Перед висвяченням – сім-вісім років на роздуми...

Настоятель Святоуспенської Унівської лаври отець Макарій – про особливості Йорданського посту, повсякденний побут монахів і велику господарку монастиря.

Марія КОТІВ

У час Різдвяних свят, напередодні Водохреща, кореспондент “Високого Замку” вирушила у монастир, що за 50 км від Львова. На території лаври відчувається дивовижний спокій. Вражають чистота, порядок і аскетизм. Настоятель Святоуспенської Унівської лаври отець Макарій Дутка охоче привідкрив завісу монашого життя. До речі, отець Макарій – чемпіон міжнародного рівня з пауерліфтингу. Про це “Високий Замок” уже писав на своїх сторінках.

В Унівській лаврі – 37 монахів. Тут діє початкова школа, в якій навчаються семеро кандидатів у монахи. Наймолодший рік тому закінчив школу із золотою медаллю. Усі тут мають вищу освіту. Один із них закінчив Ягеллонський університет. Щоб людина свідомо вирішила залишитись в монастирі, їй дають на роздуми сім-вісім років.

Запитала отця Макарія (на фото), як в Унівському монастирі готувались до свят?

- Християни візантійського обряду (греко-католики і православні) до цих свят готуються по-особливому, – каже отець. – Не лише прикрашають храми, а й готуються на тілесному рівні. Перед великими святами, як-от Різдво чи Великдень, вірні і духовенство витримують тілесний піст. Чим більше себе ущемимо, тим глибше зможемо празник пережити. У час посту відмовляємося від м’ясних і молочних страв. Сорок днів не споживаємо м’ясного. Великодній піст ще строгіший. Тоді молочні страви не їдять 40 днів, а м’ясні – 50. Є й такі, хто постить ще строгіше. Для цього мають взяти благословення в ігумена чи настоятеля монастиря. Хтось стримується від їжі один раз на день, хтось кілька днів на тиждень не їсть. Одна жінка з Перемишлян упродовж кількох років приходить до монастиря за благословенням і у перший і останній тижні посту стримується від їжі. Треба спочатку спробувати два-три дні не їсти, щоб організм адаптувався. Дехто каже, що не може, бо болять голова, шлунок. Не треба цього боятися, два-три дні почуваєшся некомфортно, потім нормально.

На другому, найважливішому рівні стараємося очистити свої душі і приступити до святої тайни покаяння. Тілесне стримання – важливе, але головне, щоб людина усвідомила своїм життям, до чого йде. Молимося, постимо, добре поводимося з нашими ближніми – усе це заради того, щоб своє серце з’єднати з Богом.

- Як у монастирі готуються до вечері перед Богоявленням?

- Є 12 страв – ті, що готували на перший Святий вечір. Чому 12? Пам’ятаю відповідь, яку ще у радянський час мені дав православний священик. На моє запитання, чому 12 страв, а не більше чи менше, чому без молочного і м’ясного, він відповів: “Коли Христос приходить на землю, приносить людям багато благодатей, Божих ласк, і ми з них користаємо. 12 – означає повноту, підкреслює, що Бог приніс нам багато благодатей. Те, що вони убогі, без молочного і м’ясного, підкреслює те, що Христос прийшов на землю в убогості, у вертепі, на соломі в стайні.

У монастирі все робимо згідно з традиціями українського народу. Починається вечеря перед Йорданом, на Щедрий вечір. Священик чи ігумен кропить свяченою водою всі приміщення, келії монахів. Збираємося разом на трапезу, читаємо “Отче Наш”, співаємо Тропар.

На Святий вечір перед Різдвом є ще обряд спільної просфори. Для цього у монастирі випікають невеличкий хлібець, який теж використовують і до Святого причастя. На ньому написано “Ісус Христос перемагає” (грецькою мовою Ніка). Ця просфора символізує єдність. Нею діляться у монастирі, обдаровують прихожан. Просфору вмочують у мед і роздають кожному монахові, при цьому проказуючи якесь різдвяне побажання. (Для кожного персонально, бо отець Макарій знає всіх. У монастирі він двадцять років, і другу каденцію – восьмий рік – очолює монастир. Народився у селі Доброгостові Дрогобицького району. – Авт.).

Також ми колядуємо, щедруємо. Колядуємо українською, латвійською, бо маємо одного брата з Латвії, французькою, бо до нас часто приїжджає дипломат із Франції. Маємо трьох братів-словаків, із Пряшева та Братислави, бо в них немає монастиря східного обряду. І по-словацьки колядуємо. Також маємо українців-монахів з Польщі.

