А чому ми забули про ленд-ліз?

На початку війни в росії було 18 мільйонів артилерійських снарядів. За рік війни витрачено 10 мільйонів. Спроможність російської промисловості виготовляти нові снаряди не перевищують 2 мільйони на рік. Отже, якщо витрата снарядів буде з такою ж інтенсивністю, то їх запаси закінчаться після двох років війни. Після цього росія може розраховувати тільки на Китай. Вважати, що Китай відмовить росії було б занадто оптимістично. Він скористається такою нагодою, щоби посилити свій вплив на росію, а також і Європейський Союз.

Проблема виникає для США та Європейського союзу у тому випадку, якщо вони не бажають збільшення залежності росії від Китаю. Адміністрацію президента Байдена ця залежність не дуже непокоїть, оскільки пітерську шпану вони у будь-якому випадку не бачать партнерами для переговорів та співпраці.

А от судячи з листа Жозепа Борреля до міністрів закордонних справ Євросоюзу, Брюсель непокоїть збільшення втручання Китаю у війну на боці росії. Тому вони посередницькі зусилля Китаю не відкидають як неприйнятні, що вже має непокоїти нас. Втім, щоби зняти наше занепокоєння, пан Боррель обіцяв зробити все від нього залежне, щоби снаряди для артилерії в України не закінчилися раніше, ніж в росії. Якщо би і Євросоюз не дуже непокоїло збільшення залежності росії від Китаю, то ЗСУ могли би не поспішати з контрнаступом, який завжди пов’язаний з великими втратами особового складу. Наші генерали могли би продовжувати виснажувати російську армію, підтримуючи інтенсивність використання артилерії. Це більш безпечна стратегія. Тому, що на війні нічого певного немає. І попередні перемоги українських збройних сил не гарантують перемог у майбутньому. Втім, не просуваючись вперед, звільнити українські землі все одно не вдасться. Дипломатичного шляху відновлення територіальної цілісності України за нинішньої кремлівської влади не існує. І розраховувати, що миротворчі зусилля Китаю призведуть до відновлення територіальної цілісності України у осяжному майбутньому, теж немає жодних підстав. То ж вся надія на ЗСУ. А тоді це питання вибору вдалого часу для контрнаступу. Це потрібно для того, щоби просування збройних сил України проходило з найменшими втратами особового складу та техніки.

Якщо пощастить загнати загарбників назад до Криму, то його буде звільнено без втрат. Тому, що ЗСУ перекриють шляхи постачання кримським мостом, а також візьмуть під вогневий контроль базу ВМФ росії у Севастополі. Крим є таким собі мішком, з якого збройним силам росії доведеться виходити «добровільно та з піснями».

Тому генерал Залужний і казав у нещодавньому інтерв’ю, що до звільнення Криму ще далеко. Втім, вихід російських військ з кримського мішка буде неминучим, отже, затримка зі звільненням не буде прикрою.

Але загнати загарбників до кримського мішка буде нелегко. Ось чому ми чуємо так багато оголошень про готовність чи ще неповну готовність ЗСУ до наступу. Бо питання в тому, яку ціну заплатити за перекриття сухопутного коридору до Криму, щоби загнати загарбників до кримського мішка і заодно звільнити Запорізьку атомну електростанцію, бо там російські війська опиняться у другому мішку.

Все має свою ціну. Військова авіація, крім недорогих дронів, це дуже дороге задоволення. Один літак F-16 обійшовся би щонайменше 162 мільйони доларів, що дорівнює вартості 27 сучасних танків. Саме цим пояснював заступник міністра оборони США Колін Кал небажання наших союзників надавати пріоритет поставкам літаків F-16 на слуханнях у Сенаті США 28 лютого 2023 року.

У межах виділеного бюджету на військову допомогу Україні постає питання, яке озброєння постачати у першу чергу: засоби протиповітряної та протиракетної оборони разом з артилерію та бронетехнікою або винищувачі. І якщо робити вибір між ними, то у першу чергу слід обрати засоби протиповітряної оборони, які наші збройні сили вже значною мірою отримали.

Але якщо питання було б тільки у браку коштів, то вихід з цієї ситуації існує. Україна ще не почала користуватися кредитом, який називається ленд-ліз. Поки що усе озброєння постачається коштом союзників. Звісно, кредит, на відміну від дотацій, доведеться повертати.
Велика Британія, на щастя для неї, мала можливість користуватися кредитом за ленд-лізом під час Другої світової війни. Потім, наступні 60 років, вона була змушена його виплачувати. Але ж війну виграла, кредит виплатила і не збанкрутувала.

Інша проблема — це підготовка пілотів, що займає щонайменше півтора року. Відкладати наступ на такий термін недоцільно, то ж поставка F-16 — це питання майбутнього, а не сьогодення.

Наразі наші союзники будуть продовжувати надання засобів ППО та ПРО, артилерії, бронетехніки та снарядів, за допомогою яких ЗСУ будуть звільняти Приазов’я.

Звільнення Криму і користування ленд-лізом пов’язані між собою. Можна припустити, що видобуток газу у кримських водах можна довести до 15 мільярдів кубів на рік, що ціна за тисячу кубів буде близько 500 доларів. Це цілком консервативні припущення. У цьому випадку український бюджет за умови розподілу продукції з видобувними компаніями 65% на 35% зможе розраховувати на прихід до бюджету близько 5 мільярдів доларів на рік. Беручи до уваги, що потреби наших Військово-повітряних сил оцінюються американськими спеціалістами приблизно у 70 винищувачів F-16, це б коштувало 1,3 мільярда доларів. Саме таку ціну заплатила минулого року Болгарія за 70 літаків F-16. Отже, програмою видобування газу у Криму можна покрити не тільки потреби у сучасних літаках, а й решту потреб Збройних сил України: навіть на багато років наперед. Це цілком реалістично за умов:

1. що не буде зволікань з підписанням контрактів про розподіл продукції з західними нафтовидобувними компаніями;
2. що не буде ніяких «фірм-прокладок», які псують репутацію українського уряду і зменшують доходи бюджету;
3. що ніякі приватні компанії не будуть претендувати на ці доходи для експортних субсидій або інших дотацій.

Тому, якщо Генеральний штаб вважає, що якесь озброєння, крім того, що постачається, є конче потрібним, слід запитати наших партнерів, чи є в них фізична можливість поставок, якщо оплата гарантована. Це добре, що маємо таких союзників, які беруть на себе витрати з постачання озброєнь, бо легше буде для бюджету, коли розпочнеться відбудова усього зруйнованого загарбниками.

Але є і негативний аспект у такій щедрості наших союзників. Він полягає у тому, що ті, хто платить, вважає ніби може приймати важливі рішення без консультацій з нашим урядом. Так би мовити: «Хто платить, той і замовляє музику». Тому і не слід вважати, що абсолютно в усіх випадках подарунки кращі за ленд-ліз.