Андрій Любка

Що ближче до зустрічі в Нормандському форматі, то зрозуміліше, що легко Україні точно не буде.

Андрій Герус, голова комітету Верховної Ради з питань енергетики й комунальних послуг, не вперше стає причиною скандалів та громадського обурення.

Нові часи — нові правила. Навіть класична українська недовіра до влади сьогодні поступилася місцем захопленню та ледь не обожнюванню

Війна чітко показала: де панує російська мова – там є загроза побачити й російські танки

Підписання Україною «формули Штайнмаєра» знову активізувало суспільну дискусію про майбутнє Донбасу. Природно, що думки людей на цю тему розділилися – хтось прагне миру за всяку ціну (навіть капітуляції), інші вважають, що все має відбуватися виключно на українських умовах.

Ще зі студентських часів я затямив собі один прийом, сказати б навіть – лайфхак, завдяки якому написання наукових робіт чи складання іспитів ставало значно легшим.

На початку роботи Верховної Ради нового скликання Президент України Володимир Зеленський (досі не можу звикнути й повірити в реальність цього словосполучення) виступив із позачерговим посланням до новообраного парламенту.

Інформація про те, що одіозного депутата Нестора Шуфрича планують призначити головою парламентського комітету зі свободи слова, збурила багатьох людей, особливо журналістів. Як же так – кричали вони – це ж представник проросійської партії, ставленик Януковича, слуга всіх режимів!

Хто з вас дивився президентські дебати на Олімпійському? Пам’ятаєте, як кричав Порошенко і як чітко карбував слова Зеленський?

Позавчорашніми парламентськими виборами в Україні практично закінчилася епоха Революції Гідності. Найвищу посаду в державі посідає людина, якої не було на Майдані, а в риториці більшості партій-переможців не було навіть згадки про революцію чи Небесну Сотню.

Уже післязавтра відбудуться вибори до Верховної Ради. На превеликий жаль, соціологія не додає оптимізму – ймовірно, що чітко проукраїнські сили ці вибори програють. Переможуть популісти і проросійські колаборанти

Коли бачу усміхнені й сповнені надій обличчя партійних вождів і кандидатів у депутати, коли читаю їхні глобальні плани щодо реформування країни, коли лайкаю їхні селфі зі щасливими виборцями, завжди згадую 27 квітня 2010 року. День, коли Верховна Рада ратифікувала сумнозвісні «Харківські угоди».

Убивство п’яними поліцейськими маленького хлопчика на Київщині неабияк збурило суспільство.

У неділю президент України Володимир Зеленський відвідав зйомки чергового випуску «Ліги сміху». Гарант Конституції навіть вийшов на сцену, станцював і поцілував Євгена Кошового в його лису голову.

Учорашній виступ президента України Володимира Зеленського на iForum-2019 залишив після себе два питання.

Верховна Рада має визначитися з датою інавгурації новообраного президента. Буде це 19 травня чи 1 червня — як на мене, суттєвої різниці немає. Бо Володимир Зеленський ще не встиг вступити на посаду, ще навіть не спромігся назвати прізвища бодай кількох своїх призначенців, а за нього вже соромно. Передусім — стилістично.

Якщо в цієї ганебної виборчої кампанії і є бодай один плюс, то він такий: за ці три місяці ми мали чудову нагоду перевірити хто чого вартий. І я тут не тільки про політиків, а передусім про друзів, знайомих, оточення, френдів у соцмережах, різних публічних осіб і так далі.

Зміни, зміни… Купа людей навколо говорить, що вони прагнуть змін

Виборці Зеленського дуже ображаються, коли хтось ставить під сумнів широту їхніх інтелектуальних горизонтів, завзято протестують проти спрямованої в їхній бік зневаги, але в той же час легко й невимушено називають своїх опонентів «порохоботами».

Живемо в такий час, коли сенсація на сенсації іде й сенсацією поганяє. Тому не дивно, що за всіма скандалами і креативними витівками ми вже забули тему, яка так хвилювала українське суспільство всього півтора місяці тому

Скажи мені, кого ти не критикуєш, — і я скажу, хто тобою керує

Цього тижня Комісар Ради Європи з прав людини Дуня Міятович зробила гучну заяву з приводу українського законопроекту про державну мову

Ймовірність реваншу на президентських виборах додала бадьорості п’ятій колоні в Україні. Якщо раніше вони сиділи тихо, то тепер уже публічно зловтішаються і вкотре показують свій хижий оскал.

Світ Фейсбуку робить із нами злий жарт — змінює відчуття реальності. Є можливість забанити тих, хто нам просто огидний, — і ми це робимо все частіше. Є можливість відписатися від тих, хто нас дратує, але кого не хочемо видаляти з «друзів» — фальшива й нещира дія, але теж дуже популярна. Натомість фоловимо й додаємо в свою стрічку тільки однодумців.

Немає на Закарпатті людини, яка б не знала правди про контрабанду й зиски, що їх має місцевий криміналітет і влада.