Кожен глядач стає ВІП глядачем
Пост вихідного дня буде про «Гру в Кальмара»
Серіал став сенсацією сезону. Хоча найбільшою сенсацією став Netflix, який таки довів, що створив платформу, через яку частина людства з доступом до інтернету може одночасно дивитися кінопродукт, причому переважно рідною мовою.
Це є нова кінореальність, — без кордонів і посередників кінопрокату. Це можливість переміщати смисли і коди швидше, легше, дешевше.
Сам серіал — за драматургією, операторською роботою та грою акторів — без особливих претензій на кіношедевр. Що ж до візуального ряду — то, взагалі виглядає, як дешевий блокбастер. Хоча автори намагаються приклеїтись до великих культурних смислів. Тому у фільмах напередодні кривавих сцен обов’язково звучить радісний Штраус, а уважний глядач побачить алюзію на графіку Ешера, кубізм Пікассо та попарт.
Основна емоційна фішка фільму — це спостерігати за емоціями та стосунками персонажів перед майже неминучою смертю. За цим дійством у фільмі за великі гроші спостерігають «ВІП глядачі», які від нудьги і створили цю гру. Кожен глядач серіалу сам стає таким ВІП глядачем, який за символічну плату Netflix може поплакати, спостерігаючи, як бідненькі учасники гри помирають за мільйони, граючи у ігри свого дитинства.
Українська частина фейсбуку винесла вирок серіалу як «лівацькому», адже йдеться про поділ між цинічними «багатими» та нещасними «бідними». Хоч, як на мене, ця політична історія, якщо і малась на увазі творцями серіалу, виявилась геть проваленою. По-перше, зважаючи на вчинки «бідних», звучить дуже непереконливо. А, по-друге, говорити про лівацтво у Південній Кореї взагалі непристойно, адже поряд — Північна Корея, де без усякого «поганого» капіталізму тисячі людей гинуть без жодних правил і шансів виграти мільйони.
Однозначною знахідкою серіалу стала символіка — трикутник, коло, квадрат… Прості прадавні символи, які нагадають про часи, коли пращури долали інстинкти, аби ми стали людьми… Чи ще не стали?
