Літак, який не має віку

Перед Другою світовою війною дипломований інженер Олег Антонов проектував планери, навіть очолював невелике конструкторське бюро. Розробив їх більш як 30 типів.

У серійному виробництві випустили понад 6 тисяч, наприкінці 1930-х на них пройшли початкову льотну підготовку 150 тисяч пілотів.

На творіннях Антонова встановлювали світові рекорди. У червні 1937 року Ольга Клепікова на планері «Рот фронт» подолала 749 кілометрів. Цей показник 12 років залишався недосяжним навіть для чоловіків, а для жінок – аж 38. Серійний десантно-транспортний А-7 вантажопідйомністю близько тонни добре показав себе на фронті, транспортуючи бійців, боєприпаси, пальне, спорядження.

 У роки війни Антонов працював у Новосибірську, в евакуйованому туди з Москви КБ знаменитого творця винищувачів Олександра Яковлева (той самий Як) – його заступником. Після її закінчення й сам очолив новостворене дослідне конструкторське бюро, яке невдовзі перебралося до Києва і почало працювати на базі щойно відбудованого авіазаводу.

 Саме тоді конструктор втілив задуману ще до війни ідею, яка багато кому здавалася архаїчною, і шість десятиліть тому перший з великої когорти літаків із написом «Ан» на фюзеляжі став на крило. Це був легендарний нині Ан-2, серійне виробництво якого вперше почалося у Києві і продовжилося на інших авіапідприємствах СРСР та за кордоном. Цей унікальний біплан експлуатується дотепер. Зокрема, в Арктиці та Антарктиці, освоєння яких без цього крилатого трудівника годі уявити. Саме Ан-2 у 1979 році вивіз з Північного полюса учасників лижного переходу на маківку планети, а вже у час незалежної України – наших парашутистів, які десантувалися на полюс і встановили там синьо-жовтий прапор. І саме з борту цього літака здійснюють перший у житті стрибок з парашутом.

 Протягом усієї кар’єри він блискуче показав себе як пасажирський, поштовий, санітарний, вантажний літак, а ще як майстер обробки сільськогосподарських угідь. У 1970-х Ан-2 і його пілоти, ролі яких виконали Анатолій Папанов і Семен Морозов, стали головними героями кінофільму «Дозвольте зліт!».

 Узявши на борт близько двох тонн вантажів або 12 пасажирів, «Анничка» везе їх зі швидкістю близько 200 кілометрів за годину. На колесах, лижах чи як гідроплан на поплавках злітає і сідає де завгодно. Якось Микита Хрущов, побачивши у Києві посадку Ан-2 поперек аеродромної злітної смуги, вигукнув: «Цей метелик сяде навіть на мій капелюх!».

У Китаї дотепер триває його серійне виробництво за ліцензією. За всі ці вікові експлуатаційні досягнення Ан-2 потрапив до Книги рекордів Гіннесса. А недавно КБ імені Олега Антонова представило у Києві нову модифікацію «Аннички», яка у перших же польотах встановила нові досягнення для літаків свого класу. Як влучно зауважив колись Олександр Яковлев, Ан-2 – літак, який не має віку.

Потім були створені у 1950-х транспортні Ан-8 і Ан-12, який також і тепер у строю. Він піднімає до 20 тонн, без посадки долає 6 тисяч кілометрів, здатен десантувати через хвостовий люк не лише «крилату піхоту», а й бронетехніку. Ця важка чотиримоторна машина може сісти і злетіти на колісному шасі навіть на льодових аеродромах.

 Сконструйований тоді ж середньомагістральний пасажирський 100-місний Ан-10 під час одного з випробувань, які проводив легендарний льотчик-випробовувач Юрій Курлін, продемонстрував унікальну у світі здатність – продовжувати політ на трьох, двох і, нарешті, на одному з чотирьох його двигунів. Цей унікальний експеримент тривав 45 хвилин!

50-місний Ан-24 – наймасовіший у СРСР пасажирський літак, який може сідати і злітати на непідготовлених ґрунтових аеродромах. У 1970-х він обслуговував близько тисячі внутрішніх авіаліній СРСР, перевозячи майже третину загальної кількості пасажирів «Аерофлоту». У його конструкції вперше у світі було застосовано надійне точкове електрозварювання алюмінієвих сплавів. Цю технологію для КБ Антонова розробили вчені Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона АН України.

 У 1960-х найбільший на той час у світі транспортний літак Ан-22 «Антей» встановив десятки світових рекордів, піднімаючи в небо вантажі вагою до 100 тонн на висоти до 8 кілометрів. У першому польоті його пілотував Юрій Курлін. «Антей» також злітає в небо дотепер.

 Через хвостову рампу площею 67 квадратних метрів (трикімнатна квартира!) передбачалося не лише наземне переміщення великогабаритних вантажів, а й десантування з повітря на парашутах бронетехніки. У польоті на цю ділянку фюзеляжу діють величезні навантаження. Конструктор розумів, що один високий кіль з високим горизонтальним оперенням фюзеляж з величезним вирізом вантажного люка скрутив би, як паперовий мішок. А от подвійний хвостовий кіль, винесений на горизонтальні оперення, унеможливить руйнування конструкції. Це була геніальна ідея.

З роками родину Анів поповнювали турбогвинтові і турбореактивні пасажирські, транспортні та різноцільові Ан-26, Ан-28, Ан-30, Ан-70, Ан-72, Ан-74, Ан-140, Ан-148, Ан-70, а без повітряних пожежників Ан-32, кожен з яких здатен за лічені секунди прицільно скинути з борту 6 тонн води, годі було загасити позаторік пожежу на Грибовицькому сміттєзвалищі. А ще планери А-13 і А-15 – як повернення до першої любові.

