Діди морили голодом, внуки — ракетами…

Завтра, у четверту суботу листопада, Україна і світ вшановуватимуть пам’ять жертв Голодомору. 90 років минуло від початку цієї штучної, навмисно вчиненої трагедії, а вона і далі нагадує про себе. Нащадки організаторів цього лиходійства, які на кожному кроці лякають планету своїм зловісним «можем павтаріть», і нині погрожують голодом. А заодно холодом, людиновбивством. Терором у комплексі.

Десь років двадцять тому журналістські дороги звели мене у селі Закладі на Львівщині із добродійкою Раїсою Павличак, яка пережила Голодомор. Прийшов до неї в гості із солодощами, а вона, уродженка центральної частини України, що переїхала в Галичину, подякувавши за презенти, сказала, що понад усе любить смакувати хлібом. Що це найкраща для неї їжа — хоча, дякуючи турботливим внукам, може дозволити собі тепер все. За її словами, стільки років пройшло від далекого дитинства, а вона ніяк не може наїстися саме Його — хліба.

Наша старенька (нині покійна) співрозмовниця згадувала, як з ровесниками ходили по селу із розпухлими від недоїдання животами. Як рятував їх, дітлахів, солодкий цвіт акації і підсмажене на пательні насіння лободи. Як по селі їздили підводи з комісарами, котрі збирали під тинами напівживих людей і скидали у велику яму на цвинтарі…

А найбільше шокував ту жінку випадок, свідком якого була сама. Біля залізничного перону виснажений голодом хлопчина вкрав у перекупки шматок паляниці — і втікав, жуючи його на ходу. На ходу і помер — вдавився тим куснем, який швидко ковтав, щоб його у нього не відібрали…

Тиждень тому з персонажем іншої моєї публікації теж зайшла розмова про голод. 85-річна Агафія Дулеба з Тернопільщини згадувала, в якій скруті жила вона і багато її краян після другого приходу «совітів». «Визволителі» забрали у мами поле, корову, збіжжя. Разом з іншими селянами зігнали до школи, тримали без їжі три дні, били немилосердно, щоб записалися у колгосп. До слова, носив він ім’я Григорія Петровського, одного з організаторів Голодомору в Україні…

Тим, хто відмовлявся йти в артіль, емгебісти після побоїв запихали олівець у пальці і стискаючи їх своєю рукою виводили на папері підпис під заявою про вступ. Мама Агафії теж була «відмовницею», то її так відлупцювали палицею по сідницях, що кілька днів не могла сісти…

Ще страшніше було потім, коли вимушено працювала на фермі свинаркою. В хаті не було ні грама борошна, тож щоб якось вижити із 11-річною донечкою, щодня потайки забирала від свиней по кілька жменей дерті. Вдома її пересіювала від востяків, додавала води, замішувала таке-сяке тісто і пекла на кухні палянички. Запивали їх несолодкою кавою з перепаленого ячменю чи смажених жолудів…

У пам’ять про жертви цього радянського терору не забудьмо 25 листопада поставити запалені свічі у вікнах. Нехай їх вогник нагадує світові про старе зло і зло новітнє, яке чигає нині по українській землі у російських черевиках.