«Чим довше Зеленський і Вакарчук думатимуть, тим більше саме у них шансів стати «джокерами»

Отримавши щедрі відпускні (для депутатів і працівників Апарату Верховної Ради у липні «виписали» понад 16 мільйонів гривень), обивателі будівлі під куполом розійшлися на літні канікули. Хто на лазурні курорти подався, а хто — на «оранку», електоральні поля обробляти. Не лише під весняні президентські, а вже й під осінні парламентські вибори-2019 ґрунт підживлюють. Тож можна вважати, що новий політсезон, який традиційно стартує у вересні, цього разу з випередженням графіка розпочався — ще до парламентських вакацій. Чим була примітною восьма сесія Верховної Ради, і якої політичної погоди очікувати на передвиборчому фронті — у розмові з політичним експертом Ярославом Макітрою.

— Головний висновок, який можна зробити з останньої сесії парламенту, — це те, що Верховна Рада продовжує втрачати свої основні функції, — каже Ярослав Макітра. — Зокрема, контролю за діяльністю Кабміну. Звіту уряду у сесійній залі так і не дочекалися. Для Гройсмана була загроза, що голосів на підтримку програми уряду на наступний рік забракне. Це могло б перевести Кабмін у статус в. о. і відчутно вдарило б по політичних амбіціях прем’єра. Показовим було і те, що Верховна Рада, по суті, у ручному режимі голосувала за ініціативи, законопроекти, які йшли, зокрема, з президентської Адміністрації. Це зай вий раз доводить, що парламент так і не став незалежним законодавчим органом. Минула парламентська сесія продемонструвала також повне розбалансування правлячої коаліції. За великим рахунком коаліції як такої немає, вона не виконує своїх функцій.

Серед знакових голосувань було ухвалення Закону «Про Вищий антикорупційний суд». А ось скасувати е-декларування для громадських активістів, на чому наполягав Захід, не спромоглися. Невирішеними залишилися і кадрові питання. У нас із приставкою «в. о.» не лише декілька міністрів, а й цілий список керівників інших органів виконавчої влади.

Ситуація ганебна і навряд чи зміниться до президентських виборів. Бо основні гравці не наважаться змінити баланс. Певні люди опинилися на посадах в уряді (і не лише в уряді) за відповідними квотами. Призначення будь-якого «чужого» міністра змінюватиме розклад сил у Кабміні. До того ж немає гарантій, що ту чи іншу кандидатуру взагалі вдасться протягнути через парламент.

— Верховна Рада розбіглася, так і не оновивши прострочений на чотири роки Центрвиборчком. Скільки ще торгуватимуться?

— Враховуючи, що наступного року — дві масштабні виборчі кампанії, і зважаючи на роль Центрвиборчкому у цих процесах, зрозуміло, що політичні важковаговики намагаються отримати якомога вигідніші для себе позиції у ЦВК. Боротьба йде не просто за конкретні персони у майбутньому складі комісії, а за те, у кого буде більшість і хто очолить ЦВК. Функції, якими наділений Центрвиборчком, можуть серйозно вплинути на електоральні розклади. Взяти хоча б той факт, що під парламентські вибори ЦВК може повністю перекроїти округи. Не кажучи вже про інші технічні речі.

— Попри великі очікування, діяльність новостворених антикорупційних органів не вдалося винести за політичні дужки. У новому сезоні побачимо продовження «акваріумних воєн» за участі НАБУ і САП. Таке враження, що за кулісами цього огидного дійства стоять ляльководи і, смикаючи за потрібні ниточки, наближають кульмінаційну сцену: Ситних і Холодницький пожирають один одного, остаточно дискредитувавши не лише себе, а й антикорупційну ідею як таку.

— Система і люди, які її уособлюють, звичайно ж, не зацікавлені в ефективній діяльності антикорупційних органів. Дискредитація цих органів — одна з технологій на пониження їхнього впливу. Важливу роль тут відіграв особистісний фактор. Як керівник НАБУ, так і очільник САП продемонстрували, що їхня особиста історія, особистий успіх перебування на цих посадах для них важливіші, ніж реальна боротьба з корупцією в країні. Зосередженість Ситника і Холодницького на власних персонах дає змогу смикати за ниточки, дискредитуючи антикорупційну систему у цілому. При цьому звільнити цих посадовців дуже складно. І Ситник, і Холодницький і далі гратимуть власну гру та підігруватимуть тим чи іншим політичним силам. Це триватиме щонайменше до президентських виборів.

— А як же прогнози про те, що перший аудит діяльності НАБУ (не виключено, що відбудеться він вже восени) може стати останнім для нинішнього очільника Бюро?

— Ситник перестає бути загрозливим персонажем для системи. Показовою була історія з його нічним візитом у маєток президента (очільник НАБУ заявив, що Порошенко запросив його обговорити питання щодо Антикорупційного суду. — «ВЗ»). Враховуючи також поведінку НАБУ щодо цілого ряду справ, навряд чи можна говорити про незалежність цього органу. Думаю, доцільність звільнення Ситника для влади відчутно зменшилася. Оскільки він стає лояльнішим. Багато у чому така поведінка Ситника продиктована його пошуком союзників у конфлікті з Холодницьким.

— Вже восени у парламенті активізуються міграційні процеси: ті, хто не бачить перспектив пролонгувати своє депутатство під прапором «рідної» політичної сили, шукатимуть притулку «на стороні». Наскільки массовою буде ця передвиборча міграція?

