Життя, вишите бісером

У житті кожної людини трапляються випробування. Одні ламають, інші — загартовують. Історія Богдана Іваніцького — це приклад неймовірної сили духу, віри в себе та безмежної любові до життя.

Доля не була поблажливою до цього чоловіка. Важкі хвороби одна за одною випробовували його на міцність. Найболючішим ударом стала втрата обох ніг через тромбоз. Для багатьох це могло б означати кінець активного життя, втрату мрій і надій. Але Богдан Іваніцький за великої підтримки дружини Оксани обрав інший шлях — не скоритися обставинам.

Попри фізичний біль і численні труднощі, він зумів знайти справу, яка повернула йому натхнення. До рук узяв голку, нитки та бісер. Кропітка праця, що вимагає терпіння, уважності й великої любові до прекрасного, стала для нього не лише захопленням, а й своєрідною терапією.

Бісеринка за бісеринкою, і на полотнах почали народжуватися дивовижні картини. У кожній із них — частинка душі автора, його переживання, надії та віра в те, що навіть після найтемнішої ночі неодмінно настане світанок. Його роботи вражають акуратністю, гармонією кольорів і теплом, яке відчувається у кожному сюжеті.

Свої творчі здобутки Богдан Іваніцький представив широкому загалу на першій персональній виставці, яку відкрили у Львівській бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука. Ця подія стала не лише презентацією мистецьких робіт, а й справжнім святом людської незламності. Відвідувачі мали змогу побачити не просто картини, а історію людини, яка власним прикладом довела: сила духу здатна перемогти найважчі випробування.

Експозиція викликала щире захоплення. Гості виставки відзначали майстерність автора та його неймовірну наполегливість. Адже за кожною роботою стоять години кропіткої праці, терпіння і бажання творити, незважаючи ні на що.

— Я родом з Рогатинського району. Мама покинула цей світ, коли мені було шість років, і я біля батька ріс сиротою, — розповів журналістці «ВЗ» пан Богдан. — Після закінчення середньої школи вступив у Львівський житлово-комунальний технікум за спеціальністю технік газового господарства. Познайомився з Оксаною, яка стала моєю дружиною і подарувала мені двох синів — Андрія та Петра. Працював у газовій службі, у тому числі і на керівних посадах. Згодом зайнявся підприємницькою діяльністю. Все було добре і жила наша родина прекрасно, якби не ті хвороби. Перша хвороба до мене підкралася 2003 року. Це був ішемічний інсульт, після якого не забарилися й інші захворювання. Та, мабуть, однією із найстрашніших став тромбоз нижніх кінцівок, що призвів до ампутації ніг.

— А коли вперше у житті взяли до рук голку і зрозуміли, що маєте талант до вишивання?

— Це все дякуючи моїй дружині. Коли почалася велика війна, я переніс інфаркт міокарда. Лікарі мене витягнули, за що їм безмежно вдячний. Але я не мав де себе подіти. День тягнувся, наче рік. І одного разу Оксана запропонувала: «Треба спробувати вишивати». Придбала для мене невеликий образ «Свята родина».

— І що, все виходило?

— Та де там! Нитка заплутувалася, я страшенно нервував, але стібок за стібком, бісеринка за бісеринкою і я почав закохуватися у цю роботу. Мене так втішив результат — не міг повірити, що все це я сам зробив! Це мене окрилило, і я почав шити масово. Від 2022-го до сьогодні вишив 100 картин. І це при тому, що були і дуже великі картини. До прикладу, «Богородиця і голуби» — образ, розміром 45 на 63 сантиметри. Це була суцільна зашивка, на яку пішло мільйон 300 бісеринок.

— Як довго працюєте над однією роботою?

— До 2025 року шив дуже швидко. Але раптом став відчувати кволість, страшенно втомлювався. Поїхали на обстеження, а там виявили тромб у серці, який відбирав у мене силу. І я вкотре дякую нашим медикам, які допомогли мені впоратися і з цією проблемою. І я знову взявся до роботи. Дружина свариться, якщо довго сиджу. Дозволяє тільки до обіду. Але вона йде на роботу, а я трохи більше працюю. От зараз вишиваю польові ромашки. І найбільше за все мрію про нову виставку, більш ширшу, щоб вдалося зібрати кошти і зробити благодійний внесок на потреби ЗСУ. Поставив перед собою завдання — придбати безпілотник за кошти з моїх вишитих картин.

— Зараз у бібліотеці імені Романа Іваничука триває ваша перша виставка?

— Перша. І до її відкриття мене знову ж таки підштовхнула дружина. Насправді, я не дуже афішував свої роботи. От вишив, підбором рамок займається Оксана. Все зробили, сфотографували, я закинув у соцмережі і… заховав у шафу. Це Оксана хотіла, щоб мої роботи люди могли побачити на виставці. Зверталися у різні інстанції, але нам всюди відмовляли. Посприяв у відкритті виставки Олег Синютка. Назустріч його проханню радо відгукнулася директорка бібліотеки Тетяна Пилипець.

—  Яка цінова політика ваших робіт?

— Від тисячі гривень до 25 тисяч. Роботи різної складності, різної величини…

Пан Богдан не прагне співчуття. Він прагне жити повноцінним життям, радіти кожному дню, знаходити красу в навколишньому світі й ділитися нею з іншими. Картини 59-річного Богдана Іваніцького — це більше, ніж витвори мистецтва. Це символ перемоги над відчаєм, доказ того, що навіть після найважчих ударів долі можна знайти новий сенс життя. І, можливо, саме тому вони так глибоко торкаються сердець усіх, хто їх бачить.