Треба розвивати систему малих летовищ і внутрішній авіаринок
Про чоловічі й жіночі купе я писав рівно 10 років тому, коли це ще не було мейнстрімом
Власне кажучи, моя книжка «Спати з жінками» отримала назву за текстом, у якому головний герой підсідає вночі в купе, де вже сплять троє жінок. Книжки давно немає в продажу, але ви можете безкоштовно прослухати аудіоверсію на MEGOGO. До речі, я начитав її дослівно за кілька тижнів до вторгнення, у січні 22-го.
Ось фрагмент з того тексту, щоб ви зрозуміли моє ставлення до теми спільних купе. Я писав його в 2013, в часи кондового януковича, тому й інтонації відповідні:
«…плювати хтось хотів на приватність, особистий простір чи нюанси чоловічо-жіночого спільного перебування. Аякже, бо всі ми тут не жінки й не чоловіки — ми громадяни. Бо ідеальним образом нашої країни є її ж залізниця, в поїздах якої буває холодно чи спекотно, але ніколи — комфортно. Бо ціла країна, як і потяг, в якому я їду, нагадує велику неприбрану комуналку, в якій доводиться жити, перевдягатися, засинати і спати разом — незалежно від статі й глибини знайомства»
Загалом я палкий прихильник роздільних купе, бо з жінками їздити просто некомфортно: то виходь, бо треба перевдягнутися, то зі старту міняйся нижньою полицею. Але також варто запровадити формат сімейного купе, щоб родини могли їздити разом.
Втім, мені здається, що говорити варто не тільки про купе, бо і так зрозуміло, що вони мають бути роздільними, як про транспорт загалом. Ну не мають у нормальній країні подорожі тривати 15−25 годин! Треба розвивати систему малих летовищ і внутрішній авіаринок, бо час — це гроші!
