Праведник, не визнаний світом

Кілька цікавих фактів про Митрополита Андрея

Окрім річниці ЗУНР, на по­чаток листопада припада­ють дні пам’яті великого українського праведника — Ми­трополита Андрея Шептицько­го.

Дата чиєїсь смерті для пере­січних мирян з плином часу зда­ється чимось уже неважливим, а то й трагічним. Проте Церк­ва день відходу святця вважає днем його пам’яті, бо саме в ту мить людина переходить до ві­чного життя. До речі, у монас­тирях навіть існує правило: коли помирає хтось із братів — піст скасовується, бо для схимників немає більшої ласки, аніж по­трапити до Царства Божого.

У дитинстві знав власну місію

Історія Владики Андрея по­чалась з того, що у графсько­му подружжя Івана (Яна) Кан­тія Реміґіана Шептицького і Софії (Зофії) Фредро народив­ся третій син. Батьки сміливо віддали власну дитину під опі­ку Богородиці. Тож майбутньо­го Митрополита назвали одра­зу трьома іменами: Роман Марія Александр.

Улюбленою іграшкою Романа Шептицького була вервиця. «Ін­струмент» для духовних вправ маленький граф одразу ж вико­ристовував за призначенням ще з дитинства. Він, як справжній проповідник, уже з дитинства привчав своїх рідних до молит­ви. Як писала Софія Шептиць­ка у своїх листах: «Вервиця — це було його перше апостолування в родині; чи він намовляв сво­їх братів, чи навчав, чи, може, вони самі йшли за його при­кладом, не знаю, але без будь-якого впливу з мого боку за де­який час я побачила, що кожний з них має завжди вервицю в ки­шені, що молиться на ній і що засипляє з нею, обмотаною до­вкола ручки».

Безстрашний Митрополит

Кончина архієрея Шеп­тицького, яка трапилась саме 1 листопада, тобто на День усіх святих Католицької церкви, по­годьтесь, була символічною не тільки для вірних УГКЦ. Окрім духовної і просвітницької ді­яльності, Митрополит за жит­тя зробив багато діл милосер­дя. Однак країнам Заходу граф Шептицький став відомим най­перше як захисник євреїв у часи Другої світової війни. Адже ор­ганізовував таємні вивезення єврейських дітей, врятувавши близько 200 життів.

У 1942 році Владика Андрей видав пастирські послан­ня «Не убий!» та «Про мило­сердя», закликаючи у жодно­му разі не чинити «політичних убивств». Те послання глава УГКЦ велів зачитувати свяще­никам у кожній парафіяльній церкві. Того ж року Митропо­лит Андрей Шептицький пе­редав Папі Пію листи, де опи­сано усю трагедію винищення євреїв та місцевих.

Історики справедливо вва­жають: жоден інший тогочасний католицький ієрарх не надав та­кої кількості свідчень і не відзна­чився такою турботою про долю єврейського народу, перебува­ючи в умовах фашистської оку­пації.

Достеменно не відомо, скіль­кох вірних Андрей Шептицький надихнув до переховування пе­реслідуваних. Але близько 240 греко-католицьких священиків ризикували своїм життям, пере­ховуючи євреїв.

Митрополит також звертався з протестом проти винищення єврейського населення до са­мого рейхсканцлера Гіммлера, захищав, як не дивно, радян­ських полонених (хоч «совітів» відверто не любили на Галичи­ні за їхні діяння). Він бив у на­бат: писав листи вищій німець­кій окупаційній владі про те, що гестапо надуживає репресіями, про жорстокість до військовополонених.

Рятівник сотень євреїв

Звання «Праведника світу» із­раїльський національний мемо­ріал Голокосту та Героїзму «Яд ва-Шем» Шептицькому так і не присвоїв. Буцімто через під­тримку дивізії СС «Галичина» (а точніше, через наявність у назві дивізії абревіатури з двох літер СС), ідеологічну близькість… до Гітлера та сукупність різних ви­смоктаних з пальця конспіратив­них версій, мовляв, Митрополит міг зробити для порятунку єв­реїв значно більше, ніж зробив. Очевидно, кількість врятованих для отримання визнання не мала жодного значення. Бо, як зазна­чено у Талмуді (великому кодек­сі релігійно-юридичних правил життя євреїв), «хто рятує одне життя — рятує весь світ».

За словами єврейського іс­торика, професора ізраїльсько­го Університету Бен-Гуріона Шимона Редліха, національна установа Ізраїлю, що вивчає Го­локост, просто боїться громад­ської думки. «Коли в Ізраїлі гово­риш щось хороше про українців, люди відразу нападають». Шко­да, що, оцінюючи заслуги Митрополита, ключову роль досі ві­діграють штампи і упередження.

