Передплатити

Тест, який пройдуть усі. Який ринок створили ті, хто не вірить у щеплення

Ставлення до вакцин розділило більшість країн світу


Жодна держава не може похвалитися одностайністю у цьому питанні. У кожній країні можна знайти тих, хто не вірить у щеплення. Скрізь є люди, які готові протестувати проти локдаунів, — пише Павло Казарін для Крим.Реалії.

Причому не дуже важливо, які саме мотиви піднімають вони на свої прапори. Хтось не вірить у існування хвороби. Хтось вірить у природний імунітет. Одні переконані, що вакцини робили поспіхом. Інші — вірять у світову змову, чипи та Білла Гейтса. Нині ці відмінності вже вторинні. За фактом суспільство ділиться на тих, хто готовий робити собі щеплення, та тих, хто навідріз відмовляється.

Потрібно враховувати, що півтора десятиліття тому широкосмуговий інтернет та соцмережі здійснили головну трансформацію. Вони дали голос мільйонам раніше безмовних людей. Але цей процес не міг бути вибірковим, а тому свій голос набули навіть міські божевільні.

В умовні вісімдесяті адепт теорії «плоска земля» був приречений вважати себе одинаком, якого оточують дурні та лицеміри. Але соціальні мережі дозволили йому знаходити однодумців, об'єднуватись із ними у групи, створювати політичний запит і отримувати на нього політичну пропозицію. Рано чи пізно з’являється той, хто говорить раніше недопредставленій групі, що готовий бути їхнім публічним голосом і виступати вголос від їхнього імені.

А тепер такий самий запит створюють антивакцинатори. Перед політиками відтепер плескається ціле море потенційних виборців, які живуть під владою своїх страхів. Більше того — в очах антивакцинаторів щеплення загрожують їхньому здоров’ю, а отже, для них йдеться про життя та смерть. Про есхатологічні питання буття. Про те «бути» їм чи «не бути».

Це перший рівень потреб Маслоу. Найбільш базовий, на тлі якого тьмяніють усі інші. Антивакцинатори у власних очах борються за право жити, і це відводить усі інші відмінності на другий план. Цілком можливо, що на їхньому мітингу пліч-о-пліч стоять люди, які мають різні погляди на історію та політику. Вони можуть молитися різним богам і мати різних кумирів. Але їх усіх поєднує страх і протест. І, безумовно, виникає величезна спокуса скористатися цією ситуацією.

Причому така спокуса може виникати не лише у політиків. Вона може виникати у громадських діячів та лідерів думок. У журналістів та телеканалів. У тих, хто створює фейкові сертифікати про вакцинацію, і тих, хто продаватиме особливо довірливим «фуфломіцини» для боротьби з хворобою.

На наших очах виник глобальний ринок для негідників та лжепророків. Які будуть створювати собі кар'єри на гаслах боротьби за права людини. Які стануть називати обмеження — апартеїдом. Заклики до вакцинації — тиранією. А тих, хто посилатиметься на статистику, називатимуть ошуканцями та панікерами.

І це ще одна історія про колективне благо та індивідуальне. Тому що ті, хто вирішить заробляти собі капітали на цій ситуації, знову опиняться перед дилемою. З одного боку — їхнє особисте процвітання. З іншого боку — колективне благо у вигляді здоров’я співгромадян.

І через цей тест проходитимуть усі країни без винятку. Незабаром ми зможемо зрозуміти, хто який вибір зробив на цьому етичному роздоріжжі. І якщо одних політиків виправдовуватиме не дуже високий інтелект, то поведінку інших ми зможемо пояснити лише дуже високим рівнем безпринципності.

Хоча різниця між дурнями і негідниками не така вже й велика, якщо міряти наслідками.

Джерело