«Іван постійно був вагітний своїми фільмами, але йому не давали їх знімати»

Це вже друга книга Олени Білоус, присвячена відомим українцям-буковинцям. Першою була «Івасюк. Я хочу, щоб збулась любов». Власне останні десять років пані Олена — фармацевт за освітою — присвячує своє життя волонтерству, мистецтву і літературі.

Коли Олена Білоус звернулася до директора видавництва «Свічадо» з пропозицією взятися за роботу над книгою про Івана Миколайчука, то директор видавництва Богдан Трояновський спочатку опирався, пояснюючи, що це не зовсім спрямування їхнього «Свічада», але згодом збагнув, що Івасюка й Миколайчука об'єднує таке поняття як духовність.

«Ці дві постаті є носіями духовності, — сказав пан Богдан. — Я познайомився зі спогадами мого тестя Юрія Брилинського, з яких теж багато довідався і про Миколайчука, і про Федора Стригуна. Вони в дуже важких умовах плекали нашу духовність, бо ще від батьків отримали моральні принципи. Вони були носіями краси, але стикалися з партійною системою, з людьми, які поняття не мали в мистецтві, та постійно втручалися в творчий процес. Творчі люди дуже від того страждали, переживали багато конфліктів, але намагалися зберегти цінності предків і передати наступним поколінням. І та Україна, яку вони нам залишили у спадок, зараз протистоїть московитському монстру — і це найбільше диво сучасності».

Художник Юрій Лавренчук, який працював над оформленням книги й ілюстраціями, сказав, що багато переглядав фільмів з Миколайчуком ідокументальних матеріалів про нього, і в пана Юрія склалося відчуття, що Іван постійно жертвував собою.

«Але він не просто жертвував, він ділився собою з людьми, і вони це відчували, — підкреслив художник. — Його жертовність янамагався передати, оформлюючи обкладинку книжки. Я взяв кадр з фільму Миколайчука „Вавилон ХХ“, де він зіграв Філософа, і назву „Іван з Чорториї“ зобразив наче терновий вінець».

До слова, впродовж презентації на екрані демонструвалися сторінки книжки, а також уривки з фільмів за участі Івана Миколайчука і Федора Стригуна.

Дуже детальними й розлогими спогадами поділився з присутніми народний артист України, друг і партнер Івана Миколайчука Федір Стригун. Власне з його спогадів великою мірою і складається книга Олени Білоус.

— З нами відбувалися такі історії, в які я сам уже не вірю, — почав свою розповідь Федір Миколайович. — Якось я приїхав до Івана в Чорторию, і він повів мене на могилу свого батька, де на могильній плиті було написано :"Ніколайчук Василь Єленин".

Я запитав — чому Єленин?

«Бо він був байстрюк», — відповів Іван… Його любили не лише в Чорториї, а скрізь. Його любили мадяри, українці, кацапи, цигани…

Федір Стригун з особливими теплом і любов’ю згадував процес зйомок у фільмі «Пропала грамота» й епізод, коли в Петергофі вони з Іваном пили горілку, сидячи на ліжку Катерини ІІ, а потім ще й вляглися на ньому.

«Це нам сатисфакція за те, що ця курва стільки наших хлопців знищила», — сказав Миколайчук.

«В Івана не було почуття вторинності, — згадує Федір Стригун, — він завжди був гордий не лише тим, що українець, а й тим, що гуцул. Я знімався з ним в п’яти картинах, і це були його картини, як режисера. Ми познайомилися на «Аничці» 1968 року в Яремчі. Ми так гарно зблизилися, що Іван сказав: «Я вже без тебе не можу». А я без нього вже не можу. Але він в Києві, а я у Львові. Не було такої поїздки моєї до Києва, щоб я не зайшов до Миколайчука. Доля його трагічна — я це шкірою відчував. Іван був весь час вагітний своїми фільмами, ідеями, а народити йому не давали…

Миколайчук був щедрим, йому не можна було казати, що щось на ньому тобі сподобалося, — краватка, наприклад, він знімав краватку і дарував тобі. Коли Іван бував у нас у Львові, то йому дуже подобався малий Назарчик — наш з Таїсією Литвиненко син. І от Назар весь час дивився на його годинник. Коли Миколайчук їхав, то зняв той годинник і подарував Назару. Той годинник дуже гарно працював. А коли Іван помер, зупинився…".

Присутні, мов зачаровані, слухали ці спогади і не хотіли розходитися, а потім, купивши книгу, підходили до учасників презентації за автографами і фотографувалися.