 Іще одна вершина конструкторського генія Олега Антонова – також легендарний Ан-124 «Руслан». Перший політ він здійснив 35 років тому, 24 грудня 1982 року. Пілотував велетня екіпаж Володимира Терського, якому місяць тому виповнилося 85 років і який був другим пілотом в екіпажі Юрія Курліна у першому польоті «Антея». У нього «молодший брат» відразу ж повідбирав світові рекорди з підйому вантажів – Ан-124 може злетіти в небо із 150-ма тоннами!

 Коли українські вертолітники-миротворці вирушали з місією в африканську Сьєрра-Леоне, «Руслан» через свої носові вантажні ворота «проковтнув» чотири (!) уже розфарбовані символікою ООН вертольоти Мі-8 разом з їх екіпажами і технічною обслугою, а ще всіляке спорядження і майно, привезене на аеродром 16-ма (!) КамАЗами. І лише за вісім годин доставив усе це без посадки з Києва майже на екватор.

 Сьогодні «Руслани» «Авіаліній Антонова» здійснюють вантажні перевезення по всьому світу, суттєво забезпечуючи фінансове благополуччя фірми. А недавно «Антонов» отримав замовлення на 32 літаки Ан-148 від однієї з багатих нафтою арабських країн.

 І, нарешті, «Мрія» Ан-225, аналогів якій нема та й, певно, вже не буде у світі, якщо, звісно, «антоновці» не створять щось іще грандіозніше. Двокілева схема конструкції зумовлена цього разу тим, що «Мрія» планувалася і як перевізник космічного корабля багаторазового використання «Буран» на... своїй «спині», «верхи». І возила його!

 Довжина найбільшого у світі літака – 84 метри, висота – 18,1, розмах крил – 88,4 метра, а їх площа – 905 квадратних метрів. Щоб уявити собі масштаби «Мрії», спроектуйте ці показники, приміром, на багатоповерховий будинок на кілька під’їздів і на великий торговельний центр. При злітній вазі 600 тонн Ан-225 може підняти у небо 250 тонн вантажів, зокрема великогабаритних. На її рахунку 240 світових досягнень, за що внесена до Книги рекордів Гіннесса. Коли ця біла птаха з шістьма двигунами і з написом «Антонов» і синьо-жовтими смугами на фюзеляжі легко торкається смуги аеропорту в будь-якому куточку світу, подивитися на це фантастичне видовище збирається вся округа. Побувала «Мрія» і на Львівщині. У 1990-х доставила зі США зібрану українською діаспорою гуманітарну допомогу. Приземлилася тоді у Стрию на колишньому військовому летовищі (смуга Львівського аеропорту прийняти такого велетня не може), залишила частину вантажу, а з рештою полетіла додому, в Київ, на рідний аеродром.

На жаль, Олег Костянтинович не побачив цього тріумфу – 78-річним відійшов у вічність у 1984 році. Крім того, що конструктор створив цілу когорту унікальних літаків, увічнивши в їхніх назвах своє ім’я, він виховав покоління талановитих послідовників та учнів. Коли пошанованого всіма найвищими радянськими нагородами, преміями і званнями Антонова представили до другої золотої Зірки Героя соціалістичної праці, він наполіг, щоб замість нього її дали його заступникові Петру Балабуєву (нині, на жаль, також покійному), який такої відзнаки не мав.

 І саме Балабуєв став наступником Антонова на посту генерального конструктора, благословив «Мрію» у перший випробувальний політ. Його здійснив 21 грудня 1988 року шеф-пілот фірми Олександр Галуненко – нині Герой України. За встановлення 110 світових авіаційних рекордів його ім’я також внесено до Книги рекордів Гіннесса.

Завдяки творінням киянина Олега Антонова, фірмі «Антонов» Україна сьогодні – серед провідних авіаційних держав світу.

Але не тільки унікальними літаками, які несуть у небі його ім’я, славен в Україні Олег Антонов.

 Улітку 1984 року 26-річний аспірант Інституту літератури імені Т. Шевченка Василь Стус випадково познайомився у київському метро з Валентиною Попелюх. І закохався. 10 грудня наступного року вона стала його дружиною. Але ще до весілля, 4 вересня того ж 1965 року, Стус разом з В’ячеславом Чорноволом та Іваном Дзюбою перед прем’єрою фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» виступив проти арештів української творчої інтелігенції. Через два тижні по тому його відрахували з аспірантури і виселили з гуртожитку. Перебивався випадковими зарібками будівельника чи кочегара. Валентина працювала на авіазаводі Антонова, де її всіляко відмовляли (відомо хто) від цього шлюбу. Справа дійшла до генерального. «А якщо це доля?» – сказав завжди розважливий Антонов.

Після першого арешту Стуса у 1972 році від Антонова категорично вимагали негайно звільнити Валентину з роботи, але він зайняв жорстку і принципову позицію і не зробив цього.

 Тоді ж вигнали звідусіль оголошеного націоналістом і неблагонадійним Івана Дзюбу. На роботу за фахом його не брали ніде. А Антонов узяв – хай і кореспондентом багатотиражної газети свого авіазаводу (режимного підприємства!).

 Академік Олег Антонов – єдиний з усіх авіаконструкторів доби СРСР (включно з вертолітниками Мілем і Камовим), який за все життя не створив жодної бойової машини…

Колаж Ігоря НЕСТЮКА