- Що у вас на столі на вечері?

- Найперше – кутя. Є голубці, вареники з капустою, картоплею, узвар, пампушки з маком та повидлом. На грибну підливу маємо свої гриби. Один брат у сезон їх відрами збирає. Їх так багато, що ділимося ними зі селянами. Може, у селі більше якихось традицій. Для прикладу, кладуть часник під обрус. Ми такого не робимо. На столі стоять свічки. Щоб відобразити всю святість події, на вечерю не вмикаємо світла, їмо при свічках. При свічках колядуємо. Після молитви ігумен читає частинку Євангелія. Ставимо у трапезну велику ікону Різдва Христового чи Богоявлення, щоб підкреслити, що свято поміж нами.

- До Унівської лаври на Водосвяття з’їжджається багато людей. Чому саме сюди?

- В Уневі є натуральне джерело. Йому понад 500 років. У нас на Водосвяття немає роздягань, купелей. Може, десь і є таке при монастирях, але якщо джерело подалі від церкви.

У радянський час Унівська лавра була перетворена на інтернат для психічно хворих жінок. До його директора Білика звернулася одна із працівниць: «Ви зробите велике добро, коли на Успення Божої Матері відкриєте людям джерело, щоб вони взяли води». Він відкрив.

Люди вірять у велику силу освяченої води. Навіть після Йорданського Водосвяття приїжджають до нашого джерела. Брати зберігають Йорданську воду протягом року. Вона за цей час не псується. Ця вода жива.

Є монастирська практика, коли в джерелі кожного першого числа щомісяця освячують воду. Після освячення один священик та один монах набирають свячену воду і окроплюють нею весь монастир.

- Кожен монастир має свої практики. Чим займаються у вас монахи?

- Монахи займаються благоустроєм і прибиранням території. Ось один із монахів зараз миє туалети. У нас кожен, навіть я, миє туалети за графіком. У монастирі два роки тому була пожежа, яка знищила ферму, де тримали корів, свиней. Після пожежі закрили ферму. Вирішили, що краще присвятити час розмовам з людьми, сповідям, науковій праці. Ми мало їмо молочних продуктів.

У монастирі один брат опікується усіма полями і технікою. А господарка тут чималенька – 13 га орної землі, на яких вирощують гречку, пшеницю, сою. Пшеницю навіть продають. Ще її везуть на млин, перемелюють на муку. Потім два брати раз чи двічі на тиждень печуть хліб. Тож магазинного не купуємо. При монастирі є гостьовий будинок, де може зупинятися до 70 людей. Маємо свою пасіку, мед із якої використовуємо як для своїх потреб, так і для продажу. Маємо “маленький бізнес” – виготовляємо воскові свічки і свічки з парафіну, вугільні таблетки для кадила.

Готують їсти кухарки. У понеділок, відтоді коли почалася війна з Росією, Блаженнійший встановив практику: раз на тиждень кожна єпархія УГКЦ має піст за Україну.

У нас немає такого, щоб дармували, роботи на всіх знайдеться. Самі бачите, яка у нас територія велика. Щоб тримати це все в порядку, треба багато працювати.

- Як живуть монахи, який розпорядок дня?

- Кожен монах живе в окремій келії. Прокидаються о 5.30. Один із братів робить зарядку у монастирському спортзалі. О 7.30 починають Службу Божу. Так щоденно. Потім снідають. Від 10.00 до 13.00 займаються фізичною працею. Потім мають трохи вільного часу. Далі – коротенька молитва. О 14-й ченці обідають, а о 15-й повертаються до фізичної праці. О 18-й годині – Вечірня, після якої вечеря. Потім вільний час, котрий кожен використовує на власний розсуд – для читання, молитви чи відпочинку.

Телевізора у монастирі нема. Є Інтернет, оскільки без нього неможливо уявити сьогодення. Дехто має персональний комп’ютер. У монастирі не практикують дивитися фільми кожен окремо. У суботу або неділю всі збираються у кімнаті, яку називають розмовницею, і спільно переглядають фільми. Нема кращого, як дивитися фільм з кимось разом. Чекаємо з нетерпінням на можливість переглянути фільм «Кіборги». Монахи переживають за те, що діється у нашій державі. Дивляться новини, інакше б не розуміли тих людей, які до них приходять.

Фото автора

Перемишлянський район