«Люди вважають, що можу керувати погодою»

Хіба можна залишитися байдужим до погоди після слів пані Наталі: «Травень, хвилюючись, мне у руках гілочку жасмину, прогулюючись по перону нашої найкращої у світі залізниці, очікуючи на прибуття поїзда із літом. А літо вже визирає у віконце рум’яними щоками, оглядаючи навколишню розкішну зелень та ошатні людські городики вздовж колій. 31 травня та 1 червня в Україні очікується тепла погода. Впродовж дня максимальна температура повітря становитиме +20…+26 градусів. Ідеальні градуси для людського організму».

Віднедавна Наталка Діден­ко ще й письменниця, яка вже встигла на книжковому «Арсеналі» представити свого «первістка» — книгу «Тролейбус номер 15. Подорож у близьке і минуле». А ще пані Наталя — ак­тивна учасниця аматорсько­го хору «Б.А.Х.». Про курйози під час прямих ефірів, улюбле­них котиків і про те, якою буде погода влітку, журналістці «ВЗ» розповіла головний синоптик України Наталка Діденко.

— Пані Наталю, як з’явилася ідея написати книжку «Тро­лейбус № 15»? І про що у ній йдеться?

— Вона народилася як пост у Фейсбуці. Це був пост про каву. Ще у 70−80-ті і навіть 90-ті роки кава була особливим засо­бом спілкування. Хоча вона і за­раз залишається таким засобом спілкування, а не лише напоєм. Бо під фразою «зустрінемось на каві» ми всі розуміємо, що треба зустрітися і поговорити. А далі з’явився маршрут, яким я їздила, — спочатку до школи, потім в уні­верситет. Тобто від мого дому до центру міста. Цей маршрут існує й досі.

— Коли вирішили, що саме ви розповідатимете людям про погоду в Україні?

— Усе розпочалося зі соціаль­них мереж. Попри те, як би ми їх не сварили, величезний позитив у них є. Добре пам’ятаю, коли я вперше написала попереджен­ня про дощі зливового характе­ру, що можуть супроводжувати­ся градом і навіть шквалом, це отримало великий відгук. Я тоді зрозуміла, що людям насправді цікаві не лише сухі фрази — «мін­лива хмарність», «короткочас­ний дощ», а саме як поперед­ження. Кожна людина хоче, щоб про неї думали, піклувалися у різний спосіб. Це, на мою думку, і знайшло відгук у багатьох лю­дей, а моя улюблена погода зро­била свою справу.

— Щоб розповісти людям про погоду, довго готуєтеся?

— Я — професійний синоптик. Мій робочий день розпочина­ється з того, що я аналізую кіль­ка годин професійний синоптич­ний матеріал, переглядаю всі схеми, моделі, карти. А потім ця кількагодинна праця виливаєть­ся у результат кількох речень. Зараз є багато різноманітних сайтів, дехто каже — для чого ці синоптики, якщо я можу поди­витися погоду у себе на ґадже­ті? Насправді це все набагато складніше, бо, якщо йти за цією логікою, то ми можемо з телефо­на лікуватися, що, на жаль, деякі люди і роблять. Погодьтеся, що зараз усі педагоги, журналісти, блогери вважають себе спеціа­лістом у якійсь справі. Насправ­ді метеорологія — дуже складна наука, потребує вдосконалення протягом усього життя. Бо не­достатньо мати освіту і знання, треба мати і досвід. І цей досвід треба плекати щодня.

— Уже 40 років ви є синоп­тиком. Не було бажання од­ного разу все змінити?

— Синоптик — моя професія. А ще це мій стиль життя. Коли за­кінчила школу і постало питан­ня, куди йти вчитися, я обрала географічний факультет, кафе­дру метеорології. Бо українська філологія, яка мені подобалася, готувала вчителів. А я себе вчи­телькою не бачила. Тому я і об­рала професію метеоролога. Це — справжня наука. У моєму жит­ті робота зі словом поєдналася зі синоптикою. Тому змінювати щось навіть ніколи не планува­ла. Це такий мій основний шлях — завжди є багато різних стежи­нок, і квітів, і галуззя, і каменюк. Цим треба милуватися і давати собі з цим раду. Мені це подоба­ється.

