Андрій Любка

Поки всі новини ґелґочуть про епідемію коронавірусу в Китаї, справжня епідемія розповсюджується в Україні. Епідемія глупоти.

Міністр культури, молоді і спорту Володимир Бородянський повідомив, що Кабінет Міністрів призначив на посаду голови Державного агентства України з питань кіно Марину Кудерчук – заступницю голови Запорізької ОДА, екс-директорку кінозалу ім. Довженка у Запоріжжі.

Лідер фракції монобільшості «Слуга народу» Давид Арахамія у Давосі заявив (а так і хочеться написати – ляпнув) таке: «Багато сусідніх країн тиснуть на нас, схиляючи до так званої "гармонізації законодавства".

Коли на зустрічі з блоґерами помічник Президента України назвав Володимира Зеленського «одним із найвеличніших лідерів світу», він, вочевидь, кривив душею.

Величезні, катастрофічні пожежі в Австралії неабияк розчулили й нажахали українців. Фотографії зон поширення вогню, спалених лісів, обгорілих звірів, ба навіть фейкові світлини з космосу облетіли українські соціальні мережі, спровокували сотні суперечок і спричинилися до підвищення екологічної свідомості українців.

Сподіваюся, президент України Володимир Зеленський знайде час, щоб послухати бодай нарізку з прес-конференції президента Росії Володимира Путіна.

Серед наших ЗМІ майже непоміченою пройшла новина про те, що з 2021 року Німеччина планує скасувати особливий різновид податку – так званий «внесок солідарності».

Днями новий голова Інституту національної пам’яті Антон Дробович на засіданні комітету Верховної Ради окреслив свою «концепцію», бачення подальшої роботи інституції під його керівництвом.

Що ближче до зустрічі в Нормандському форматі, то зрозуміліше, що легко Україні точно не буде.

Андрій Герус, голова комітету Верховної Ради з питань енергетики й комунальних послуг, не вперше стає причиною скандалів та громадського обурення.

Нові часи — нові правила. Навіть класична українська недовіра до влади сьогодні поступилася місцем захопленню та ледь не обожнюванню

Війна чітко показала: де панує російська мова – там є загроза побачити й російські танки

Підписання Україною «формули Штайнмаєра» знову активізувало суспільну дискусію про майбутнє Донбасу. Природно, що думки людей на цю тему розділилися – хтось прагне миру за всяку ціну (навіть капітуляції), інші вважають, що все має відбуватися виключно на українських умовах.

Ще зі студентських часів я затямив собі один прийом, сказати б навіть – лайфхак, завдяки якому написання наукових робіт чи складання іспитів ставало значно легшим.

На початку роботи Верховної Ради нового скликання Президент України Володимир Зеленський (досі не можу звикнути й повірити в реальність цього словосполучення) виступив із позачерговим посланням до новообраного парламенту.

Інформація про те, що одіозного депутата Нестора Шуфрича планують призначити головою парламентського комітету зі свободи слова, збурила багатьох людей, особливо журналістів. Як же так – кричали вони – це ж представник проросійської партії, ставленик Януковича, слуга всіх режимів!

Хто з вас дивився президентські дебати на Олімпійському? Пам’ятаєте, як кричав Порошенко і як чітко карбував слова Зеленський?

Позавчорашніми парламентськими виборами в Україні практично закінчилася епоха Революції Гідності. Найвищу посаду в державі посідає людина, якої не було на Майдані, а в риториці більшості партій-переможців не було навіть згадки про революцію чи Небесну Сотню.

Уже післязавтра відбудуться вибори до Верховної Ради. На превеликий жаль, соціологія не додає оптимізму – ймовірно, що чітко проукраїнські сили ці вибори програють. Переможуть популісти і проросійські колаборанти

Коли бачу усміхнені й сповнені надій обличчя партійних вождів і кандидатів у депутати, коли читаю їхні глобальні плани щодо реформування країни, коли лайкаю їхні селфі зі щасливими виборцями, завжди згадую 27 квітня 2010 року. День, коли Верховна Рада ратифікувала сумнозвісні «Харківські угоди».