У ракетах дальністю 150 км є більш нагальна потреба, ніж у 300 кілометрових

Це зовсім не видатне досягнення воєнної промисловості має безліч переваг перед більш досконалою зброєю. Перше з них — це низька ціна, друге — вже наявна виробнича база, третє — можливість запуску з таких платформ, що не дають ворогові можливості відстежувати та нищити ракету ще до її запуску.

Перед тим, як навести чесноти GLSDB, з’ясуємо, що означає для ЗСУ дальність 150 км. Це більша відстань, ніж між українськими містами Краматорськом та Луганськом, що становить 130 км. У Луганську знаходиться дуже багато цікавих об’єктів ворога, які може знайти цей снаряд. Не менша кількість цікавих цілей знаходиться і в окупованому Джанкої, що на півночі Криму. Відстань від контрольованого ЗСУ Берислава до Джанкоя становить 147 км.

Якщо ворог буде змушений відсунути свої склади та командні пункти подалі від Джанкоя та Луганська, то навіть ця одна передислокація завдасть йому такого клопоту, що це вплине на увесь ланцюжок постачання зброї на лінію фронту.
Не менш цікавим є факт, що від Бердянської коси, яку ще мають звільнити ЗСУ, 146 км до кримського моста. Тож підтримувати залізничний рух цим мостом ворог навряд чи зможе. На жаль, Севастополя ці ракети не зможуть сягнути навіть після звільнення Мелітополя та Бердянська. Доведеться блокувати цей порт «розумними» мінами, і для цього стануть у пригоді ті надводні дрони, що час від часу випробовують кримській міст на міцність.

Але майже всі інші військові об’єкти ворога у Криму, включно з основними військовими аеродромами, будуть у зоні досяжності нашої ракетної артилерії.

Отже, висновок є такий, що ракети дальністю 150 км ідеально підходять для звільнення українських земель і не створюють загрози більшості військових об’єктів на території самої росії. Це те, що заспокоїть наших союзників щодо невикористання їхньої військової техніки на російській землі.

Чому ж ми досі не отримали у значній кількості ці ракети, які збільшують радіус артилерії ЗСУ з 80 км до 150 км? Тому, що ці ракети, які є спільною розробкою американської компанії Боїнг та шведської Сааб, розпочали проєктувати у 2019 році, а побачили вони світ у 2023 році. Такі боєприпаси є синергією ракети М26, яка вже була знята з виробництва, та 113-кілограмової авіаційної бомби GBU-39 SDB. Обидва цих компоненти є у наявності, тож налагодження серійного випуску не займає багато часу.
Спочатку ракета доставляє бомбу максимально близько до цілі, а потім керована бомба сягає її з точністю до 1 метра, що не залишає шансів залишитися неушкодженою. Сама бомба вартує приблизно 40 тисяч доларів, що є значно дешевше, ніж ті снаряди, які постачаються ЗСУ у обмеженій кількості.

Через відносно низьку ціну снарядів GLSDB, ЗСУ можуть отримати не десятки, а сотні цих ракет. Одна тисяча таких ракет значно спрощує звільнення усіх українських земель. Всього було виготовлено близько 400 000 ракет М26, але не відомо скільки з них залишилося після утилізації. Кажуть, що для поставки тисячі снарядів GLSDB доведеться чекати протягом осені цього року та всього 2024 року. Тому слід докласти усіх зусиль, щоби наші союзники допомогли нам налагодити їхнє виробництво в Україні. Це найкращі «гарантії безпеки», які можна отримати на увесь період до приєднання України до НАТО.

Наша воєнна промисловість має швидко налагодити альтернативні, значно дешевші і менш впізнавані засоби для запуску цих ракет. Наразі вони запускаються з дорогих та обмежених за кількістю М142 HIMARS та М270 MLRS, які постачають нам союзники.
Але їх можна запускати і з вантажівок, а також у вигляді контейнерів, які важко відрізнити від тисяч інших контейнерів. Це зробить їх практично невразливими для ворога, і вони будуть у такій великій кількості, з якою ворог не зможе дати собі раду.
Війни виграють не снарядами, а зусиллями тисяч солдатів та офіцерів. Але правильний вибір щодо зброї та припасів дозволяє раціонально витрачати фінансові та промислові ресурси. Ця війна вже набула характеру на виснаження цих ресурсів, тому їхнє розумне використання набуває все більшого значення.