Лотар Квінкенштайн: «Шульц вразив мене наче блискавка»

Цього разу це адресні допомоги: гастрономічне обладнання й продукти для дрогобицького театру, колектив якого від початку війни готує й відправляє на передову страви для українських військових. І вантаж для гуртожитку Дрогобицького педагогічного університету, у якому мешкають вимушені переселенці: генератор для укриття та велосипеди, самокати, ігри для дітей.

Наголосимо, що Лотар Квінкенштайн вже не вперше приїжджає до Дрогобича — він є давнім партнером університету, сталим учасником Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца та щорічного літературно-мистецького проєкту «Друга Осінь». Усім серцем уболіває за Україну — думкою й чином працює для наближення нашої Перемоги. З перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну Лотар Квінкенштайн перервав свою викладацьку роботу у Німеччині, приїхав до Перемишля й волонтерив на залізничному двірці та в Українському Домі у Перемишлі.
Згодом, повернувшись до Берліна, шукав контактів для продовження волонтерської діяльності на підтримку України. Так познайомився з волонтерами організації Ukraine Solidarity Bus, де й знайшов двох однодумців, з якими цього разу навідався до Дрогобича.

Як розповідає Лотар, їхня волонтерська діяльність — це цілковито громадська ініціатива, яку вони наполегливо продовжують втілювати. Процес нелегкий і доволі тривалий — нинішній приїзд, скажімо, запланували ще на початку літа, узгодивши побажання щодо необхідних речей з директором театру та комендантом університетського гуртожитку.

Доброчинні внески Лотар та його друзі накопичують, звертаючись до небайдужих співгромадян через соціальні мережі. Також у мистецькому кафе в Берліні, співвласником якого є Александер Карстюк, організовують благодійні літературні вечори на підтримку їхньої української місії. Коли кошти вже зібрані, закуповують усе необхідне, узгоджують між собою можливість взяти відпустки, аби самостійно привезти вантаж в Україну. Видатки на подорож фінансують з власних коштів, адже усі пожертви використовують для придбання гуманітарної допомоги.

У травні цього року, під час попереднього візиту у Дрогобичі, Лотар Квінкенштайн прочитав гостьові лекції для студентів-полоністів й германістів факультету української та іноземної філології Дрогобицького педуніверситету, а цього разу провів цікаві семінарські заняття для маґістрантів-германістів. У перерві між заняттями знайшов час, аби відповісти на кілька наших запитань.

Продовжують волонтерити, допомагають Україні

— Пане Лотаре, як сьогодні у Німеччині люди реагують на такі гуманітарні збори, як ваші, не втомились підтримувати Україну у війні з росією?

— На жаль, щоразу гучніше звучать голоси, що, мовляв, треба закінчувати війну. А коли я запитую, як саме, то чую у відповідь: «Чому Україна не хоче віддати Донбас і мати спокій?». У мене від такого серце крається й тоді кажу, що то велика ілюзія, бо спокою не буде.

Якщо йдеться про загальні настрої, то вони не найкращі. Нещодавно на федеральних виборах на сході Німеччини багато голосів здобули проросійські радикальні партії, серед яких цілком нова партійна структура — ультралівий «Союз Сари Ваґенкнехт» — на своїх перших виборах набрала майже 15 відсотків, що, звісно ж, багато. Також в окремих місцях на сході країни вельми сильні позиції мають ультраправі, які отримали близько 30 відсотків голосів — також пропутінські й підтримувані путіним. Представники обох цих політичних сил вважають, що гарантом спокою в Європі є росія, тому потрібно продемонструвати готовність до перемовин, припинити давати Україні зброю, не провокувати путіна, й усе буде добре. Я дуже обурююся, коли чую такі речі. Бо що означає: не провокувати злочинця…

Попри все, є волонтерський фронт, який тримається, є люди, які розуміють, що Україна потребує зброї й гуманітарної допомоги, що з агресором нема про що вести перемовини. Однак волонтери з такою позицією щораз більше атаковані обвинуваченнями, що вони також винні у тому, що війна триває, тож вони щоразу змушені пояснювати чому це роблять, але продовжують волонтерити й допомагати Україні.

