Таргани та Геракли

Таргани є стійкими до радіації: якщо для людини смертельною є доза опромінення, що дорівнює десять грей, то для знищення таргана потрібне опромінення у п’ять разів більше. Саме така стійкість щодо радіації дозволила білоруському диктаторові радіти у зв’язку з розміщенням російської ядерної зброї на білоруській землі. Його абсолютно не засмучує той факт, що дистанційний пульт керування ядерною зброєю буде знаходитися у москві, а не у Мінську.

Крім того, диктатор Лукашенко пробує свої сили у посередницькій діяльності між росією та Україною, бо розуміє, що падіння путіна означає кінець і його політичної кар’єри.

Тому Лукашенко раптом виступив з ініціативою віддати Крим в оренду росії на кільканадцять років і у такий спосіб припинити війну.
І за це своє незаконне бажання пітерська шпана вже поклала життя понад 200 000 російських солдатів.

Ідея Лукашенка така: дати змогу кремлю видобути увесь газ Криму, який він вкрав в України, а Україні залишити суверенні права над всіма окупованими територіями, включно з Кримом, щоби вона цими правами тішилася.

Саме нагадування Лукашенком, що в основі нападу росії лежить хижацьке бажання кремля заволодіти українськими надрами, не сподобалося кремлю. Речник Пєсков, який розуміє, що вже надто пізно висувати такі інфантильні ідеї після стількох руйнувань заподіяних Україні, подивившись у бік Лукашенка, покрутив пальцем біля скроні і відхилив його пропозицію. Бо для Пєскова набагато важливіше, щоби усі забули, що в основі цієї війни лежав вкрадений кримській газ. Йому потрібно, щоби публіка думала, що це є екзистенційною війною між сатанинським НАТО та мирною, посконною і домотканною росією. Принаймні одну особу — пані Навку — він вже переконав у існуванні такої віртуальної реальності. Попри всю інфантильність мирних закидів Лукашенка, слід визнати, що по-своєму, по-тарганівськи, його бажання зупинити контрнаступ ЗСУ, метою якого є перерізання сухопутного коридору до Криму, не може не викликати співчуття тих, кому не байдуже життя українських військових.

Тому, що ЗСУ меншою кількістю особового складу змушені атакувати більші сили окупантів. Це пов’язано з великими втратами у живій силі та техніці. І це трапилося тому, що наші союзники не дозволяють Збройним силам України перенести військові дії на територію агресора, бо зброю, яку вони нам надають, не дозволяють використовувати на території рф.

Військовий оглядач з Австрії Том Купер пояснює цю заборону застосування західної зброї на територіях Брянської, Курської, Білгородської та Воронезької областей рф тим фактом, що військова доктрина рф дозволяє застосування ядерної зброї у разі нападу на територію росії. Втім, цей аргумент пана Купера не витримує критики, адже з точки зору російського законодавства Запорізька та Херсонська області теж вважаються російськими територіями, після того, як російські законодавці минулого року «приєднали» їх до росії. Отже, російська військова доктрина дозволяє застосування ядерної зброї і у випадку бойових дій у Херсонській та Запорізькій областях, а також Луганській, Донецькій та Автономній Республіці Крим на тих самих підставах, що і у Брянській або Воронезькій областях.

Якщо росія не застосовує ядерної зброї, це не тому, що військова доктрина їм цього не дозволяє, а тому, що вони відчувають вкрай негативне ставлення всіх найбільших країн світу, включно з Китаєм та Індією, щодо використання ядерної зброї першими та ще й проти неядерної держави.
Після знищення Каховської греблі лінія фронту ще більше звузилася, що дає змогу окупантам перекинути війська для захисту тих ділянок фронту, де наше командування має змогу вести наступальні дії. Це робить визволення українських територій ще більш кривавим та довгим.
Після руйнування греблі російськими агресорами нашим союзникам слід переглянути своє ставлення щодо застосування наданої нам зброї на територіях, суміжних з українським кордоном. Ніхто не ставить собі за мету загарбання російських територій. Мета визвольної війни українського народу залишається незмінною: визволення територій у межах міжнародно визнаних кордонів України. Але досягнення цієї мети набагато прискориться, якщо знищувати легітимні військові цілі у суміжних з Україною областях росії. Це можна робити дистанційно, якщо наші союзники нададуть ракети радіусом 250 км. Сухопутні операції ЗСУ проти легітимних військових цілей теж мають бути дозволеними з метою примусу росії до виведення загарбницьких військ з України. Також, якщо відповідає дійсності заява президента Зеленського про намір путіна підірвати Запорізьку АЕС, можна спробувати захопити Курську АЕС з метою обміняти звільнення Курської АЕС на звільнення Запорізької АЕС.

