Знати правду про Голодомор і тих, хто це злодіяння заперечує

Гібридна війна, яку росія веде проти України, передбачає і руйнівний вплив на нашу свідомість, на нашу історичну пам’ять. Всіма можливими засобами — зброєю, облудним словом у прокремлівській церкві, книзі і телевізорі — агресивна країна-сусідка намагається, стерти, спотворити правду про минуле українців. І водночас насадити свої, сфальшовані тези про наші витоки, досягнення і втрати, а відтак — дискредитувати, відмовити нам у перспективі, у майбутньому. Не зупиняється ні перед чим. І щоб вистояти у цьому жорсткому протистоянні, ворогові треба давати відсіч. У тому числі — на фронті ідеологічному.

Одним із таких сильних ударів у відповідь можна вважати монографію кандидата історичних наук, доцента кафедри світової історії модерного часу Львівського національного університету імені Івана Франка Андрія Козицького «Велика брехня. Методи, наративи та динаміка заперечення Голодомору», яку презентували у цьому виші. Книгу видав Національний музей Голодомору-геноциду у Києві. Представлене наукове дослідження — про те, як росія намагається «танком проїхатися» по одній з найбільш трагічних сторінок нашої історії, як вона хоче вирвати цю сторінку, щоб ніхто не знав про велику вину Кремля у цій трагедії. Книга важлива, бо як сказав колись один із британських політиків, заперечення геноциду — це посмертна образа його жертв…

«Не голод, а труднощі з продовольством…»

Комуністичний режим срср заперечував Голодомор з моменту вчинення цього злочину, — розповідав історик Андрій Козицький під час презентації своєї роботи. — Тодішня влада твердила, що ніякого голоду, тим більше — зумисного знищення українців, не було.

А трапилися, мовляв, «труднощі із забезпеченням продуктами харчування», «збіг непередбачуваних обставин». Наприкінці 80-х років минулого століття, у зв’язку із тим, що у США і Канаді українська діаспора донесла до міжнародної громадськості вражаючі факти про Голодомор, радянський режим трохи «модернізував» цей наратив. У москві погодилися з тим, що голод таки був, але не визнавали своєї причетності до його виникнення. Те, що сталося, за словами комуністів, було свого роду «нещасним випадком на виробництві».

Серед головних творців наративів, які заперечували Голодомор, у 1933−1935 роках разом з йосипом сталіним, британським журналістом Волтером Дюранті, його колегою зі США Луїсом Фішером, французьким письменником Анрі Барбюсом, був і… галичанин Антін Крушельницький. Багато з того, що вони вигадали майже 100 років тому, використовує пропагандистська машина росії дотепер.

сталіну належить ідея повного заперечення Голодомору. Він заявляв, що ніякого голоду не було, а срср переживав тільки «продовольчі труднощі». Дюранте у своїх публікаціях стверджував, що жителі срср (яких називав росіянами) «голодні, але вони не голодують, не помирають з голоду». Фішер переносив відповідальність за Голодомор на самих жертв, на «контрреволюційних шкідників». Він стверджував, що в Україні були серйозні проблеми з харчами, але спричинили їх «петлюрівці та куркулі».

Як це не прикро, свій внесок у заперечення Голодомору зробив і галицький інтелектуал Антін Крушельницький. Він стверджував, що справжній голод був у Галичині, що його спричинила польська держава. За словами Крушельницького, польські політики, українські націоналісти, щоб відвернути увагу від голоду у Галичині, вигадали голод в Українській соціалістичній радянській республіці.

Зрештою, відомий французький письменник-пацифіст Анрі Барбюс у біографії сталіна, яку написав на замовлення і за гроші москви, стверджував, що сталін не був поінформований про те, що коїлося коїлось в Україні. А коли дізнався, то, мовляв, зробив усе для того, щоб врятувати тих, хто голодував…

У російській пропагандистській літературі, зазначає історик Андрій Козицький, стверджується також, що Голодомор вигадали «українські нацисти» для того, щоб буцімто затьмарити свої злочини, зокрема, винищення євреїв у часи Другої світової війни.

російські провокації — як спосіб вибілити себе

Сучасний етап заперечення в росії Голодомору почався з приходом до влади путіна. Найбільшої інтенсивності цей процес набув у 2008−2009 роках. На переконання росіян, українці не мають права на свій національний варіант історії, їм треба дотримуватися російської візії подій. Заперечення Голодомору, до яких вдаються росіяни, часто дуже брутальні. Вони мають на меті цілковито принизити українців, зруйнувати їхній емоційний зв’язок із жертвами Голодомору.

