Руслан Квінта: «Коли познайомився зі Софією Ротару, зрозумів: я витягнув щасливий квиток»

Пісні Руслана Квінти є у репертуарі Наталії Могилевської, Ірини Білик, Вєрки Сердючки. Однак найголовнішою музою для композитора залишається народна артистка України Софія Ротару. У її репертуарі — понад 30 творів Квінти. Його вже майже легендарну “Калину”, окрім Софії Михайлівни, співають на кожному весіллі і на будь-якій вечірці... Режисер Олег Боднарчук вмовив українського композитора та музичного продюсера «Голосу країни» на відзначення 20-річного творчого ювілею грандіозним концертом. То яким має бути цей великий концерт-бенефіс, що відбудеться у Києві 23 березня, журналісту «ВЗ» розповів композитор Руслан Квінта.

- Мені пропонували зробити концерт на честь 10-річчя чи 15-річчя моєї творчості. Але в мене не було відчуття, що це необхідно.  А тепер режисер (він же креативний продюсер «Євробачення» в Україні) Олег Боднарчук мені сказав, що вже уявляє цей концерт і бачить його так, як ніхто! Він розповів свою ідею, скільки пісень можна подати по-новому, посадити великий склад оркестру. Оскільки в мене вже є досвід, набутий у «Голосі країни» на телеканалі «1+1», то ми вирішили, що зможемо це втілити.

- Руслан Квінта - ваш псевдонім. Чому вирішили змінити прізвище на псевдонім?

-  Коли почав працювати у студії «Піонер», мій продюсер вважав, що мені потрібен «шоу-бізнесовий» псевдонім замість мого прізвища Охрименко. Були різні варіанти,  «Квінта» народився випадково.  З нами тоді працював відомий звукорежисер Ігор Прима, який сказав: «Я - Прима, а ти будь Квінтою».  Це такі інтервали в музиці. Ідея усім сподобалась.  

- Руслане, ви вчилися у Російській музичній академії імені Гнєсіних. Чому не залишилися у Москві?

-  Коли я навчався на третьому курсі у Гнєсінці, дізнався, що в Києві працює один із найкращих у колишньому СРСР професорів по фаготу — Апатський Володимир Миколайович. Почув, як грають його учні. У Москві таких викладачів не було. Я хотів ідеально навчитися грати на фаготі. Поставив собі за мету  поїхати до Києва, вступити на курс до цього професора. Це педагог-легенда, який виростив хороших спеціалістів, вони сьогодні грають по всьому світу. У його класі є дошка з фотографіями, і навіть моє фото висить серед найкращих учнів. Він розвинув моє захоплення і дав зрозуміти, що я пішов за призначенням!

- Коли прийшло розуміння, що музика — це покликання?

- Це сталося, коли навчався у школі. Спочатку це був духовий оркестр, далі — вокально-інструментальний ансамбль, який грав на весіллях. Співав у хорі. Щоправда, у мене були варіанти, і одним з них було бажання стати лікарем. Але я настільки оточив себе музикою, що й досі не уявляю себе поза її межами.

 - Вашою музою є Софія Ротару. Як познайомилися з нею?

-  Ми познайомилися у 2000 році, на студії Mamamusic. Я там працював. Спочатку була випадкова зустріч з її сином Русланом.  Але вона виявилася значущою у моєму житті. Руслан Євдокименко сказав, що вони шукають музичний матеріал. З Віталієм Куровським ми написали пісню. А  коли прийшли до студії, де мав зіграти цю пісню, побачив Софію Михайлівну.  Я тоді страшенно розхвилювався, але все ж таки якось криво  награв її. Це була наша перша пісня із Софією Ротару під назвою «Забути». Відтоді наша співпраця триває. Того дня я витягнув свій щасливий квиток!

-  Як це — працювати з такою мегазіркою? Чи вимоглива вона?

- Люди, які працюють із Софією Михайлівною, важливі для неї. Це люди, якi щось для неї роблять. Ротару оберігає цих людей. Я належу до їх числа.  Вона може ревнувати, коли працюю з іншими артистами, з якими їй би не хотілося, щоб я співпрацював. Проте завжди ми отримуємо від Софії Ротару теплі слова, подяки, подарунки, а також нагороди, які вона привозить за наші пісні.

- Візитівкою Ротару стала пісня “Калина”, яку ви написали для неї. Що вас надихнуло на написання цього шедевра?

