«Пам'ятаю, як замість виборчої комісії голоси рахував „Беркут“…»

Минув перший місяць роботи нової, з дуже важкими потугами утвореної, Центральної виборчої комісії. Вона вже зробила перші підготовчі кроки до березневих виборів президента — запросила у Кабміну фінанси для виготовлення виборчої документації. Аналіз діяльності теперішнього складу ЦВК ще попереду. А нині ми поспілкуємося з Андрієм Магерою, людиною, яка високопрофесійно пропрацювала у ЦВК дві попередні семирічні каденції. Яку називали совістю цієї інстанції, яка своєю державницькою позицією запобігла багатьом негативним процесам у країні. Говоримо з паном Андрієм про виборчі події минулі і ті, що нас чекають.

— Пане Андрію, ось уже кілька тиж­нів ви не ходите на роботу у ЦВК, де пропрацювали останні чотирнадцять з половиною років. Чим займаєтеся тепер, після відставки?

— Я зараз, образно кажучи, насоло­джуюся відпочинком. Маю певні зустрі­чі, беру участь у різноманітних заходах, де моя думка цікава іншим. Найближчим часом планую завітати до Львова, де зу­стрічатимуся зі студентами університету імені Франка і Українського католицько­го університету. Читатиму лекції на ви­борчі теми. У середині листопада на за­прошення Венеційської комісії поїду на цікавий міжнародний форум у Туніс. Об­говорюватимемо там питання про роль незалежних органів у житті держав.

— А нову постійну роботу собі вже підшукали? Можливо, знову піде­те працювати у державні органи? А, можливо, пов’яжете свою подальшу кар’єру з великою політикою?

— Балотуватися у народні депутати точно не планую. Працювати у держав­них органах — теж, ця сфера діяльності зараз мене не цікавить. Розглядаю де­кілька інших варіантів. Не виключено, що повернуся до приватної юридичної практики.

— Колись політологи вважали вас близьким до Арсенія Яценюка. Чи не маєте наміру офіційно стати членом його команди? У вас величезний ви­борчий досвід, який у найближчий рік міг би стати у пригоді не одній пар­тії?..

— Те, що минулої каденції мене до ЦВК висувала партія «Народний фронт», зовсім не означає, що я є її членом чи якоюсь мірою до неї афілійований. З Ар­сенієм Яценюком не зустрічаюся, друж­ніх стосунків не підтримую — як і нема між нами поганих стосунків. Але якщо надій­дуть пропозиції щодо політичного кон­сультування з проведення виборів, то я, безумовно, розгляну їх — чи то від «На­родного фронту», чи то від іншої політич­ної сили державницького спрямування.

— А чим зайняті ваші колишні коле­ги по ЦВК? Де працевлаштувалися?

— На цю тему з ними не розмов­ляв. Але, наскільки мені відомо, майже всі вони відпочивають — треба віднови­ти сили, бо попередні виборчі проце­си були вкрай важкими. Не маю інфор­мації і про те, де саме продовжить свою кар’єру колишній голова ЦВК Михайло Охендовський. Гадаю, як і я, мої колеги, що називається, зважують, щоб прийня­ти для себе рішення.

— Крім Охендовського, вам випа­ло працювати із ще кількома голова­ми ЦВК — Сергієм Ківаловим, Ярос­лавом Давидовичем, Володимиром Шаповалом. З ким робота була най­більш продуктивною, найкомфортні­шою?

— Кожна з цих чотирьох осіб мала сильні сторони і слабкі. Якщо брати ви­борчий досвід, то, безумовно, найбіль­ше його мали Ярослав Давидович і Ми­хайло Охендовський. Особисті стосунки були рівними з усіма головами ЦВК. А те, що мої правові позиції досить часто не збігалися з їхніми, — вже інше питан­ня…

— Національне антикорупційне бюро України має підвищений інтерес до Михайла Охендовського, яко­го, судячи з «амбарної книги», під­годовувала Партія регіонів. Чи не виникало у вас з Охендовським про­фесійних конфліктів через його по­лярну політичну орієнтацію? Чи не спостерігалося у нього бажання про­вести через ЦВК те чи інше рішення на користь близької йому політсили?

— І з паном Охендовським, і з інши­ми головами ЦВК виникали всякі непро­сті ситуації. Часто ми голосували друж­но за одну постанову, часто дискутували щодо них, часто займали різні позиції. Але я не можу сказати, що політичні по­гляди цієї людини накладали якийсь від­биток на стосунки з колегами і спричи­няли «війну» усередині ЦВК.

— Влада задекларувала, що на нові парламентські вибори Україна піде з Виборчим кодексом. Як ви оці­нюєте законодавчі новації з виборів народних депутатів, які схвалено у першому читанні? Маю на увазі вибо­ри за відкритими регіональними пар­тійними списками. Які шанси на під­тримку цієї норми у другому читанні?