В росії видають велику кількість книжок, які заперечують Голодомор. Авторами таких публікацій часто є пропагандисти без історичної освіти. До прикладу, один з таких авторів — Юрій Мухін, за фахом, інженер-металург. Він та його «колеги» ніколи не досліджували історію України, але відомі тим, що свого часу заперечували розстріл польських офіцерів у Катині, писали про це замовні публікації.

Ось один з найбільш огидних прикладів знущання з історії, насміхання над нею: коли в Україні відзначали чергову річницю Голодомору, росіяни започаткували в Інтернеті компанію за визнання «неандерталомору» — винищення неандертальців кроманьйонцями…

Ще один цинічний прояв російської пропаганди: вигадані нею «претензії України до Монголії за геноцид у ХІІІ столітті», яких, звісно, ніколи не було. Кремлівські політтехнологи запустили фейк про те, що українські парламентарії буцімто вимагають від Монголії заплатити компенсацію за влаштоване Батиєм у 1240−1241 роках масове винищення мешканців Русі, і, відповідно — публікували таку ж вигадану реакцію монгольських державних діячів на це звернення. Мета маніпуляцій очевидна: показати, що українці мають претензії до всіх.

Активно росіяни використовують й інші провокації — наприклад, запускаючи в інформаційний простір твердження, що винуватцями Голодомору були євреї. На одному з російських пропагандистських плакатів, де зображено «організаторів Голодомору єврейського походження», видніє пояснення — «Среди них ни одного русского». Тобто, натяк зрозумілий: «українці, висловлюйте претензії до євреїв, а не до росіян».

Не так злії вороги, як добрії люди…

В Україні не бракує тих, хто заперечує Голодомор, йдеться у книзі Андрія Козицького. Серед них — Мирослава Бердник, одіозна донька відомого українського дисидента Олеся Бердника, а також колишній керівник Інституту національної пам’яті Валерій Солдатенко. Останній, до речі, у 2019 році був нагороджений ювілейною «медаллю Сталіна», партійною відзнакою компартії російської федерації.

Заперечує Голодомор і відомий український історик Петро Толочко. За два тижні до повномасштабного вторгнення росії в Україну він брав участь у спільній конференції із сергієм наришкіним, керівником російської служби зовнішньої розвідки, приуроченій до чергової річниці Переяславської ради. Ще у 2018 році Наришкін вручив Толочку нагороду «за відстоювання справжньої історії України».

Намагання заперечити Голодомор спостерігається і після повномасштабного вторгнення росії в Україну. На тимчасово окупованих територіях російські зайди руйнують пам’ятники жертвам цього геноциду, нищать літературу, шкільні підручники, де йдеться про цей злочин…

Треба не тільки осуджувати, а й карати!

Книга Андрія Козицького розширює цикл ґрунтовних досліджень про заперечення геноцидів у світі. Сучасна історіографія має такі дослідження щодо Голокосту, злочинів проти людяності, вчинених у Руанді, Сребрениці, Камбоджі. Тепер з’явилася солідна наукова розробка про те, як диктатори і їхні режими, прислужники-пропагандисти намагаються відправити у забуття ще один страшний злочин — Голодомор в Україні.

До слова, розкриваючи порушену тему, автор зазначає: попри те, що публічне заперечення Голодомору є протиправним, механізм покарання осіб, які заперечують цей злочин, досі не вироблено. В Україні передбачено кримінальну відповідальність за заперечення Голокосту, яке розглядається як прояв антисемітизму — тюремне ув’язнення до п’яти років. Однак аналогічного покарання тим, хто заперечує Голодомор, немає…

Високо оцінили роботу історика Андрія Козицького його колеги-науковці. За словами ректора Львівського національного університету імені Івана Франка Володимира Мельника, книга дослідника допоможе боротися із «русскім міром», який все більше проникає в Європу, з його маніпуляціями, обманом. Книга «Велика брехня…» покликана викривати методології обману, до якого вдається росія.

В.о. гендиректора Національного музею Голодомору-геноциду Леся Гасиджак назвала дослідження А. Козицького «книгою-зброєю», яка буде використана у протидії російській пропаганді. Пані Леся, як і професор Мар’ян Лозинський, запропонувала перекласти цю книгу англійською, французькою, німецькою, арабською та іншими мовами — щоб люди на різних континентах знали всю правду про Голодомор, його організаторів, як і про тих, хто паплюжить пам’ять жертв цього зла. Ця книга могла б стати методичним посібником українського МЗС для роботи із зарубіжною аудиторією.

У ході обговорення, участь в якому взяли, зокрема, знані науковці Руслан Сіромський, Ігор Соляр, Леонід Зашкільняк, Віталій Ляска, книгу А. Козицького охарактеризували такою, яка покликана цементувати фундамент української ідентичності, яка вчить, як треба позбуватися стереотипів ворожої пропаганди.