«Коли 2010-го відкрила ательє, то не вміла ґудзика пришити. Але я мусила зайнятися вишивкою»

Ольга Шинкаренко не лише збирає унікальну колекцію музейних амонітів, а й безоплатно передає найцінніші експонати українським музеям. Зокрема, під час виставки у Львові мисткиня передала до музейної колекції зразки амонітів віком від понад 100 до 180 мільйонів років, знайдених на Мадагаскарі та у Великій Британії.

Не менш цікавими є її авторські прикраси. Кожен браслет, кольє чи брошка створені вручну й існують у єдиному екземплярі. У своїх роботах дизайнерка майстерно поєднує натуральну шкіру з малахітом, агатом, яшмою, лабрадоритом, амонітами та іншими природними мінералами. Великі кольє нагадують стародавні пекторалі, а широкі браслети-манжети підкреслюють красу жіночих рук… Брошки вирізняються складною композицією, поєднанням різних текстур і натуральних каменів, а також бездоганною ручною роботою.

— Пані Олю, хто ви за освітою?

— У мене кілька освіт. За однією з них я дизайнер інтер’єру. Але продовжую вчитися. Тож я знову студентка. Насправді, обожнюю вчитися! Не здивуюся, якщо і на пенсії це робитиму. Для мене не існує поняття віку, навчатися — це особливий кайф.

— Як почалася ваша історія в дизайні та мистецтві? Чи був момент, коли зрозуміли, що це стане вашою професією?

— Працюю офіційно з 17 років. Але творити мріяла все життя. І щоб це було не так, як у інших. Не вірю у збіги, але життєвий шлях приводить туди, куди треба.

— Що робить ваш стиль упізнаваним?

— Експерименти. Такого не побачите ніде у світі. Мої кольє, браслети, картини — це повний ексклюзив. Основа моєї творчості ґрунтується на експериментах.

— Звідки черпаєте натхнення?

— Ох, єдине, з чим у мене немає проблем, то це з моїми ідеями. У моїй голові їх дуже багато. Де гроші брати на ті всі забаганки — ото питання! За 16 років вже вивела свої формули успіху, і вони одночасно працюють. По-перше, я дуже багато читала в дитинстві. Спочатку це були казки, потім — класична література. Так розвинула свою фантазію та багатогранність. По-друге, понад десять років не вживаю алкоголю. Не дозволяю собі навіть сто грамів вина, навіть на свята я п’ю узвар. По-третє, не маю поганих звичок та займаюсь фізичними вправами. Мені потрібен мій мозок, тому вмикаю його на повну силу. Мій мозок не затуманений нічим. Отже, багато читати, плюс здоровий спосіб життя — і успіх гарантовано. А природа, архітектура, подорожі — це просто вже кайф від життя.

— Як народжується новий проєкт — від першої ідеї до завершеної роботи?

— Частіше так, що на це можуть піти роки. До прикладу, про малахітову колекцію я мріяла ще 2010 року, коли починала. І лише зараз втілила у життя цю мрію. На неї пішло 16 років. А на те, щоб стати художницею, від мети до реалізації пішло 9 років. Загалом, маю багато мрій, але, на жаль, не маю можливостей одразу їх втілити, тому потрібен час.

— Чи були творчі виклики, які кардинально змінили ваше бачення професії?

— Три рази я підіймалась. Тричі підіймала свій бізнес з нуля. Три рази думала, що все — це кінець, але насправді це був лише початок. Так я зрозуміла у цій професії, що досвід — «кльова» штука. Неважливо, є гроші чи їх нема, головне — ідеї. З них можна зробити гроші. Цікава ідея — головна основа.

За це я обожнюю творчість. У мене немає обмежень, немає «стопів», є тільки я, моя голова та мій досвід. До речі, коли 2010-го відкрила ательє, то не вміла ґудзика пришити. Але я повинна була зайнятись вишивкою. І я це зробила! Я, що не вміла пришити ґудзика, вишиваю такі прикраси… Для мене не існує неможливого, а існують задачі, як це зробити. Придумати, як це втілити у життя.

Про що моє мистецтво? Це — наука про землю. Про гармонію природи та її красу. Я її лише підкреслюю, вчу відчувати каміння, його властивості, кольори. Не буду вишивати вишиванки, тому що це модно. Не буду робити мотанки, тому що це на часі. Робитиму своє. А мого більше ніхто не робить у всьому світі… Завжди була і буду українкою. Це моя ідентичність, і цього ніхто ніколи у мене не забере. Дарую у фонди наших українських музеїв мої амоніти, щоб у них теж такі були. Просуваю українське іншими способами.

— Як довго працюєте над одним виробом?

— Бувало, що кольє робила три роки. Стільки мені різали каміння на нього. Але воно було того варте, бо вийшло щось неймовірне. Наразі думаю його зняти з продажу, щоб виставляти у музеях. У нього — висока собівартість, з кожним роком росте. Цей виріб, по суті став унікальним.

— Скільки коштують ваші прикраси, до прикладу, браслети?

— Мої прикраси, як і картини, діляться на три лінійки: середня, дорога та люкс-шедевр. А дешевих речей у мене нема. Працюю з виключно дорогим якісним матеріалом. Обожнюю якість, а це коштує чимало. Якщо картини — то це якісні фарби та полотна. Справно сплачую податки. Невелика за розмірами картина — від 3000 гривень, браслет — від 3500. Це перша лінійка. Друга та третя — це вже інші суми.

— Як знаходите баланс між комерційними замовленнями та авторськими проєктами?

— Не люблю замовлень. Можу взяти за умови, що це буде щось дуже цікаве. Зараз повністю присвячую себе новим проєктам. Попереду виставка, вже треба починати писати картини для неї. Розвивати свій новий жанр амонізму. Я щаслива, що маю таку можливість — відмовлятися від особистих замовлень. Зосереджую свою енергію лише на своїй творчості. Цей етап у моєму житті — найкрутіший!