Вадим КРАСНООКИЙ: «Музичні смаки українців зіпсовані шансоном»

Фанати Mad heads на концертах гурту завзято підспівують улюбленим виконавцям. Гурт популярний в Україні і має своїх слухачів у Росії, тому лідер рок-бенду Вадим Красноокий не втомлюється переконувати усіх і нагадувати: «Допоки сонце сяє, поки вода тече — Надія є»! Вадим з народження російськомовний, але вже шість років використовує українську як основну мову спілкування. Відомий виконавець і активний громадський діяч розповів про молодь без совка в головах, чому спільні проблеми загартовують суспільство і який творчий потенціал українських артистів.

— Вадиме, нещодавно презентували пісню “Молода кров” для бійців АТО...

— Пісню “Молода кров” почав писати з перших днів Майдану. Тоді не дописав, адже події бурхливо розвивалися, кожного дня ставалося щось інше. Не бачив кінця цій пісні. До цього часу події Майдану не дають спокою, хочеться щось сказати про них. Ми не могли стояти осторонь тоді, допомагаємо чим можемо і зараз. Пісня присвячена не лише бійцям, а й молоді і всім подіям, які відбувалися в Україні останнім часом. На наших очах виросло покоління тих українців, які народжені у вільній Україні, багато з яких занадто юні для таких випробувань, але вже готові до дій. Молодь є рушійною і активною силою, якої достатньо, щоб рухати та надихати інших. Знаю це, адже Mad Heads виступає переважно для молоді. У неї не залишилося нічого від совка, ці хлопці та дів­чата інакше мислять та сприймають свою країну.

— Ви були одним з учасників туру “Підтримаємо своїх”. Як проходили поїздки?

— Виступ у звільненому Сєвєродонецьку був знаковим для нас. Звідти родом один із наших музикантів — Валерій Часников. Про події на Донбасі знаємо від нього і його родичів, що набагато більше, ніж із телебачення. Хотілося більше їздити, організовувати концерти, але з кожним разом було складніше це зробити.

Коли виконували ліричні пісні, бачили, як в очах дорослих мужніх чоловіків, які місяцями перебувають на межі життя і смерті, бринять сльози. Тому потім програма ставала позитивнішою, запалювалися усмішки. Хлопцям на передовій потрібно все: увага, підтримка… Музикантам варто писати патріотичні пісні, щоб солдати відчували зв’язок із мирним життям, за яке боряться.

— Ваша пісня «Надія є» актуальна як ніколи. А що означає особисто для вас?

— Пісня виявилася універсальною і актуальною у різних життєвих ситуаціях. Їй вже десять років. Є однією з тих пісень, що найбільше повертала мені від людей їхні усмішки, щасливі життєві історії. «Надія є» — мій талісман. Зізнаюся, слухаю її, коли у чомусь невпевнений. У мене є гітара, подарунок від чоловіка, якому пісня врятувала життя. Коли він відчував, що все пропало, почув “Надію” і знайшов вихід. Зберігаю цю гітару як доказ того, що музика може змінювати життя людей.

— Треба підтримувати дух не лише солдатів, а й інших людей, але вони зараз не­охоче відвідують концерти…

— Люди у розпачі, стежать за воєнними діями, курсом долара, економлять. За такої ситуації відсутність бажання відвідувати концерти можна зрозуміти, але не думаю, що це хороша ідея — зачинитися у себе в хаті. Незважаючи ні на що, музиканти повинні продовжувати робити свою справу. Якщо я не беру участі у бойових діях, то повинен допомагати словом, піснею. Треба рухатися далі. Ми переживає­мо глобальні зміни, місцями трагічні, але потрібно будувати те життя і створювати умови, у яких ми хочемо жити. Спільні проблеми загартовують суспільство, роблять його сильнішим, і люди більше розвиваються під тиском якихось негативних обставин. Коли все добре, ніхто не напружується. Вірю, що ми приречені на успіх.

— Ви писали листа своєму рок-н-роль­ному другу з Санкт-Петербурга. Чи була від­­повідь від нього?

