Передплатити Підтримати

Прилавки при дорозі

Кожен з тих, хто подорожує Україною, часто бачить при трасах літніх селян із власноруч вирощеним урожаєм


Сценка вуличної торгівлі у Перемишлянах. А скільки таких селян продають свій тяжко вирощений урожай вздовж наших доріг! Фото автора

Я таких не раз зустрічаю вздовж дороги зі Львова на Тернопіль та Івано-Франківськ. Сидять біля свого товару у спеку і в холод. Пенсії на прожиття стареньким бракує, отож намагаються трохи заробити із праці своїх порепаних рук. Здебільшого — щоб розрахуватися за комуналку, бо багатьом субсидії скасували…

Кладуть на ослінчики бульбу, квасолю, яблука, груші, сливи, горіхи, китиці винограду, обліпихи і калини, мед, гарбузи. Часом виставляють гриби, що їх назбирали молодші члени родини. Влітку пропонують автотуристам в'язанки ревеню, кропу, цибулі, яйця, свіже молоко, сир, сметану, огірки, помідори, кабачки. Деякі автівки пригальмовують і беруть у багажник весь борщовий набір, молокопродукти — бо тут, на придорожніх прилавках, вони значно дешевші, ніж на львівських базарах. Дехто купує цей товар суто з гуманних почуттів — щоби бодай трохи підтримати людей з їхніми скромними статками. Яке ж то щастя для старенької бабці заробити в день 100−200 гривень! Буде на хліб-цукор-сіль із сільської крамниці, ще й внукам дістанеться на цукерки…

Селянська торгівля при асфальтівках загострила ще одну соціальну проблему — кризу малої кооперації. У нас останнім часом все більше будують великих елеваторів, овочесховищ, складів-холодильників. Закуповують гуртом зерно, картоплю, а тепер ще й — таку «ходову» полуницю, малину. А от на городньо-садовий «дріб'язок» на кшталт порічок, петрушки, аґрусу уваги не звертають. Жаль! При розумному маркетингу заготівельники продукції з індивідуальних господарств добре заробили б самі — і незаможним селянам стало б дихати легше.

Великих клопотів зі збором їхнього урожаю не було б. Повірте, достатньо проїхатися по селах, оголосити там графік курсування рефрижераторів, чіткі розцінки на сировину — і у визначений час в обумовленому місці можна було би забрати свіжу городину і садовину. Відбою від охочих продати свій товар не було б! Бо це вигідніше, ніж правдами-неправдами добиратися на базар чи мерзнути-паритися біля самопального прилавка при дорозі. У селян з'явилася б ще більша зацікавленість хазяйнувати на своїх грядках. Маючи додатковий приробіток, вони, «безгрошівні», не ходили б до місцевих крамарів і не просили б дати їм продукти «на хрестик». Тобто у борг, до найближчої пенсії. Ви побачите, якою світлою радістю засвітяться очі людей після того, як їм пішли назустріч, важкий труд яких нарешті гідно оцінили. А поки що багато з них змирилися із незавидною долею і з сумом дивляться через вікно, як в їхніх садках гниють соковиті ренети…

Організувати збір городини і садовини від своїх земляків могли би в об’єднаних територіальних громадах. Було би бажання — знайшли би переробне підприємство, домовилися би про регулярне постачання продукції. Запасний варіант — закупівля цієї продукції для харчування місцевих школярів, вихованців дитсадків. А чому б такій громаді, яка об’єднала 10−20 сіл, не облаштувати власний консервний мініцех?

Думаймо над цим. Не залишаймо наших людей на узбіччі!

Читайте також: Часник садять у «чоловічі» дні, цибулю — у «жіночі»…