Підрив Каховської греблі, а тим більше Запорізької АЕС також примушують замислитися чи не слід відкликати Україні свій підпис під визнанням правонаступництва Радянського Союзу за російською федерацією.

Що стосується приєднання України до НАТО, то всі дискусії слід припинити: вже очевидно, що до НАТО Україну приймуть, як тільки закінчиться війна.

Вступ України до НАТО не залежить від примх одіозних політиків країн-членів НАТО. Ніякий пан Орбан не зможе цьому завадити, навіть як подумає десять тисяч разів, про що він обіцяв подумати. Щоби допомогти когнітивним зусиллям пана Орбана, пан Буданов може сформувати з полонених бойовиків ПВК"Вагнер" два загони і доставити їх на угорський кордон. Там вони за кілька днів утворять дві народні республіки — одну імені Ференца Ліста зі столицею у Кішварді, а другу — імені Бели Бартока зі столицею у Вашарошнамені. Після цього збереться парламент Угорщини на 3 години, що дорівнює 10 800 секундам. Цього часу їм вистачить, щоби примусити пана Орбана подумати 10 000 разів і одноголосно проголосувати за приєднання України до НАТО. Після цього пан Буданов відкличе вагнерівців з народних республік. А якщо без жартів, то приєднання України до НАТО станеться неминуче, бо без цього ніхто не буде вкладати свої кошти в українську економіку. Який сенс іноземним інвесторам будувати завод в Україні тільки для того, щоби прийшли російські загарбники та поцупили його, як якийсь унітаз? Отже, прийняття України до НАТО вирішують не примхи пана Орбана, а інвестиційна привабливість України. А от, щоби створити цю інвестиційну привабливість, багато чого слід змінити у всіх трьох гілках влади. У судовій гілці влади треба мати такого Голову Верховного суду України, який не буде за 2,7 мільйона доларів вирішувати майнові питання на користь того чи іншого олігарха. Це зробити не так просто, як видається на перший погляд. У законодавчій гілці влади треба мати таких депутатів, які голосують тільки такі закони, що створюють однакові умови для конкурентної боротьби усіх суб’єктів господарювання. Закони, що створюють преференції окремим фінансово-промисловим групам, мають стати анахронізмом. У виконавчій гілці влади треба у два рази зменшити виплати субсидій з бюджету для приватних підприємств та експортерів. А ще краще на три роки взагалі припинити такі виплати з метою радикального оздоровлення державного бюджету.

Одним словом, потрібно демонтувати державний капіталізм. Бо саме модель державного капіталізму і живить корупцію у всіх трьох гілках влади.
Для цього слід для початку ліквідувати таке явище, як державні банки. (Йдеться не про Нацбанк України, який є не банком, а регулятором банківської діяльності в Україні). Йдеться про Ощадбанк, Укрексімбанк, ПриватБанк та Укргазбанк. Державні банки неминуче накопичують непрацюючі кредити, а також створюють ілюзію прибутковості за рахунок купівлі державних облігацій. Це також створює ілюзію здоров’я держбюджету шляхом створення штучного попиту на державні боргові зобов’язання. Це шлях до фінансового знищення держави, а не до сталого розвитку української економіки. Другою характеристикою державного капіталізму є велика кількість державних комерційних структур. Це теж розсадник корупції, як свідчить історія Одеського Припортового заводу. Там троє голів Фонду Держмайна передавали один одному корупційну схему, яка допомагала видобувнику газу ухилятися від сплати податків. Наврядчи це відбувалося без особистого заохочення чиновників Фонду Держмайна. Тому-то Припортовий завод досі не проданий, як і сотні інших промислових об’єктів, що знаходяться на балансі держави.

Вже з цього короткого переліку проблем зрозуміло: демонтаж державного капіталізму є проблемою, яку можна порівняти з чищенням авгієвих конюшень. І для цього потрібні постаті, що не поступаються Гераклові. Але без цього демонтажу державного капіталізму нас у ЄС не приймуть. От у НАТО, скоріше за все, приймуть, щоби захистити права власності. А у Європейську спільноту не приймуть, щоби не паплюжити там чесну конкуренцію і не обтяжувати спільний бюджет ЄС фінансовими проблемами українського уряду.

Тому після кривавої війни за незалежність ми стикнемося з безкровною, але не менш важкою війною з демонтажу державного капіталізму.
І в нас немає ніякого іншого виходу, ніж перемогти і в одній, і в другій війні.