— Наш парламент чотири роки зовсім не займався виборчою реформою. Спо­лошилися лише тепер, згадавши один з пунктів коаліційної угоди… Ухвалити Ви­борчий кодекс Верховна Рада, звичай­но, може. Але питання у тому, чи можна його положення так швидко адаптува­ти і застосувати уже на парламентських виборах 2019 року. При тому, що я є ве­ликим прихильником пропорційної ви­борчої системи з відкритими списками, вважаю, що для її запровадження має бути розумний перехідний період. Інак­ше цю виборчу систему буде дискреди­товано. Відтак скептично ставлюся до того, що наступні вибори до Верховної Ради проходитимуть за новими прави­лами. Часу освоїти їх мало. Якщо і мож­на провести вибори за іншою системою, то, мабуть, одноразово варто було би повернути пропорційну систему закри­того типу, яку було застосовано на вибо­рах у 2006−2007 роках.

— Як ви оцінили б своїх «спадко­ємців», які нині працюють у ЦВК? На­скільки професійною є нова команда?

— Нагадаю, що у складі чинної ЦВК залишилося двоє колег, з якими мені випала честь працювати — Олег Діден­ко, Катерина Махніцька. У них дуже ви­сокий професійний рівень, вони мають достатній досвід. Певною мірою, це за­спокоює, що подальша робота ЦВК буде на належному рівні. Деяких нових лю­дей у теперішній ЦВК я знаю. Абсолютна більшість рішень, які ухвалив новий Цен­трвиборчком, є професійними, вони від­повідають вимогам закону. Але маю за­уваження щодо деяких останніх рішень — про виключення з переліку призначе­них окремих виборів в об’єднаних те­риторіальних громадах Донецької, Ві­нницької, Житомирської областей. Трохи спантеличений цими рішеннями. Не розумію, як після призначення вибо­рів можна цей процес згортати. Постає елементарне питання: з якого часу і на основі чого відновлено попередню те­риторіальну громаду? Відповіді на це не дасть ніхто. ЦВК, першою чергою, пови­нна була би поставити це питання собі: чи є вихід із цього тупика, в який себе ж загнала? Позиція Центрвиборчкому у цьому питанні помилкова. Сподіваюся, у майбутньому вона виправить її.

— Пригадайте найскладніший мо­мент своєї роботи у ЦВК, коли до­водилося не тільки мобілізовува­ти професійну виучку, а й проявляти громадянську позицію?

— Було кілька таких періодів. Серед них — президентські вибори 2004 року. Тоді вся країна бачила, як по державі мандру­ють на автобусах псевдовиборці з купою відкріпних посвідчень. Результати голо­сування не відповідали волевиявленню українського народу. Центральна вибор­ча комісія замість 10-денного строку, від­веденого на підбиття підсумків виборів, вже на третій день, не маючи заверше­них судових проваджень по округах, не розглянувши скарги від суб’єктів вибор­чого процесу, виходить абсолютно непід­готовленою із засідання і оголошує Яну­ковича обраним президентом. Ні до чого доброго такі поспішні рішення ЦВК не привели. Почалося протистояння в краї­ні, яке увійшло в історію як помаранчевий Майдан…

Другий важкий для ЦВК період — 2012 рік, час режиму Януковича. Парламент­ські вибори, під час яких тодішня влада через правоохоронні, судові органи ак­тивно втручалася у перебіг виборчого процесу. Зокрема, можна згадати, як мі­ліцейський спецпідрозділ «Беркут» за­мість виборчої комісії рахував бюлете­ні в одному з округів Вінницької області. Згадується, як суди у Київській області фактично перекреслювали голосування по всьому району — тільки для того, щоб переможцем стала людина, яка ці вибо­ри програла. Незаконні судові процеси торкалися і мене персонально, й інших членів ЦВК.

— Пригадується, у 2014 році, після втечі Януковича і початку російської агресії, під загрозою були достроко­ві вибори і президента, і нового пар­ламенту…

— Це справді був вкрай непростий час. Найбільшою була загроза зриву президентських виборів. Тоді з боку Ро­сійської Федерації, деяких інших держав звучали тези про те, що в Україні відбу­лася делегітимізація державної влади. Що тут стався державний переворот, що Української держави як такої не існує. Саме тому для України було вкрай важ­ливо, попри всі перепони, обрати пре­зидента України, і зробити це якомога швидше. Радий, що мені разом з іншими колегами із ЦВК, із секретаріатом ЦВК, разом з окружними виборчими комісі­ями вдалося у непростих умовах війни провести ці вибори.