Зеленський знайшов сенс президентства. Робить євроремонт

Двадцять років тому Україна відкрила для себе слово «євроремонт». У міру того, як країна виринала з убогості 1990-х, громадяни починали потроху приводити до ладу свої квадратні метри.

Металопластикові вікна, вхідні двері й ламінат перелицьовували звичні інтер'єри. Нова побутова техніка і перепланування ставали символічним прощанням із радянським минулим, — пише Павло Казарін для «Української правди».

У слові «євроремонт» перша частина не поступалася за важливістю другій. У ній було зашифроване наше уявлення про європейський побут.

Захід в Україні сприймали як осередок комфорту — на контрасті з похмурим простором радянського дефіциту.

І якщо для меншості наших громадян Європа була історією про цінності, то для абсолютної більшості — історією про нову сантехніку і пральну машину.

До початку третього року свого президентства Володимир Зеленський все менше схожий на самого себе часів виборчої кампанії.

Обіцянки «домовитися посередині» здав в архів, загравання з проросійським електоратом — теж. Промосковські політики і медіа звикають жити під санкціями, заклики взяти Україну в НАТО звучать все категоричніше.

Втім, не зовнішньою політикою єдиною. Ключову ставку всередині країни шостий президент робить на проєкт «Великого будiвництва».

Країна ремонтує дороги і мости, будує школи і дитячі садки. Опозиція має велику спокусу пояснити те, що відбувається лише корупцією і відкатами, але в такому підході дуже багато спрощення.

Не тому, що корупції немає — при таких масштабах будівництва вона неодмінно буде. А тому що було б помилкою вимірювати будь-який вчинок влади лише його корупційною ємністю.

Зрештою, людина складна і простір її мотивів рідко зводиться до однієї лише жадоби наживи.

Володимир Зеленський може і був випадковим претендентом на президентську посаду, але навряд чи він хоче залишитися в пам'яті як випадковий президент.

І тепер він робить країні євроремонт. Створення якісної інфраструктури (а саме так звучить офіційний опис програми) — це той самий «ламінат» і «заміна вікон», тільки в масштабах цілої країни.

Зеленському потрібен був сенс свого президентства і він його знайшов. Шостий глава держави взявся будувати Європу в українському домі і робить це як вміє.

Для багатьох наших співгромадян «бути Європою» означає «виглядати як Європа». Ми знайомилися із Заходом в турпоїздках — і звикали міряти його якістю доріг і чистотою вулиць.

Але в тому й особливість, що інфраструктурне благополуччя ніколи не було головним змістом європейського простору.

Зрештою, Росія і Білорусь зробили собі євроремонт задовго до України. Відремонтовані фасади цих країн не раз ставали приводом для нашої заздрості в довоєнний час. Але виявилося, що налагоджений побут ще не робить країну Європою. Нові декорації можуть служити відмінною ширмою для авторитарних вождів і гібридних диктатур.

Мінськ і Москва привели себе до ладу, але це анітрохи не наблизило їх до Парижу або Берліна.

Євроремонт від самого початку був історією про форму, а не зміст.

Він не замінить чесні кадрові конкурси. Не стане альтернативою незалежним інститутам. Не врівноважить режим ручного управління, коли професіоналізм приносять в жертву лояльності.

Європейський будинок стоїть на іншому фундаменті — і немає сенсу міряти його якістю асфальту і кількістю плитки на тротуарах.

Втім, для переобрання євроремонту цілком може вистачити.

Професійне минуле Зеленського допомагає йому зчитувати суспільні очікування — а вони, в свою чергу, цілком можуть зводитися до запиту на побутовий комфорт.

Складно дорікати в цьому людям, які скучили за якістю життя. Але цілком можна дорікнути політикам, які готові підміняти зміст — формою.

Ніхто не говорить про те, що підходи Зеленського неодмінно зроблять з нього Путіна або Орбана. Але європейські правила гри потрібні Україні як раз для того, щоб ніхто не міг претендувати на аналогічну роль. Включаючи тих, хто прийде на зміну шостому президенту країни.

Поділ влади, верховенство права і чесні суди — все це служить запобіжником від чужих амбіцій.

Україна звикла сприймати Майдан як противагу чужим спробам грати не за правилами. Але країні вже двічі доводилося виходити на вулиці саме тому, що інституційну противагу за тридцять років створити так і не вдалося.

Проблема Зеленського ще і в тому, що сучасна Європа знаходиться не в найкращій своїй формі. Вона добудовує «Північний потік-2». Не втрачає надію на компроміс з Москвою.

Намагається балансувати принципи — інтересами. У такій ситуації потрібна неабияка віра в європейські цінності, щоб всерйоз переносити їх на український ґрунт.

А багато хто в нашій країні увірували в Європу лише тому, що Москва не залишила їм вибору. І в цьому випадку велика спокуса замінити євроінтеграцію — євроремонтом.

Підмінити імпорт правил — копіюванням фасаду. Вимагати членства в НАТО і ЄС — замість того, щоб відповідати умовам для країн-кандидатів. Але все це анітрохи не наблизить нас до західного світу.

Важливість реформи не визначається її популярністю. Якість політика не залежить від його вміння подобатися. Форма не здатна підмінити зміст, а зроблені в нульових євроремонти були все-таки історією про «ремонт», а не про «євро».

І тепер все буде залежати від того, чи розуміє це сам Володимир Зеленський. Від того, наскільки він вірить в Європу і від того, як саме він її собі уявляє.

Нам доведеться прожити з ним ще від трьох до восьми років.

Джерело