Перекладач у міжкультурних взаєминах

— Ваша співпраця з Дрогобицьким університетом вже має свою історію. У цей свій приїзд ви також проводите гостьові заняття для студентів. Чому вам важливо спілкуватися зі студентами?

— Для мене важливим є контакт з українською студентською молоддю. Як для літератора й перекладача, для мене це також можливість доносити смисли однієї культури до іншої. Зрештою, я розпочав серйозне вивчення української мови й сьогодні вже можу читати книжки, художню літературу — процес йде повільно, але рухається. Для мене це дуже важливо, бо мова є ключем до культури кожної країни. Через те, що я є перекладачем польської літератури, то впродовж багатьох років завжди однією ногою був тут, у Галичині, хоч не усвідомлював цього. Я читав таких авторів, як Юліан Стрийковський, який народився у Стрию, Артур Сандауер, який досліджував Шульца й походив зі Самбора, львів'янин Юзеф Віттлін та львів'янка Дебора Фоґель й інші автори, які у міжвоєнні роки жили й творили у Галичині. Віддавна активно займаюсь перекладами польської літератури, тож сьогодні відчиняю чергову браму й іду далі, для мене це цілком логічний процес. Перекладачем можна бути й сидячи за письмовим столом, але я є перекладачем у культурному просторі, в живих міжкультурних взаєминах.

Важливі пункти на літературно-культурній мапі

— Ви є доволі частим гостем у Дрогобичі, учасником проєктів, присвячених пам’яті Бруно Шульца. Скажіть, будь ласка, у чому полягає феномен цього письменника?

— Уперше я читав Бруно Шульца у 1995 році в німецькому перекладі. Жив тоді у маленькому польському містечку Мелець, до якого від Кракова три години потягом потрібно добиратися, де вчителював у ліцеї. І був настільки захоплений цією прозою, цією естетикою й поетикою, з якої був тоді у стані зрозуміти бодай 10 відсотків, що усвідомив собі: мушу цим займатися, бо воно мене вже не відпустить. Шульц вразив мене наче блискавка. Ось уже упродовж тридцяти років намагаюся зрозуміти його. Саме задля цього приїхав колись до Дрогобича на ШульцФест — так склалося, що Шульц нас об'єднав. Дрогобич і Шульц — надзвичайно важливі пункти на моїй ментальній літературно-культурній мапі.

Довідково:

Лотар Квінкенштайн народився 1967 року у Байройті. Вивчав германістику та етнологію у Фрайбурзі в Брайсгау. У 1994 році переїхав до Польщі, де прожив 17 років, від 2011 року мешкає у Берліні. Літературознавець, письменник, поет, перекладач польської літератури, має багатолітній досвід науково-академічної праці в Університеті Адама Міцкевича у Познані та Університеті Віадріна у Франкфурті-на-Одері, викладав у Collegium Polonicum у Слубіце. Автор кількох збірок поезій, серед прозових творів — роман «Souterrain» (2019), оповідання «Wiesenzeit» (2020), нещодавно опублікована збірка есеїв «Am Tag zuvor, am Tag danach», яка містить також есей про Дрогобич та Шульца. Перекладає німецькою твори Ольґи Токарчук, часто у тандемі з Лісою Палмес (разом переклали, серед іншого, найбільший роман нобелівської лавреатки «Книги Якова»). Ініціатор та співредактор видавничої серії «Bibliothek der polnischen Holocaustliteratur», яка знайомить німецьких читачів із провідними творами польської літератури про Голокост. 2017 року отримав премію Яблоновських та Spiegelungen-Preis für Lyrik за поетичний цикл «Die Brücke aus Papier» («Паперовий міст»). 24 травня 2024 року разом із перекладачкою Урсулою Поправською отримав престижну Премію Карла Дедеція для польських перекладачів німецькомовної літератури та німецьких перекладачів польської літератури.

Ольга Куц