Чому приватні армії існують у 21 столітті?

Це стало тим каталізатором, який сприяв розквіту приватних армій за сприяння або прихованої підтримки урядів.

Ця підтримка проявилася, зокрема у тому, що великі країни відмовилися підтримати резолюцію ООН, яка прирівнює вояків приватних армій до найманців, а найманців вважає поза законом.

Приватні армії мають на своєму озброєнні танки та гелікоптери, а їхніми послугами користуються слабкі уряди, які неспроможні утримувати власні армії за рахунок бюджетних коштів держави.

Особливо це видно на прикладі африканських держав Сахеля. До Сахеля належать Мавританія, Малі, Нігер, Чад та Буркіна Фасо. Але проблеми Сахеля швидко розповсюджуються і на берегові країни: Кот-д'Івуар, Гана, Того, Бенін.

Через постійну конкуренцію між фермерами та пастухами за землю і водні ресурси країни Сахеля занурені у нескінченні громадянські війни. Як наслідки цих воєн утворюються мільйони біженців.

Крім того, після відсторонення лівійського диктатора Каддафі у 2011 році, чимала кількість озброєних вояків, що була у нього на службі, повернулася до Малі і внесла ще більше нестабільності у цей регіон. За таких обставин пітерський ресторатор пригожин краще за своїх конкурентів на Заході пристосувався до африканських реалій. пригожину став у пригоді досвід буремних дев’яностих, коли у бандитському Петербурзі теж не вистачало готівки і багато речей вирішувалися не готівкою, а бартером, тобто обміном товарів без посередництва грошей. Ось і в Африці він вимагає від диктаторів, яким надає військові послуги, не готівку, а ліцензії на видобуток корисних копалин.

Сам пригожин займається не військовими діями, а фінансуванням та логістикою «Вагнера». Професійних військових у «Вагнері» вистачає і без нього. Є велика кількість колишніх спецпризначенців та розвідників з усіх силових відомств. В найбільш відомих з них прізвища мають чомусь орнітологічне походження. Це Гусєв, Уткін і вірогідно був би генерал Лебідь, якби йому пощастило дожити до пенсії. Але всі ці військові люди не знають, як монетизувати свої військові здібності. А пригожин знає. Тому йому не тільки не дають кувалдою по голові, а бережуть, як рідкісний експонат африканського птаха. Бо без нього не було б заробітку у всіх цих любителів кувалди. Африканський бізнес набагато цікавіший для пригожина, ніж війна в Україні. Там тільки за допомогою 2000 вояків він отримує ліцензії на дохідне видобування корисних копалин, зокрема у Малі та Буркіна Фасо. А в українській війні він може отримати тільки купу 500х, (200ті+300ті), тобто вбитих та скалічених найманців, непридатних до подальшого використання у наданні військових послуг в Африці. Беручи до уваги, що уся «армія» «Вагнера» налічує близько 5000 осіб, могло би статися, за два тижні бойових дій повертатися до приємної роботи у Африці не було б кому. Та й взагалі не зрозуміло, чому військова одиниця, що не перевищує склад одного полку притягує до себе таку увагу засобів масової інформації. Якби всі вояки пригожина влилися в російську армію, то сам він не зміг би отримати більшого звання, ніж полковник.

Щоправда, і тут він придумав, як підвищити свою значимість, а також зберегти життя своїм воякам.

Він надсилає вперед в’язнів, набраних по російських в’язницях. Йому це дозволили зробити, і тому він мав змогу тримати своїх головорізів у резерві, подалі від вогню української артилерії.

Але зараз право набирати гарматне м’ясо по російських в’язницях в нього відібрав міністр оборони росії шойгу. Мабуть, у такий спосіб і він хоче зменшити втрати серед кадрових російських військових. пригожин зрозумів, що настав час «дєлать ногі», тобто тікати зі своїми найманцями до Африки, поки ЗСУ не знищили всіх вагнерівців на українській землі.

У розлогому інтерв’ю він пропонує оголосити мету війни в Україні досягнутою, що дозволить йому перевезти своїх вояків у більш безпечні місця, ніж лінія фронту на Донбасі.

