякий час випадки захворювання пере­стають траплятися, і страх перед хворо­бою минає. Люди не бачать її наслідків і тоді починають сумніватися в доціль­ності вакцинації. Натомість випадки по­бічних реакцій на вакцину будуть тра­плятися, і увага людей перемикається на ризики від вакцини. Це веде до змен­шення охоплення вакцинацією, і інфек­ція знову має шанси з’явитися. Недавно чула такий вислів: «Нехай вакцинують­ся усі інші, а я не буду!». Не вакцинува­ти свою дитину — це як їхати у трамваї зайцем, сподіваючись, що всі інші за­платять за проїзд. Для того, щоб спалах кору відступив, нам потрібно провакци­нувати 95% населення. Інакше мусять перехворіти усі, хто ще не хворів або не вакцинувався. Тільки тоді захворюва­ність піде на спад. Не варто ризикувати життям своєї дитини!