Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«Це була війна гаманців»

Перша світова «розвалила» чотири тогочасні імперії — австро-угорську Габсбургів, німецьку Гогенцоллернів, російську Романових та турецьку Османів.

Боротьба імперій, яка розпочалася сто років тому — 1 серпня 1914 року — та тривала до 11 листопада 1918 року, була найжорстокішою з усіх воєн, які тільки бачив тогочасний світ. Ще ніколи протиборчі сторони (Антанта — Великобританія, Франція, Росія, США, та Четверний Союз — Німеччина, Австро-Угорщина, Італія, Туреччина) не виставляли таких колосальних армій для винищення противника. Чисельність армій з обох сторін становила понад 70 мільйонів осіб. Ця війна забрала таку кількість людей, яка прирівнювалася воєнним втратам у Європі упродовж попередніх двох століть. Смертоносний підсумок Першої світової — 10 мільйонів убитих, 21 мільйон поранених. Деякі з поранених з часом поверталися до нормального життя, але більшість із них помирали у лікарняних палатах. Чи можна було уникнути Першої світової? Чи мали шанс “на життя” імперії Габсбургів, Гогенцоллернів, Романових та Османів? Про це «Високому Замку» розповідає кандидат історичних наук, доцент кафедри Світової історії нового та новітнього часу історичного факультету Українського католицького університету Лілія Питльована.

—Не можемо сказати, що конкретно якась із країн винна у розв’язанні війни, — каже Лілія Питльована (на фото). — Не один рік все йшло до цього. Приводом до її початку стало вбивство ерцгерцога, намісника австро-угорського габсбурзького престолу Франца Фердинанда. 28 червня 1914 року сербський терорист Гаврило Принцип вбив Фердинанда та його дружину Софію у Сараєві... Водночас на міжнародній арені склалася така напружена ситуація, що війною вже пахло у повітрі — вбивство ерцгерцога було іскрою.

Габсбурзька монархія звинувачувала сербський уряд у потуранні терористичним актам і в підтримці руху, спрямованого проти Австро-Угорщини. Вона висунула вимоги, виконання яких означало втрату сербською державою свого суверенітету. Дві з них були особливо неприпустимими для сербів — допущення австрійських слідчих на територію країни і введення обмеженого контингенту військ. Це зачіпало суверенітет і національну гідність маленької держави...

Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. А оскільки більшість країн зв’язували союзницькі зобов’язання, — сталася реакція доміно. Росія, яка підтримувала сербів, оголосила мобілізацію. Це зачепило Німеччину, яка попередила росіян — не зупинять мобілізацію, їм оголосять війну. Поки Романови думали, Гогенцоллерни оголосили війну. Війна охопила більшість великих країн.

Не один спис зламали історики, думаючи, чи могла війна не розпочатися та які фактори могли б стримали фатальний старт. Фахівці сходяться на думці, що це було логічне завершення історичного циклу, який припав на кінець XIX — початок XX століть.

Першу світову можна трактувати з точки зору так званого тривалого буття (термін французького історика Фернара Броделя. — Авт.) — час, протягом якого стаються глобальні зміни суспільства як структури, міждержавних відносин. Тривале буття імперій добігало свого логічного завершення.

Британський історик Ерік Хобсбаум виокремив специфічне поняття, “довгого XIX століття”. Він стверджував, що почалося воно з часу Французької революції 1789 року та завершилося у 1914-му, коли почалася Перша світова війна. Це “довге XIX століття” він назвав часом домінування імперій”.

Усі чотири імперії були тісно пов’язані між собою як економічними, так і династійними зв’язками. Впродовж XIX століття між ними йшла своєрідна війна. З одного боку, вони намагалися встановити своє домінування: економічну, політичну, територіальну перевагу у тих чи інших землях і колоніях. З іншого — дотримувалися міжнародного принципу балансу сил. Він передбачав, що великі держави мали бути рівні за могутністю і впливами у Європі. Не повинно бути єдиної домінуючої держави або союзу держав. Велика Британія найретельніше дбала про дотримання такої рівноваги. Все ж на кінець XIX — початок XX століть кризові явища у міжнародних відносинах унеможливили цей баланс сил.

Імперії боролися за ринки збуту. Габсбурги хотіли втримати вплив на Балканах. У цьому регіоні їхніми конкурентами виступали Романови та османські султани. А в той час між Францією та Італією, Росією та Німеччиною йшли торгово-економічні супе­речки. Особливою гостротою відзначалися економічні та колоніальні суперечності між Великою Британією та Німеччиною.