- Софія Ротару.  Співачка давно мріяла про пісню, яку б співали не лише в Україні, а й за кордоном. Таку, як “Червона рута”. Вона неодноразово казала: “Ну, де ж моя нова “Червона рута”?”. Якось я їхав у машині, і мелодія прийшла мені в голову. Я зупинився, записав на телефон і поїхав прямісінько на студію. Показав Куровському, він почав строчити вірші: “Одна калина за вікном, одна родина за столом...”. Коли пісня була готова, ми запросили Ротару до студії. Вона не сприймає на слух нові композиції по Інтернету. Автор має сидіти перед нею за роялем і виконати те, що створив. Перед її приїздом руки у мене тремтіли від хвилювання, бо пісня, на перший погляд, здалася мені надто простою. “Чудово!” - вигукнула Софія Михайлівна, коли затих останній акорд. Потім треба було зробити таке ж чудове аранжування. Жан Болотов запропонував шість варіантів, однак жоден з них Ротару не прийняла. Куровський не витримав і каже: “Візьми і сам зроби. Лише ти, як автор, можеш сповна відчути цю пісню”. І мені це вдалося. “Калина” отримала премію “Пісня року” у Москві. Я стояв за лаштунками, розговорився зі співаком Прохором Шаляпіним. Коли він почув, що автор “Калини” я, втратив дар мови: “Як? А я думав, що автор давно помер!”.

 -  Є у вашому репертуарі пісня, якою найбільше пишаєтесь?

 - Пишаюся усiма піснями, вони наче діти. Кожна пісня  мною випещена і виплекана. У кожній я розвиваюся, адже наскільки молодою є моя пiсня, настільки молодим залишаюся і я.

-  Чи бували періоди, коли муза вас покидала?

- Я ловлю моменти. Якщо приходить ідея — беру телефон і записую. Іноді у снах приходять якісь музичні рішення. По-різному буває. Головне - бажання! Якщо кажу собі «я хочу», це обов’язково прийде!

-  Ви працюєте із багатьма зірками, бачите їх, коли камери та софіти вимикаються. Які вони люди? Чи є у вас справжні друзі серед зірок?

-  Всі артисти, з якими працюю, —  мої друзі. Це нормальні люди. Просто у кожного — своя ніша. Артисти — це люди мистецтва і відрізняються лише тим, що працюють у сфері музики. А в іншому нічим не відрізняються.

 - Ваша донька Ліза також пише музику. Ви їй допомагаєте? Чи, навпаки, критикуєте?

 - Вона раніше писала пісні, показувала їх мені, і ми робили цікаві аранжування. Це було її захоплення.  Беручи з мене приклад, вона захотіла спробувати й собі. І у  неї вийшло. Але зараз Ліза займається художнім мистецтвом - малює і має намір вступати в університет у Будапешті на факультет графічного дизайну. Вона сама обрала свій шлях, а я розділяю її вибір та її любов до цієї справи. Якщо повернеться до музики — допомагатиму.

 -  Як вважаєте, чи є в Україні молоде покоління композиторів, здатне досягти вашого рівня професіоналізму або навіть перевершити? Можливо, таких молодих талантів зустрічаєте на “Голосі країни”?

-  У нас є багато таких молодих, обдарованих талантів, і навіть я у них дечого вчуся. Такі артисти дають нам, авторам, можливість бути в часі і не розслаблятися. Таких композиторів багато приходить на «Голос країни», а у шоу-бізнесі —  це MONATIK, Макс Барських, ONUKA... Вони є, і їх час ще настане, адже я вже 20 років у цій сфері, а вони тільки починають. Проте якщо вони продовжать якісно робити те, що люблять, віддаватимуться цьому, то легко перевершать не лише мене. Хоча не вважаю себе дуже крутим композитором.

-  У чому полягає ваша функція як музичного продюсера “Голосу країни”?

- На мені музична частина проекту -  від розробки репертуару до підбору учасників шоу. Це тонка робота, потрібно відчувати кожного учасника, розуміти, чим він живе та дихає, яку музику слухає, щоб показати його респектабельно, аби він був цікавим на проекті. Я знаходжу таких людей, підбираю для них пісні, потім ми репетируємо з оркестром. Коли учасник потрапляє в шоу до тренера, допомагаю тренеру. І так шостий сезон поспіль.

Довідка «ВЗ»

Руслан Квінта (справжнє прізвище Руслан Охрименко) народився 20 липня 1972 року у Коростені, що у Житомирській області. З 1972 по 1982 рік родина жила у Казахстані, куди виїхали на заробітки, а потім перебралися до України. Коли навчався у 5 класі, записався у духовий оркестр, де грав на трубі. У музичній школі навчався грати на бас-гітарі, а у старших класах створив свій ансамбль, з яким грав на весіллях. У 1989 році вступив у Мінське муз­училище, де навчився грати на фаготі. Навчався у Московському музичному училищі імені Гнєсіних, Київському музучилищі імені Глієра і Київській консерваторії імені Чайковського.