— Процес буде масштабним. І особливо набере обертів на зимовій сесії, коли вимальовуватиметься список із трьох-чотирьох, а не семи-восьми (як зараз) реальних претендентів на вихід у другий тур президентських виборів. Навколо цих персон і формуватимуться політичні проекти, у тому числі і з депутатів різних фракцій.

Під удар може потрапити «Народний фронт». У нинішньому форматі йому нічого не світить. Тому тамтешні групи впливу шукатимуть інші аеродроми. Міграція не омине і «БПП» — зважаючи на різну орієнтованість груп впливу у цій політичній силі та незрозумілі перспективи президента Порошенка. Усе це внесе ще більший дисбаланс у роботу парламенту.

— З інформації, яка просочується у пресу, посадка «фронтовика» Турчинова на порошенківський аеродром, схоже, завершилася тим, що секретарю РНБО знову доведеться шукати інше політичне летовище.

— Була інформація, що штаб Порошенка очолюватиме перший заступник глави президентської Адміністрації Ковальчук. Також у керівництві буде Гринів. А Турчинова немає. По суті, можна говорити про його остаточний розрив із президентом у світлі виборчої кампанії. Звичайно, це підштовхуватиме Турчинова до пошуку інших союзників. Чи вдасться йому повернутися до Тимошенко? Навряд чи, зважаючи на те, як відбувався розрив стосунків між ними. До кого примкне Турчинов? Варіанти можуть бути різні. Для Турчинова зараз важливо якомога більше підсилити власну вагу, що дасть йому можливість краще комунікувати з потенційними кандидатами у президенти.

— На чиєму боці гратимуть Гройсман, Кличко, якщо самі у президенти не балотуватимуться?

— Хоча Кличко дедалі більше намагається вести свою гру, маючи, зокрема, близько 20 орієнтованих на нього депутатів ВР, не думаю, що йому доцільно вв’язуватися у цю президентську кампанію. Ставки самого Кличка падають, враховуючи всі ті колапси, які переживає столиця. Це точно не вселяє оптимізму у нього і його команду, аби вести свою виборчу кампанію. Швидше за все, Кличко шукатиме союзників серед тих, хто матиме шанси на перемогу. Що він гратиме у команді президента — не факт.

На кого зроблять ставку Гройсман і його стратегічні союзники, «Народний фронт», — ситуація непроста. Навряд чи це буде Порошенко. Помітно змінилася риторика прем’єра і його команди щодо Тимошенко. Не чути закидів на її адресу, як це було раніше. Очевидно, і там є контакти. Відчувається певне загравання з командою Тимошенко.

— Що Порошенко у кінцевому результаті сам собі і головний радник, і політтехнолог — чи не зіграє це з ним злий жарт, враховуючи, що передвиборчі реалії для нього вже не ті, що були 2014-го?

— Ситуація справді кардинально інша. Якщо тоді було завдання перемогти у першому турі, то зараз для президента навіть вийти у другий тур — завдання не з простих. Це призводить до того, що частина людей, які раніше робили ставку на Порошенка, відходять від нього. Він сам почувається не настільки впевнено, як раніше. Ця нервозність помітна, вона впливає на його поведінку і на поведінку його оточення. Чим більше людина замикає усе на собі, тим більшою є загроза ухвалення нею невиважених, помилкових рішень. Це може зіграти проти Порошенка.

— Чи допускаєте, що він може взагалі відмовитися від походу на президентські вибори?

— Навряд чи це можливо. Думаю, рішення балотуватися прийняте. А вкидання інформації про його можливе небалотування було розраховано на те, аби перевірити, як хто поведеться — оточення, конкуренти, можливі союзники.

— Крім Вакарчука і Зеленського, може з’явитися ще хтось «із рукава»? Той, чия поява у списку претендентів на булаву здатна сплутати всі карти?

— Запит на джокера є. Тому усе можливо. У нас 25−30% тих, хто ще не визначився. Люди очікують когось нового, свіжого. Щодо Зеленського і Вакарчука, які якраз і можуть завоювати тих, хто не визначився, хто шукає чогось нового, то наразі вони намагаються чітко не позиціонувати себе як кандидатів у президенти. І це правильно. Бо якби вони зараз заявили про свої президентські амбіції, втримати інтерес до себе на піку до виборів було б важко. Важливо не лише максимально правильно, а й максимально вчасно стартувати. Чим довше Зеленський і Вакарчук будуть думати, тим більше саме у них шансів стати тим фактором, який може сплутати гру іншим політичним гравцям.

— Думають вони чи все ж за них?

— По суті, за кожним кандидатом стоїть та чи інша фінансово-промислова група. Прив’язка Вакарчука і Зеленського до відомих олігархів (покровителем «океанівця» називають Пінчука, «кварталівця» — Коломойського. — «ВЗ») буде для них викликом і проблемою — довести, що вони є якщо не повністю незалежними, то принаймні втілюють інтереси ширшої аудиторії і ширшої групи впливу, а не конкретно двох олігархів. Для перемоги на виборах ні Вакарчуку, ні Зеленському, ні іншим кандидатам не достатньо буде співпраці лише з однією фінансово-промисловою групою. Це чітко розуміють і самі олігархи. Без домовленостей між ними, без розширення ресурсної бази навряд чи Пінчук, Коломойський, Льовочкін або Ахметов можуть одноосібно підсадити у президентське крісло свого кандидата. Доведеться домовлятися.