— Пані Наталю, окрім того, що любите будь-яку пого­ду, бо, як відомо, у природи нема поганої погоди, ви ще й великий природолюб. Точ­ніше, котолюб. Колись у вас був кіт Апельмон, з яким ви з’являлися на екрані, а тепер маєте аж двох мурчиків…

— Маємо двох котів — Тараси­ка і Тетянку. Але навіть на дум­ку мені не спадало — брати аж двох котів. Та що казати: я навіть про одного кота не хотіла чути. Коли помер Апельмон, для мене це був важкий період. Навіть не уявляла, що буде аж настільки важко. Але все змінив один ви­падок. Ми з чоловіком заїхали в гості до друзів, у яких кішка на­родила маленьких кошенят. А що може бути милішим за ма­леньких мурчиків? Ми вирішили, що одного все ж таки візьмемо. Але постало питання, кого ви­брати — кицьку чи котика? Це ж брат і сестра. Мій чоловік рито­рично запитав: «А може, двох?». І мене осяйнуло: звичайно! Їм буде веселіше разом.

— Перший кіт був Апель­мон. А цих назвали Тараси­ком і Тетянкою?

— Це котики акторів Театру імені Івана Франка Тараса Жир­ка і Тетяни Олексенко. Коли ми виходили від цього прекрасно­го подружжя, мій чоловік сховав котиків за пазуху. Тарас Жир­ко каже: «Ви там не мучтеся, як їх назвати. Називайте Тарас і Таня». Ми посміялися з цього жарту. А коли прийшли додому, зателефонувала Тарасові і пе­репитала: «А ви справді не про­ти, щоб котиків назвати вашими іменами?». Тарас каже, що він це запропонував ще вчора.

— Шкоду роблять?

— Я вважаю, те, що ти любиш, не може робити шкоди. Ми ж самі можемо розбити горнятко чи тарілку, розлити каву на білий обрус, але ми це не називаємо шкодою. Наші котики, що б вони не робили, вони — чле­ни нашої родини, і шкоди не ро­блять. Звісно, є певні межі, але нема такої шкоди, яку б ми їм не пробачили.

— Ви не лише природолюб­ка, а ще й співачка. Як час­то ходите на репетиції хору, і коли все встигаєте?

— Дуже пишаюся, що належу до спільноти хору «Б.А.Х.» — ба­роковий аматорський хор. У нас неймовірна хормейстерка Ната­ля Хмілевська, яку торік визна­ли найкращою хормейстеркою України. Вона керує ще й про­фесійним колективом, окрім на­шого. Я у цьому хорі співаю сьо­мий рік, і це особлива любов. У нашому колективі усі аматори, ми співаємо дуже складну му­зику, але водночас неймовірно красиву і цікаву. Хочу похвалити­ся: ми ставимо справжню оперу «Король Артур» Генрі Персел­ла, прем’єра якої відбудеться наприкінці червня у Києві. Той, хто співає у хорі, шукає гармо­нію, тамує своє марнославство, бо якщо якась людина співає дуже добре, правильно і голо­сно, вона мусить заради спіль­ноти шукати цю гармонію, а не виділятися. Цього нам зараз не вистачає — терпимості, гармо­нії і краси. Тому хор «Б.А.Х.» — неймовірна частина мого життя. На репетиції ходимо раз на тиж­день, а коли готуємо серйозні проєкти, то два рази.

— Знаю вас як активну учасницю соцмереж. Вам пи­шуть багато людей, і ви від­повідаєте. Можливо, ваш прогноз погоди комусь допо­міг у житті?

