Яка перемога нам потрібна?

Відповідь: так, це безперечна перемога.

Якщо ж ми звільнимо усі окуповані землі і не отримаємо від агресора відшкодування усієї заподіяної шкоди — це перемога?

Відповідь: так, це також перемога. І теж безсумнівна, оскільки, ми досягнемо заявленої мети нашої Великої вітчизняної війни: відновимо територіальну цілісність, а з нею незалежність і суверенне право України обирати свою долю, у тому числі, обираючи оборонні союзи, до яких ми бажаємо приєднатися.

Тож, якої перемоги ми прагнемо: першої чи другої?

Відповідь: ми надаємо перевагу першому варіанту, але якщо агресор готовий добровільно вивести війська з окупованих територій, то можемо розглянути і другий.

Заподіяна агресором шкода через руйнування українських міст та економіки сягає трильйона доларів. Навіть усі російські активи на Заході, якщо їх конфіскувати на користь України, не зможуть покрити і половину заподіяної шкоди.

Тоді питання: «Якщо агресор забереться, але відмовиться відшкодовувати заподіяну шкоду, і в нас не буде юридичних важелів змусити його платити, ми будемо продовжувати війну з метою отримати відшкодування за заподіяну шкоду?»

На це важке і неприємне запитання відповідь може бути тільки одна: «Ні, ми не будемо намагатися за допомогою військової сили отримати справедливе відшкодування заподіяної шкоди у ядерної держави». Хоча би тому, що такі військові дії не підтримають наші союзники у США та Європі.

От ми і дійшли дефініції миру. На жаль, політика — це мистецтво можливого, а не бажаного.

Росія не скористалася своєю можливістю чітко окреслити для себе умови миру з Україною після загарбання Криму у 2014 році.

У кремлі мали поставити перед собою питання: «Ми загарбали Крим, щоби вкрасти найбільші українські газові родовища, або ми зробили це, щоби Україна не заважала нам бути монополістами у продажу газу до Європи?»

Якби вони дійшли думки, що родовищ в них вистачає і без Криму, а кінцевий інтерес росії полягає у тому, щоби їй не створювали конкуренцію у продажу трубного газу, то вони могли запропонувати Україні повернення Криму за однієї умови. А саме, Україна має назавжди відмовитися від експорту газу до Європи. Це обмежувало суверенітет, а також і можливість України заробляти чималі гроші на потенційному експорті українського газу, але, маючи альтернативою війну з росією, Україна би пристала на цю пропозицію.

Якби кремлем заправляла не пітерська шпана, а державні мужі, що холоднокровно та жорстко охороняють основні джерела прибутку держави, то вони би забезпечили такий свій інтерес без руйнівної для інтересів самої росії війни.

Наразі, таке рішення в українсько-російських відносинах вже неможливе.

Україна буде експортувати газ, у тому числі і кримський, до Європи. Хоча би для того, щоби частково відшкодовувати заподіяну російською агресією шкоду. А також і тому, що Україна вже не погодиться навіть на найменше обмеження свого суверенітету.

Як буде виглядати звільнення Криму? Спочатку ЗСУ створять плацдарм на лівому березі Дніпра, навпроти Херсону. Потім звільнять усю західну частину лівобережної Херсонщини. Точніше, російські війська самі заберуться звідти, бо це найвіддаленіша територія з точки зору російської військової логістики, і туди найважче агресорові постачати необхідну військову техніку та інші військові матеріали. Після звільнення західної частини, ЗСУ звільнять місто Скадовськ та острів Джарилгач, що знаходиться навпроти Скадовська. З острова Джарилгач база військово-морських сил росії у Севастополі опиниться у зоні ураження ракетної артилерії GLSDB (бомби малого діаметру наземного запуску). Масові поставки GLSDB розпочнуться на початку наступного року. Це настільки недорога зброя, що її поставки не зупинять навіть подальші зволікання Конгресу США з виділенням коштів для України. Оскільки GLSDB сягатимуть Севастополя, то всі кораблі російського флоту змушені будуть перебазуватися до Новоросійська. У цей час ЗСУ також припинять залізничне сполучення Кримським мостом. Тоді російські військові поставки до Криму стануть вкрай обмеженими.

Ще приблизно 150 російських військових об’єктів залишаться у Криму, але більшість з них опиниться у зоні ураження GLSDB, кількість яких буде весь час збільшуватися, зважаючи на їхню низьку ціну. За таких обставин, утримування Криму російськими військами стане дорогим та недоцільним.

У цей період путін вже встигне переобратися президентом росії, тому «акт доброї волі» про повернення Криму під юрисдикцію України вже не буде загрожувати.

Після звільнення Криму, звільнення Донбасу буде лише питанням зняття західних санкцій з росії. Тому що, на відміну від кримського газу, донбаське вугілля буде приносити російському урядові не прибуток, а біль голови.

Якщо росія буде неспроможною стримати експорт української електрики та газу до Європи, то контроль над донбаським вугіллям втратить усю свою привабливість. Ціна цього вугілля впаде через зменшення на нього попиту. Постане питання закриття шахт навіть з низькою собівартістю видобування. За таких обставин, росія, завдавши максимальної шкоди підприємствам металургійного комплексу Донбасу, які ще будуть виробляти продукцію на той час, поверне Україні суверенітет над Донбасом черговим «актом доброї волі». Звісно, в обмін за скасування найбільш обтяжливих західних санкцій. Бо з точки зору пітерської шпани дефініція політики виглядає приблизно так: «Політика — це мистецтво максимально напакостити партнерам, навіть як тобі немає від цього зиску. Заради морального задоволення».

У такий спосіб завершиться боротьба українського народу за свою незалежність, територіальну цілісність та суверенітет.

Після цього Україну приймуть до НАТО, а в разі успіхів у боротьбі з корупцією, також і в ЄС.

Це єдиний сценарій, за якого на європейському континенті запанує мир у найближчі 50 років. Тому цей сценарій і буде підтриманий ЄС, а також усіма країнами цивілізованого світу.