Домінуючою є думка, що, окрім зовнішнього чинника, імперії розвалилися, бо з середини їх підривало наростання національних рухів. Зокрема, у складі габсбурзької імперії було багато слов’янських народів.

До Османської імперії входили Ірак, Іран, Єгипет, країни сучасного Аравійського півострова, Середземномор’я, Сирія, Ліван, частина Балкан.

До складу російської імперії входила значна частина України, Білорусії, Фінляндії, Грузії, країн Середньої Азії. Це була могутня імперія, яка ввійшла у війну, оскільки сповідувала традиційну політику підтримки православних християн.

Гогенцоллерни відрізнялися від інших імперій своєю перехідністю. По-перше утворилася імперія досить пізно, лише у 1871 році, після франко-прусської війни та поразки французів. Прусські королі стали одночасно й імператорами об’єднаної Німеччини. По-друге, імперія мала значний економічний та людський потенціал, то ж почувалася в силі вести глобальну війну. По-третє, національне піднесення після перемоги штовхало німців до активної політики, пошуку «місця під сонцем». Політичні діячі палахкотіли амбіціями, хотіли здобути колонії, що було нелегко, оскільки світ був поділений.

Усі ці країни та імперії пов’язували міжнародні договори.

— Так чи інакше — це не були клаптики паперу, на які можна було не зважати. Юридичні зобов’язання відіграли свою роль. З іншого боку, не стати учасником Першої світової війни означало залишитися на маргінесі міжнародної політики. Навіть США через кілька років після початку війни вступили у неї. Президент Вілсон розумів, якщо США не стануть учасниками Першої світової — назавжди залишаться провінцією.

Ця війна вперше почала вестися силами мобілізаційних армій, а не ополченням, як було раніше.

Через рік стало зрозуміло, що це не війна стратегії і тактики, армії, а війна гаманців. На війну йшли не лише колосальні людські ресурси, а й фінансові, промислові, сировинні... Це Стало своєрідним змаганням: хто довше зможе забезпечувати свою армію?

Не останню роль у перемозі Антанти відіграли США. Коли всі країни були на межі виснаження, США у 1917 році вступили у Першу світову. Це була не так збройна допомога, як фінансово-сировинна.

У 1918 році Росія виходить з війни і укладає сепаратний Брестський мир з Німеччиною. Союзники заскочені вчинком Росії. Пізніше її не запросили на Версальську мирну конференцію, як і країн, що програли війну.

У той час більшовики захоплюють владу. Їхня революція покінчила з монархією Романових не лише юридично, а й фізично: усіх представників династії розстріляли. З’явились нові держави: Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія.

Ще до укладення перемир’я по швах затріщала Австро-Угорщина. Утворилися дві незалежні республіки — Австрія й Угорщина. Згідно з рішенням Версальського мирного договору, на Балканському півострові створили федеративні держави — Чехословацьку республіку та Королівство сербів, хорватів і словенців (з 1929 року — Югославія. — Ред.).

У результаті розпаду Австро-Угорської та Російської імперії українці та поляки отримали шанс відновити свої національні держави. 20 листопада 1917 року у Києві проголошують Українську Народну Республіку. 1 листопада 1918 року, у Львові — Західно-Українську Народну Республіку. Польські землі, що перебували у складі Росії, Австро-Угорщини та Німеччини,

11 листопада 1918 року проголосили незалежну Польщу.

Османська імперія виявилася у таборі переможених. У Туреччині почався антимонархічний рух та визвольна війна під керівництвом Мустафи Кемаля, якому згодом дали прізвище Ататюрк (батько усіх турків. — Ред.). Війна була спрямована як проти влади султана, так і проти окупаційних військ країн Антанти. Згідно з мирними договорами, Османи втратили усі нетурецькі території, фактично, вони втратили все, що давало можливість називатися імперією... У

1923 році у Туреччині проголосили республіку.

У Німецький імперії у 1918 році проходить Листопадова революція. Люди втомилися від війни, розуміли, що Німеччина програла Першу світову, і вести її далі — безглуздя. Кайзера Вільгельма II змушують зректися престолу. Він втік до Голландії, де прожив решту свого життя, до 1941 року. У Німеччині проголошують республіку.

На цю ж країну покладають усю провину за Першу світову війну. Диктат Версальської угоди став такою собі міною сповільненої дії, вибух якої — Друга світова війна.

Художники карикатурно зобразили Першу світову як шматування територій.

Схожі новини