— 99,9 відсотка моїх допису­вачів пишуть мені тільки хороше. Є і зворушливі історії. От недав­но була на книжковому «Арсена­лі», до мене підійшла жінка, яка переїхала до Києва з окупованої території Херсонської облас­ті. Вона зі сльозами на очах дя­кувала, казала, що єдине, що їх там тримало з мамою, мої про­гнози погоди. Пригадую, після Революції Гідності також була схожа історія. Жінка переїха­ла з Донецької області на захід України. От вона розповідала, що її тримали мої прогнози по­годи. Це неймовірно, коли люди тобі так кажуть. По-перше, це велика відповідальність, по-друге, ти в такі моменти розу­мієш, наскільки Україна велика і наскільки у нас прекрасні люди. Ніхто нас ніколи у житті не розі­рве і не розділить…

— А чи трапляються випад­ки, коли вам дорікають, що сонечко, про яке ви сказали, затьмарив дощ?

— Якщо я спрогнозувала, до прикладу, дощ, а його не було, то я маю отримати те, що я й отримую. Люди чекають високої професійності, а коли трапля­ються помилки, це треба сприй­мати спокійно. І думати далі, як це виправляти. Насправді дорі­кають мені не часто, але якщо й навіть кажуть, то у дуже делі­катній формі. Люди були неза­доволені травнем, який був над­то дощовим і дуже холодним. Я практично щодня читала ці на­рікання, мовляв, коли це закін­читься, ми вже скоро будемо як жаби «кумкати», і про те, що че­рез холод полуниця не росте… На жаль, такі моменти є, але я вважаю, що у природі людини це нормально — критикувати.

— Але ж ви не Бог, не може­те керувати погодою?

— Деякі люди вважають, що я можу керувати погодою (смі­ється. — Г. Я.), тому й пишуть такі речі. А інші іноді пишуть, що було у прогнозі ось таке, а за ві­кном — ось таке. Це правда, і це треба визнавати.

— Як ви, пані Наталю, ста­витеся до народних прикмет, пов’язаних з погодою?

— Народні прикмети не мають нічого спільного з моєю профе­сією. Це, швидше, медійні, при­ємні цікавинки. Зрозуміло, що народні прикмети створювали­ся століттями. Екологія багато років тому і тепер — різні речі. Окрім того, багато народних прикмет пов’язані з релігійни­ми святами. Але, як відомо, наш календар «змістився». І не треба забувати, що Україна — велика. У нас є степ, ліси і навіть пустеля, субтропіки на півдні Криму. Для кожної кліматичної смуги своя народна прикмета. Їх не можна «варити в одному казані». Іно­ді ввечері люди спостерігають, який колір неба, слухають де­цибели кумкання жаб, і визнача­ють свій прогноз погоди на за­втра. А я свій прогноз складаю вранці, до 12-ї години, тому на­родні прикмети не мають нічого спільного з професією метео­ролога. Але якщо народні при­кмети комусь допомагають, це дуже добре.

— Чи траплялися з вами курйозні випадки під час пря­мих ефірів?

— Аякже! Я навіть мрію зібра­ти усе і зробити відеоальбом з таких курйозів. Одного разу Апельмон не витримав довго­го ефіру, і ми з ним трохи поби­лися у прямому ефірі. Розкажу смішну історію, коли я у прямо­му ефірі розповідала про під­сніжники. Шукала у прямому ефірі, які є інші назви цієї квітки. Проговорюю словами, аж тут бачу, що інша назва підсніжни­ка — просерень. У мене від смі­ху просто була істерика. Я пла­кала, витирала сльози, не могла зупинитися, але ж це — прямий ефір! Якимось дивом опанува­ла себе, але це слово мене таки вибило з колії.

— Не можу не запитати на­останок — яким буде літо за прогнозом погоди?

— Це хороше питання, і я б із задоволенням на нього відпо­віла. І сама би хотіла це знати. Синоптики-професіонали скла­дають прогноз на добу, на дві і навіть на три доби. Що стосу­ється прогнозів на сезон, на пів року, то такі прогнози існують, їх розробляють науковці, але вони дуже орієнтовні. Тому практич­них прогнозів з високою справ­джуваністю на тривалий період практично не існує. Єдине, що можу сказати, що липень, оче­видно, буде спекотним, у черв­ні можуть бути дощі з гроза­ми і градом, але, думаю, окрім мене, це знають практично всі…