«Очі стрільців мають щастя оглядати князя української церкви…»

1 листопада минає 80 років, як відійшов у засвіти один із найвидатніших українців — предстоятель УГКЦ, митрополит Галицький, архієпископ Львівський із 1901-го по 1944 роки, відомий громадський діяч, меценат Андрей Шептицький. Він побував чи не у кожному куточку Галичини, у багатьох містах, містечках, селах краю залишив у його жителів теплі спомини від своїх пастирських візитів. Пам’ятають цього «українського Мойсея» і у селі Розвадові біля Миколаєва над Дністром (нині — Стрийський район Львівської області). Про перебування тут митрополита Андрея написали у своїх книгах світлої пам’яті доктор історичних наук Левко Войтович і знаний місцевий краєзнавець, педагог, громадський діяч, колишній депутат обласної Ради Роман Сколоздра.

Андрей Шептицький приїжджав до Розвадова освячувати стрілецький прапор. Ось як цю подію описували згадані історики:

«…Другий стрілецький прапор посвячено 28 жовтня 1917 р. З часу свого створення легіон УСС не мав свого прапора, а використовував прапор із села Ясениця Сільна, що неподалік Дрогобича. Через деякий час відбувся конкурс на найкращий екскіз прапора Легіону. Участь у конкурсі взяв четар Іван Іванець, який перебував при Пресовій квартирі у Пісочній. Його проєкт визнали найкращим і передали до Львова, де у майстерні Якубека дві сестри — Катерина та Ірина Величківни — пошили прапор.

Прапор виготовлено із синього шовку. Із одного боку зображено архангела Михаїла з розпростертими крилами. Він стоїть на вершині скелі, навколо якої є листя і кетяги калини. У правій руці архангел тримає меч, а в лівій — щит, на якому зображено золотого галицького лева, який дреться на скелю. Поєднавши прапори Київського і Галицького князівств, Іван Іванець відобразив ідею, за яку боролося стрілецтво — соборність українських земель.

На другому боці прапора на синьому фоні є малинове коло, оточене вінком із дубового листя. Посередині кола золотими нитками вигаптовано напис «УСС. 1914». До древка прапора почеплено наконечник і стрічку з написом «Українським Січовим Стрільцям — жіноцтво».

Посвячення прапора було призначене на 28 жовтня 1917 р. По всіх селах, де стояли постоєм стрільці, проводилися великі приготування: чистили казарми, дороги, господині білили хати. При в’їзді до кожного села встановлено парадні арки, прикрашені сосниною та квітами.

У суботу, 27 жовтня, до Львова виїхав отаман Григорій Коссак, щоб супроводжувати до Розвадова митрополита Андрея Шептицького та інших поважних гостей. Того ж дня, приблизно о дев’ятій вечора, на залізничну станцію Миколаїв-Дроговиж прибув поїзд. На пероні було вже багато людей, а стрільці та старшини стояли у почесній варті. Поруч знаходився стрілецький оркестр із диригентом Романом Лесиком. Станцію прикрашено синьо-жовтими прапорами. Вийшовши з поїзда, А. Шептицький, Г. Коссак, підполк. Гужковський пройшли між рядами почесної варти і привітали всіх присутніх. Командант Вишколу УСС підполк. Кость Слюсарчук привітав поважних гостей: «Ваша Ексцеленсіє, преосвященний Владико! Як командир Вишколу українських січових стрільців іменем своїм, іменем офіцерського корпусу і іменем підчинених мені стрільців маю честь привітати Вас, високодостойний і дорогий наш гостю!

День 27 жовтня золотими буквами буде записаний в історію стрілецтва. Се ж день, коли очі стрільців мають щастя оглядати князя української церкви, провідника українського народу, мученика за католицьку віру, мученика за свої народні і династичні почування. Витайте серед рядів стрілецьких, витайте між тими, хто підуть слідом Вашої дороги, дорогою борби за правду, за волю народу. Благословіть молодих рицарів на побіду нашого народу, на побіду нашої держави і монарха".

У відповідь митрополит А. Шептицький сказав: «Дякую за привітання щире і сердечне, яке Ви мені зготували. Я з далекої холодної суздальської тюрми летів до вас думками, скільки разів почув про ваші славні подвиги на полі бою. Я і мої товариші з неволі, що ще дотепер тужать зі Сибіру за рідним краєм, разом зі мною летіли думками до вас. Дасть Бог, а мир сотворить ліпші условини до спільної праці».
Тоді К. Слюсарчук запросив усіх до табору, де вони мали святкову вечерю. Потім митрополит поїхав до Дроговижа, де перебув ніч у місцевого священника, декана Олександра Юрика.

