Що буде після “чоловічої розмови”?
Довгоочікуваний візит Володимира Зеленського до Сполучених Штатів, по суті, завершений
З глави держави Зеленський на кілька днів перекваліфікується на туриста, який буде насолоджуватися Каліфорнією і розповідати співгромадянам байки про гігантські інвестиції передових компаній світу до української економіки. А потім Зеленський повернеться — і тут-то ми почнемо розуміти, якими були реальні результати візиту. Тому що ці реальні результати, звичайно ж, залежать від вчинків, а не від заяв Зеленського.
Втім, і тут я б не тішився. Ми не можемо знати, чи правильно Зеленський інтерпретував сигнали Байдена під час переговорів, чи змогло зрозуміти ці сигнали його найближче оточення і як його представники розтлумачать ці сигнали главі держави. Ніколи не потрібно забувати, що ми маємо справу з людьми, розуміння якими політичних процесів наближається до нуля. І радіти великій увазі до України і довірі діючої американської адміністрації до Зеленського я теж не став би. Тому що якби ця увага і довіра була б, тоді Джозеф Байден зустрівся б із Володимиром Зеленським не після, а до своєї зустрічі з Володимиром Путіним. І не після, а до своїх переговорів з Ангелою Меркель по «Північному потоку-2». Зеленського не ставили б до відома вже після узгодження рішень. З ним говорили б про те, якими ці рішення повинні бути.
Але якщо відбувається інакше, залишається радіти деклараціям. Гарантії енергетичної безпеки в разі, якщо Росія відмовиться укладати новий транзитний контракт? Нові санкції? Але це приблизно те ж саме, що санкції після окупації Криму. Чи не простіше було заблокувати добудову «Північного потоку-2»? Пропозиція брати участь у нормандському врегулюванні? Так американці в ньому вже брали участь — за Обами. Вікторія Нуланд постійно зустрічалася з Сурковим, а зараз може зустрічатися з Козаком. Що з того, якщо Кремль в цьому врегулюванні участі не бере? Обіцянка Києва розблокувати конкурс на обрання глави Спеціалізованої антикорупційної прокуратури? Це взагалі ганьба, якщо серйозно — що в Білому домі від нас вимагають роботи наших власних інституцій. Але, з іншого боку, у нас же вже був глава прокуратури — і що? Всі ці структури — улюблені іграшки Заходу в ситуації, коли не працюють справжні інституції, коли немає чесного суду і у суспільстві правлять кланові інтереси. Яким все це є ефективним насправді, можна добре зрозуміти по Афганістану. Ми недалеко пішли, просто в ролі наших «талібів» виступає не внутрішній, а зовнішній ворог — Кремль.
Чи означає це, що я не бачу позитивного результату в цьому візиті? Звичайно бачу. Позитив у тому, що цей візит взагалі відбувся — на тлі афганської кризи, послаблення інтересу до російсько-українського конфлікту і тому іронічному ставленню, яке викликає Україна у провідних гравців після виборів 2019 року. На жаль, немає значення, чи розуміє це Зеленський і розуміють це його прихильники чи ні — але якщо після Майдану і початку війни українець в очах навколишнього світу виглядав героєм драми, то зараз він виглядає персонажем з анекдоту.
І змінити це ставлення до нас не зможе ніякий Байден. Це зможемо зробити тільки ми самі.