А воякам шойгу він пропонує «вгризатися зубами» у загарбані українські землі. Оскільки за даними генерального штабу ЗСУ понад 187 тисяч російських вояків вже наїлися української землі, пропозиція «вгризатися в землю», в той час, як «Вагнер» втече до африканських країн Малі або Буркіна Фасо, мала б не дуже тішити командування збройних сил росії.

Вони навряд чи дозволять «Вагнеру» граціозно розшаркатися та залишити лінію фронту. Тому скоріше за все, герасимов не без задоволення проспіває пригожину дитячу пісеньку:

«Не ходи, му-му, до Африки гулять: Там живуть акули, там живуть горили,
Можуть тебе з’їсти ще і крокодили.»

Приватні військові компанії були розповсюджені в Італії у 14−16 століттях. Їх очолювали кондотьєри, тобто люди, що укладали кондотту — договір про найм на військову службу. Послугами кондотьєрів користувалися різні італійські міста, щоби боронити свою землю або захоплювати чужу. Відсутність народних армій і засилля числених кондотьєрів не давали змоги об’єднати Італію у єдину державу. Інколи два міста заключали угоди з різними кондотьєрами, щоби воювати одне з одним. А ці кондотьєри, взявши гроші в обидвох міст, так «жорстоко» билися між собою, що не гинув і не був пораненим жоден солдат. Перемогу «присуджували» тому місту, яке більше заплатило.

Тому-то Нікколо Макіавеллі, найчесніший політичний письменник Ренесансу, так ненавидів кондотьєрів, вбачаючи у них причину занепаду Італії, як єдиної держави. Кондотьєри були безсилими проти державних армій Франції та Іспанії. Нікколо навіть намагався створити народну армію Флоренції, коли виконував обов’язки її міністра оборони. Але кондотьєри негайно побачили у цьому проєкті загрозу своєму бізнесу і розбили цю армію ще до того, як вона набрала сили. Сучасні кондотьєри, одним з яких є євген пригожин, не загрожують національним арміям своїх держав. Навпаки, пригожин виконує різні державні доручення, у яких регулярна російська армія з різних міркувань не повинна «світитися».

Чому російська армія не може «засвітитися» у країнах Сахелю? Тому, що жоден уряд її туди не запрошував, а мандату ООН на військове втручання вона теж не може дістати.

Потенційно країни Сахеля є багатими країнами у тому розумінні, що у їхніх надрах знаходиться багато нафти, газу, золота та урану.
Самокритичний та філософськи налаштований римський імператор Марк Аврелій Антоній так зустрів оплески з нагоди перемоги у війні з сарматами у другому столітті від Різдва Христового:

«Павук пишається тим, що зловив муху; а серед людей один пишається тим, що підстрелив зайця, інший — що зловив рибу сіткою, хтось ще — що подолав вепра чи ведмедя, а цей — сарматів. Але хіба не є вони всі розбійниками, якщо розібратись в їхніх спонуканнях?»
Цей імператор більше за все на світі полюбляв мир. Але доля, щоби познущатися з нього, примусила половину з вісімнадцяти років, які він перебував на престолі, провести у військових походах.

Навіть ті армії, контроль над якими здійснюють високоморальні уряди або імператори на кшталт Аврелія, залишаються знаряддями насильства. І якщо знаряддя насильства приймають форму комерційних установ: ТзОВ або Акціонерного Товариства, це означає, що суспільство вважає за норму надання послуг зі свідомого вбивства людей на комерційній основі. І чим це краще, ніж надання комерційних послуг з продажу наркотиків або торгівлі людьми? З моральної точки зору — це значно гірше.

Послуга вбивства на комерційній основі має бути заборонена у 21 столітті. Є у світі великий ринок охоронних послуг, який тільки у США сягає 400 мільярдів доларів на рік і в якому задіяно мільйон робітників. То ж це не проблема пристроїти кілька тисяч вояків з приватних армій до охоронного бізнесу, тим більше, що платня там цілком пристойна. Також приватні товариства не повинні мати на своєму озброєнні винищувачі, артилерію або бронетехніку. Це смертоносне озброєння не потрібне для охорони фізичних осіб або периметру будівель. Що ж стосується миротворчих місій у неспокійних регіонах світу, то ці функції мають виконувати виключно національні або багатонаціональні збройні сили на підставі мандату ООН.