У неділю 28 жовтня 1917 р. відбулося посвячення стрілецького прапора. Польову Службу Божу відправили митрополит Андрей Шептицький, польовий духівник УСС о. Андрій Базилевич, декан Олександр Юрик. Із Миколаєва підійшла церковна процесія, а з Розвадова прибули члени «Просвіти» зі своїм прапором. Курінь УСС вишикувався у колони, і команду над ними мав сотник Дмитро Вітовський. Серед почесних гостей свята були: командант корпусного вишколу полк. Резенмайр з дружиною, підполковники Урбан, Лендел, Гужковський, три офіцери німецької армії. Із фронту прибули отаман Мирон Тарнавський, четарі Свістель і Щуровський, хорунжі Бородієвич і Клим. Із Коша УСС, що перебував у Пісочній, прибули: командант Коша сотник Никифор Гірняк, перший командир Легіону УСС сотник Теодор Рожанковський, поручник Буцманюк та інші.

Після закінчення Служби Божої із промовою виступив А. Шептицький. Коли наперед вийшов підхорунжий Волинець із прапором, то митрополит помолився і посвятив прапор, а до отамана Г. Коссака він звернувся з такими словами: «Передаю отсей прапор в руки першого стрілецького старшини і бажаю, щоб він все вів вас, дорогі браття, в боротьбі за кращу долю рідного народу, до побіди».

Потім із відповідною промовою виступив Г. Коссак: «Переймаю сей прапор з Ваших рук, Владико, і маю надію, що під сим знаком піде стрілецтво шляхами, виточеними їхніми попередниками з 1914 року, та що сей прапор принесе йому побіду в боротьбі за волю України».

Після завершення свята відбувся урочистий похід цілого куреня УСС, а потім Кость Слюсарчук запросив гостей оглянути бараки, в яких жили стрільці, а також на святковий обід. Того ж дня делегація у складі А. Шептицького, К. Слюсарчука, Г. Коссака відвідала кіш УСС у Пісочній.
Під час перебування А. Шептицького у Розвадові до команданта Вишколу УСС К. Слюсарчука прийшла телеграма з фронту від архікнязя Вільгельма Габсбурга, внука австрійського імператора Франца Йосифа.

Вільгельм надзвичайно прихильно ставився до українців та української справи. Ще в дитинстві почав вивчати на Гуцульщині українську мову. Її знання удосконалив під час навчання у військовій академії у Відні, де вивчали всі мови Австро-Угорщини. На початку Першої світової війни служив у 13-му полку уланів, у якому переважали українці із Золочівщини. Тримав постійні контакти із Легіоном УСС, а в 1918 році став його командиром.

Серед українців Вільгельм Габсбург був відомий як Василь Вишиваний. Ще восени 1918 р. він познайомився з командантом коша УСС Никифором Гірняком, коли вперше виступив в українській справі з нагоди повернення із московської неволі митрополита А. Шептицького. Никифор Гірняк розповів йому про політичну кризу серед стрілецтва, пов’язану з тим, що Австрія не виконує своїх обіцянок щодо України. Василь Вишиваний піддав критиці австрійський кабінет міністрів і радив підтримувати високий бойовий дух Легіону УСС. Він заявив про свою готовність допомагати в організаційних заходах. Відтоді почалися листування і зустрічі.

У телеграмі до К. Слюсарчука Вільгельм Габсбург писав: «З приводу присутності Й. Е. (Його Ексцеленсії) гр. Шептицького пересилаю українському легіонові найсердечніший привіт з бажанням, щоб він до лаврів, здобуваних скрізь досі, особливо на Маківці, у Лисовичах, у Семаківцях, у Потуторах, у Конюхах, міг додати нові… Передайте мій привіт тим частинам Легіону, які стоять на бойовому фронті і не знаходяться нині у вашім крузі. Його Ексцеленсію прошу й надалі про духовну опіку для молодої, так часто випробуваної, геройської громади. З Богом далі! В Полі 28.10.1917. Архикн. Вільгельм».

Коли 2 листопада 1917 р. Вільгельм прибув зі Східного фронту до Львова, то прийняв у себе митрополита А. Шептицького, з яким багато говорив про українські справи".

Ігор ШУХ, краєзнавець