— Ми спілкувалися, намагалися порозумітися, потім зрозуміли, що марно. Він належить до тієї категорії росіян, яких називаємо ватниками. Засмучує, що ми були добрими друзями, і в минулому нас багато чого пов’язує. Інформацію він сприймає вибірково, не вірить мені, а довіряє російським ЗМІ. Більшість росіян не вірить, що Росія бере участь у бойових діях на сході. Там є частина адекватних людей, але їх мало. Багато хто, може, на підсвідомому рівні розуміє, що відбувається, але боїться визнати, тому що реальність зобов’язує до дій.

— Пісеньку про Путіна продовжуєте співати на концертах?

— Вперше заспівали її на байкерському фестивалі. Головна фраза пісні була у всіх на устах, це те, що бриніло у повітрі (усміхається. — Т. К.). Відчував, що всі хочуть сказати це вголос. З того часу співаємо “Ла-ла-ла-ла” майже на кожному концерті.

— В одному зі своїх інтерв’ю ви говорили, що в Україні мало року...

— Насамперед мало слухачів такої музики, і у нас слабо розвинена рок-культура в усіх її підрозділах — субкультурах. Наприклад, у США на рік продають три млн. гітар. А скільки гітар продають в Україні? У Європі люди звикли ходити на рок-концерти, співати у церковних хорах, розумітися на музиці. Якщо можеш грати на якомусь інструменті, то по-іншому сприймаєш музику. Це спонукає і музикантів на іншому рівні працювати. Коли публіка розуміється на музиці, їй не підсунеш лайно.

Музичні смаки українців зіп­­совані шансоном. До сьогод­нішнього моменту наші артисти вважалися меншовартісними. Слухачі зважали на те, чи музикант досяг визнання у Росії, чи деінде. Якщо приїхав скрипаль з Канади, то всі підуть його послухати. Ми не замислює­мося, що він до того теж був геніальним, і спивався в Україні від того, що у нього не було ні роботи, ні публіки. Один із позитивних аспектів трагічних подій, що відбуваються в нашій країні, — те, що кардинально змінилося ставлення до московських артистів. В Україні їх ніхто не чекає, а це означає, що звільнилися місця для наших співаків. “Гастролери” вивозили близько 80 відсотків грошей. Звичайно, рівень українських артистів не найкращий, але це тому, що немає практики. Для того, щоб музиканти класно грали, потрібні концертні майданчики — тоді і рівень буде зростати.

— Mad heads — гурт з історією. Чи просуваєте вашу музику на ТБ?

— Якщо є така можливість, то чому б нею не скористатися? Інше питання, що телебачення перестало впливати і формувати смаки людей. Ключовим став Інтернет, саме тут музикантам потрібно шукати свою аудиторію.

— Через це не випускаєте нового альбому?

— Ні. Над альбомом ми постійно працюємо, але відкладаємо реліз. Адже поняття альбому має тепер інше уявлення. Ми записуємо нові композиції, якщо пісня сильна, випускаємо її у люди, знімаємо відео. Планували випустити альбом у кінці 2013 року, але через події в країні вирішили відкласти роботу над платівкою. Сподіваюся, цього року оформимо і випустимо диск, адже матеріалу назбиралося достатньо.

— Ви не з тих артистів, які виступають лише на великій сцені, а й частий гість в українських селах...

— Дуже класно, що є можливість виступати як у містах, так і в селах. Це різна публіка. У селах люди кажуть те, що думають (сміється. — Т. К.). Інколи це може напружувати, але це щиро.

Довідка «ВЗ»

Вадим Красноокий — український співак та актор, лідер та фронтмен рок-гурту Mad Heads. Народився 4 березня 1974 року у Києві. Закінчив зварювальний факультет НТУУ “КПІ”. Після закінчення середньої школи (1991 рік) створив гурт Mad Heads. За його спиною — десять альбомів, серед яких — “Надія є” (2005), “Краща мить” (2007 р.), альбом українських народних пісень у власному аранжуванні “УкраінSKA”. Красноокий є автором більшості пісень гурту. Живе і працює у Києві. Одружений, виховує сина.