Дивно вважати Шептицького й прихильником Гітлера. Адже його показово виводили під мури со­бору Св. Юра, маючи намір роз­стріляти за сприяння євреям у підробці документів. З якою ме­тою, на думку єврейського інсти­туту пам’яті, єпископ мав ризи­кувати власним життям? До того ж вивчав іврит і приятелював із львівським рабином (ще й ряту­вав його сина — Курта Левіна)?

Подібна ситуація склалася і з беатифікацією Митрополи­та Андрея (актом зарахування Вселенською церквою до лику блаженних). Звісно, у Ватикані українського святця не звинува­чують в антисемітизмі чи симпа­тіях до нацизму. Проте сам про­цес Владики Андрея затягнувся: триває від 1995 року до сьогодні.

Відомо, що беатифікація Ми­трополита перебуває вже на фінальній стадії: комісія очікує на свідчення і підтвердження дива, яке відбулось за покрови­тельства Андрея Шептицького.

Щедрість

Граф Шептицький ніколи не скупився. Як представник укра­їнської духовної та політич­ної еліти в одній особі ніколи не шкодував ресурсів на діла мило­сердя. Владика Андрей розда­вав своє майно без вагань для різних потреб. Подейкують, що Андрей Шептцький за життя до­помагав кожному, хто його про те просив.

Митрополит використову­вав власні кошти для духовно­го розвитку українського на­роду. Він подарував пластунам свій маєток у Підлютому для літ­ніх таборів, фінансував створен­ня Народної лічниці у Львові (де безкоштовно лікували бідних). Архиієрей вважав за потрібне пожертвувати на будівництво си­ротинця кошти, передані Папою Бенедиктом XV як єпископські, чи створити Український като­лицький інститут (сьогодні УКУ).

Для заснування українсько­го національного музею Андрею Шептицькому не шкода було своїх скарбів: давніх ікон з при­ватної колекції. А ще 5 кімнат у митрополичих палатах, де меш­кав (сьогодні у «святая святих» без дозволу не пускають ніко­го). Якщо відверто, то для укра­їнського музею Шептицькому не шкода було навіть придбати ці­лий будинок у центрі Львова на вулиці Драгоманова. Саме так граф і вчинив. А після смерті пе­редав музею у спадок дісталося близько трьох тисяч книг, бо був неабияким книголюбом.

Андрей Шептицький за влас­ні кошти заснував і Богословське наукове товариство, і Львівську греко-католицьку богослов­ську академію, відкривав дитя­чі садки і школи, відновив роботу Українського Червоного хреста у воєнний час.

Владиці звели пам’ятник ще за життя

Львів добре пам’ятає усі пери­петії з побудовою пам’ятника Ан­дрею Шептицькому на площі Свя­того Юра. Світлини безконечних транспарантів і протестів ще досі гуляють мережею. І ніхто не знає, чи сподобався б пам’ятник нашо­му Митрополиту. Проте сучасний монумент біля собору не був пер­шим. Бо перший пам’ятник Вла­диці Шептицькому у Львові від­крили у 1935 році — у день 30-річчя Національного музею.

Скульптуру Шептицького встановили на подвір’ї музею на вулиці Мохнацького (сьогод­ні Драгоманова). На урочистість зібрався весь галицький бо­монд. Автором пам’ятника Шеп­тицькому став відомий у той час Сергій Литвиненко. Але поста­мент знищила совітська влада після Другої світової війни.

Мав почуття гумору

Митрополит Андрей Шептиць­кий зовсім не любив фотографу­ватись. Аби зробити вдалу світ­лину, фотографу потрібно було зненацька зловити момент. Вла­дика обожнював їсти варену кар­топлю з підсмаженою цибулею та кухлем «квасного молока», воло­дів відмінним почуттям гумору.

— Пішли до монастиря. Але ж такий красень. Навіщо зроби­ли це? — запитала у Шептиць­кого якась панянка на світсько­му заході.

— Шановна пані, чого ж ви не трапилися мені раніше? Якби вас побачив, то не пішов би до монастиря! — з усмішкою відпо­вів Митрополит.

Не суттєво, чи визнаний Андрей Шептицький святим чи не визна­ний. Бути беатифікованим людь­ми не так важливо, як Богом. Тим паче, Владика за життя був байду­жим до будь-яких регалій. Йому не важлива ця суєта і після смерті.