Перець...

Я печу перець в печі. Знімаю з нього шкірку... Часник, базилік, сіль, хліб... Мінімалізм... Літо - це Перець! Печений перець!

Минулого тижня діда не було на базарі.

- А де Джоболда?

- Не було сьогодні. Може вмер...

Дід не вмер. Прийшов...

- Приїжджали діти й онуки з войни, забрали перці, не було чого нести не базар.

- В мене ж обоє, на войні з першого дня, ти ж знаєш!

- Я цього не знаю, але киваю головою, бо такого стидно не знати в селі...

Сергій Джоболда, колишній директор Іркліївської школи, потім - заврайвно. І його син. Обоє на війні... Дідові сини, дідові онуки... Правильне виховання. Мати - Ліда Іванівна, вчителька молодших класів... Молодші класи грудьми Україну закрили...

Племінник діда - мій найкращий друг дитинства, Славко Доля. Спився, помер. В селі то обична історія, не оригінальна. Дочка Славіка і Ніни - моя похресниця. Я не бачив її років тридцять...

Дід Славка - герой Другої Світової. Теж Джоболда. Іван. Збив 12 німецьких літаків... Три мессершміти. Тричі був сам збитий. Падав, підіймався, летів... "В бій йдуть самі старики" - це про нашого Івана Джоболду.

Так воно все в Україні, якось... Пов'язане, тривале...

Дякую, діду за перці, Тобі! Хай Бог береже дітей і онуків твоїх.

Дякую також богові за те, що я живу в Україні, що українець, що перець…

Джерело