«Червона рута»: від «вибуху» до «неформату»

Легендарному фестивалю виповнилося 25 років


З 17 по 24 вересня 1989 року на території УРСР відбувся культурний вибух, котрий подарував мільйонам українців духовну незалежність і спровокував незалежність державну. Звався цей вибух “Червона рута”. Подію присвятили 40-й річниці з дня народження Володимира Івасюка, концерти відбулися у Чернівцях — на батьківщині композитора. Комуністи охрестили фестиваль “націоналістичним шабашем”. І боятись їм було чого — на Чернівецькому стадіоні молодь вперше масово заспівала “Ще не вмерла України”, а Буковина підняла синьо-жовті прапори.

Зі сцени «Червоної рути» лунала українська музика усіх жанрів: рок, поп, авторська пісня, танцювальна музика. Це була перша заява про самостійність. Молодь бігала зі значками «кРОКом руш!», «Червона рута» — проти рутини» і з роззявленими ротами слухала “Червону фіру” “Братів Гадюкіних”: “Був червоний — он де заїхав, Буде жовто-синiй — побачим дивний свiт”. На сцені стрибав босий Миколайчук і розповідав про підпільника Кіндрата та сховані автомати, “Кому Вниз” співали Шевченка в рок-версії, а “Сестричка Віка” кричала зі сцени “Ганьба”. Авторську пісню виконували Віктор Морозов та Тарас Чубай. Під час фестивалю раз у раз зникало світло, а міліція ловила на вулицях людей із синьо-жовтою символікою, прискіпуючись навіть до одягу... Як починався фестиваль та чому він згас, “ВЗ” розповів багаторічний режисер-постановник “Червоної рути”, народний артист України Василь Вовкун.

— Василю Володимировичу, як у 80-х вдалося провести настільки революційний фестиваль?

— Підготовка фестивалю йшла начебто за підтримки комсомолу. Нам надали приміщення, телефони... Але ніяк не погоджувались з тим, що фестиваль буде повністю українським. До того ж почались проблеми з місцем проведення, мовляв, у Чернівцях реалізувати цього ніяк не вдасться. Офіційним аргументом “проти” стала алопеція — з міста вивозили якісь ракети, розлили пальне, і у дітей масово почало випадати волосся. Насправді ж, причина була глобальнішою — вся Західна Україна вже підняла синьо-жовті прапори, а Буковина досі “вагалась”. Для нас важливо було, щоб цей край приєднався до Західної України. Тоді ж, на початку вересня, у Києві відбувся перший з’їзд Народного руху. На одне із засідань прийшов Леонід Кравчук, що мав полеміку з Іваном Драчем стосовно проголошення незалежності. Цим скористався Кирило Стеценко, який був в оргкомітеті фестивалю: прямо звернувся до Кравчука з питанням, чому “Червоній руті” створюють стільки бар’єрів. Леонід Макарович пообіцяв, що фестиваль відбудеться.

— Напруга спала?

— Тільки формально. Насправді, ми увесь час ходили “під дубинками”. В місто навезли незліченну кількість молдавської міліції. Але усього проконтролювати їм не вдавалося. Наприклад, “Товариство Лева” несподівано вивісило синьо-жовтий прапор на стадіоні “Буковина” перед відкриттям фестивалю та біля меморіальної дошки на будинку, де була квартира Івасюків.

— Як сприйняла українську сучасну музику тоді ще радянська молодь?

— Чудово сприйняла. Під час другого фестивалю в Донецьку і третього — у Севастополі музику вже записували просто на виступах, а ввечері вона лунала у клубах, на дискотеках... Іван Дзюба якось сказав, що без сучасної культури українська культура не може бути цілісною. Ми поставили собі за мету поєднати форми, що є сучасними на Заході з українськими традиціями. В результаті “Червона рута” спричинила масовий культурний вибух, люди усвідомили національну культуру як цілісність.

— Те, чим дорожила молодь кінця 80-х, легко забула молодь кінця 90-х. Що перекреслило популярність “Червоної рути”?

— “Червоній руті” приписували націоналізм, екстремізм. І в той же час виділяли великі кошти на “Таврійські ігри” та інші фестивалі, де звучало 1-2% української музики. Це робилося свідомо. Нам дозволили ненадовго побавитися у незалежність, а потім... українська культура опинилась не в форматі.