Закохав у «Високий Замок» ціле село!

Cаме завдяки його наполегливості чимало односельців стали постійними нашими передплатниками. Жартома кажуть, що Іван Миронович «присадив» їх на любов до нашої газети…

Доля не раз випробовувала Івана Мироновича на міцність. Але всі труднощі зустрічав із незмінним оптимізмом, мудрістю та вірою в людей. Кілька років тому Іван Миронович пережив ще одне надзвичайно важке випробування — коронавірус. Рідні вже майже втратили надію… Та сталося справжнє диво.

Мабуть, велика любов дітей і онуків повернула його до життя.

Коронавірус побороли, а от наслідки від нього добряче «наслідили» в організмі Івана Мироновича. Почалися серйозні проблеми зі здоров’ям. Завдяки професіоналізму, самовідданості й турботі медиків Пустомитівської лікарні та поліклініки його буквально витягнули з того світу. Іван Миронович не втомлюється повторювати слова вдячності лікарям — Валентині Олександрівні Ладанівській та Уляні Мирославівні Німак, які подарували йому ще один шанс жити, радіти кожному дню й зустрічати нові ранки з улюбленою газетою в руках. А ще Іван Миронович каже, що у лікарні «сестрички» й санітарки віддано і чесно виконують свої професійні обов’язки.

Допомагає також пану Івану турбота очільника Пустомитівської ТГ Олега Володимировича Серняка. Про це нам також розповів голова фан-клубу «Високого Замку».

Попри поважний вік, Іван Миронович не втратив цікавості до життя. Уважно читає кожен номер «Високого Замку», стежить за подіями в Україні та світі, переживає за долю держави і щиро радіє її успіхам.

— Тато в лікарні пообкладався «Високим Замком» і читав усе від першого слова на першій шпальті до останньої літери на останній, — розповіла журналістці «ВЗ» донька Івана Мироновича пані Людмила. — А хворі зі сусідніх палат приходили дивитися на тата як на диво. Не могли повірити, що людина у свої 99 років читає газету і ще й коментує - хто що написав.

Є люди, які залишають по собі не гучні промови, а добрі справи. Іван Миронович саме з таких. Не було такого редакційного дня народження, щоб Іван Миронович забув привітати наш колектив. Приїжджав зі смаколиками, які сам приготував. А ще завжди читав жартівливі вірші, які сам написав і присвятив кожному журналістові.

Іван Полещук навчив своїх дітей і внуків любити Україну, поважати працю, бути небайдужими до життя громади. А також читати якісну пресу, яка допомагає думати, аналізувати й залишатися небайдужими. Сьогодні, коли інформаційний простір переповнений швидкими новинами та короткими повідомленнями, такі читачі, як Іван Миронович Полещук, нагадують про справжню цінність друкованого слова. Про те, що газета — це не лише новини.

Це розмова з читачем, довіра, пам’ять і жива історія країни.

Поки у Наварії розгортають свіжий номер «Високого Замку», можна не сумніватися: серед його перших читачів неодмінно буде Іван Миронович Полещук — людина, яка своєю щирістю, добрим словом і любов’ю до газети зуміла об'єднати довкола неї багатьох однодумців.