«Був здивований гостинністю українців: у яку хату ми б не заходили, нас весь час пригощали…»

«Це заправка?» — перепитує дружину і ніби очам не вірить. Хлопець явно вражений. «Я шо­кований! — каже. — Це найкраща заправка, яку я бачив за своє життя».

«Дарія мене українізувала, а я її - американізував»

Я зателефонувала до Піте­ра та Дарини. Вони поділилися враженнями від подорожей та розповіли про себе. До речі, Пі­теру часто закидають, що він не справжній американець, а об­манює людей. Він вільно гово­рить російською та українською. Його батьки — з Латвії, він три роки навчався у російськомов­ній школі. Українську вивчив за­вдяки своїй дружині. Наполе­гливо практикує українську, щоб навіть акценту не було.

— У США я поїхала через мі­сяць після того, як в Україні по­чалася війна. Разом зі своїм татом та його дружиною, — роз­повідає Дарія. — Це був далекий шлях…

— Я у той час жив у Сан-Дієго, — каже Пітер. — Це 15 хвилин від кордону з Мексикою. Був во­лонтером, допомагав будувати табір для українських біженців. Навчався в університеті.

— Ми разом волонтерили, так і познайомилися, — продовжує розмову Дарія. — Через кілька місяців випадково зустрілися у місті Сакраменто, де Пітер на­родився. Я там жила з братом. І почали спілкуватися. Зустрі­чалися майже два роки. Потім Пітер зробив мені пропозицію. Майже два роки ми одружені.

— Вас не бентежило те, що в українців та американців — різні менталітети?

— Є певні речі, до яких я зви­кала, — каже Дарія. — Амери­канці не можуть сидіти на місці. Вони постійно в русі. Люблять подорожувати. Але зараз не бачу жодної різниці між нами.

— Дарія мене українізувала, а я її - американізував, — каже Пі­тер. — Ми знайшли баланс (усмі­хається. — Авт.).

Мені подобаються слов’янські дівчата, ваша культура. Українки більше доглядають за собою, ніж американки. В Аме­риці рідко побачиш гарний бу­кет квітів (самі квіти гарні, а ось оформлення — жахливе). Даша любить гарні букети. Тому я за­вжди шукаю щось оригінальне. Українки помічають більше де­талей.

— Що вас вразило у США, коли ви туди приїхали? — за­питую Дарію.

— Була вражена, наскільки у цій країні все зроблено для лю­дей. Куди б ти не зайшов — у ресторан чи просто будеш гу­ляти в парку — туалет, водичка… А ще вразило, наскільки амери­канці не люблять їсти вдома, часто ходять у ресторани. У США дуже багато різних ресто­ранів. І тут дуже привітні люди, усміхаються, роблять комплі­менти…

— Мої батьки приїхали у США з Латвії, — каже Пітер. — Бать­ко часто говорив вдома росій­ською. Коли я був малий, я теж розмовляв російською. А ось мої молодші сестри російською не розмовляють. Коли зустрівся з Дашею, почав вивчати україн­ську.

— Я коли приїхала до США, не знала англійської взагалі, — каже Дарія. — «Привіт — до поба­чення» і все! Почали з Пітером говорити різними мовами — ро­сійською, українською та англій­ською. З часом він почав мене розуміти, а я — його.

«У США ви не побачите, що хтось їде на заправку, щоб поїсти»

— Дивлюся ваші відео у соцмережах, як ви подоро­жуєте Україною. З чого все почалося?

— У нас багато друзів у США, які приїхали з України. Їм було цікаво побачити мою реакцію. Просили мене, аби я їм скидав відео з подорожей. Ми замість того, аби усім скидати відео, зробили сторінку в Instagram. Закинули перше відео ввечері, а зранку побачили, що було понад 50 тисяч переглядів! Це було ві­део з Рівного.

Ми знімали відео у першу чергу про те, на що звертав ува­гу Пітер, — каже Дарія. — Напри­клад, це було відео про молоко у м’яких поліетиленових паке­тах. У США такого молока немає (лише у паперових коробках або пляшках). Було багато комента­рів під відео… Для українців — це звичайні речі, а для іноземців це щось «вау!». Знімали відео у селі, і Пітер навіть пробував до­їти корову…

— Пригадую, Даша привела мене у свою школу в Ковелі, і ми там записували відео, — каже Пі­тер. — Мені дозволили провести урок англійської мови.

— Який був рівень англій­ської у дітей?

— На жаль, ніхто не міг роз­мовляти англійською…

Мені дуже сподобалася їдальня у школі, — продовжує розмову Пітер. — Там справжня їжа! У США у школах — «хімія»: бургери, фрі… Привозять усе готове і розігрівають у духовці.

— Що ще вразило в Україні?

— Що навіть під час війни Україна розвивається. Будує будинки, дороги… Був здиво­ваний, наскільки українці гос­тинні. В яку хату ми б не захо­дили, нас весь час пригощали, на столі завжди декілька смач­нющих страв. Постійно каза­ли: «Спробуй ще це і це…». Мені дуже сподобалася в Україні кар­топля. У вас картопля набагато смачніша.

— Бачила відео, як вас вра­зила в Україні наша заправ­ка. Хоча — що там дивного… Звичайна заправка. Невже в Америці таких немає?

— У США у 95% випадків влас­ники заправок — індуси. На за­правках дуже брудно… В туалетах неприємний запах. Я здивувався, що в Україні такі су­часні заправки, усюди ідеальна чистота. У США ви не побачите, що хтось їде на заправку, щоб поїсти. А у вас це норма.

Хоча один з моїх друзів-аме­риканців думав, що в Україні ще на конях катаються (усміхаєть­ся. — Авт.). Його батьки приї­хали у США ще за часів срср. Розповідали йому лише про ра­дянський союз. І він думає, що зараз в Україні все так, як було за совєтів.

«Одні американці вивішують українські прапори, інші говорять про корупцію в Україні»

Запитую у Пітера про став­лення американців до України.

— Багато американців спів­чувають українцям у цій війні… Водночас чимало американців вважають, що українці забагато грошей отримують з американ­ського бюджету. Часто говорять про корупцію в Україні…

Зараз в американських ЗМІ говорять про те, що україн­ці бомблять москву. Але зага­лом інформації про Україну ста­ло відчутно менше. Коли війна тільки почалася, усі ЗМІ постій­но говорили про Україну, а за останні два роки — майже нічо­го.

Наша країна розділена на дві частини. Демократи більше під­тримують Україну, ніж респу­бліканці. Тож коли у ЗМІ гово­рять про Україну, то переважно в контексті, чому США дає гро­ші Україні, потрібно наші доро­ги робити…

— Багато пересічних аме­риканців підтримують Украї­ну, співчувають, — каже Дарія. — Ми часто подорожуємо. Їде­мо, наприклад, у якесь місто, в якому не сподіваєшся побачи­ти українців. Бачимо на будин­ках — український та американ­ський прапори.

— Як американці ставлять­ся до президента Трампа? Чи змінилось до нього ставлен­ня?

— Бачимо велику різницю між молодим і старшим поколінням. Після того як почалися військові операції США проти Ірану, 90% молоді не підтримує Трампа. Його підтримує старше поколін­ня, яке дивиться лише амери­канське телебачення. Молодь же використовує соцмережі, там отримує значно більше різ­ної інформації.

— Чому у США так зросли ціни? Про це багато амери­канців говорять.

— Коли був коронавірус, наша держава багато грошей дру­кувала. Це створило інфляцію. Продукти подорожчали на 15−20%. Через масштабні атаки США на Іран подорожчало паль­не (один галон, у якому 4 літри, — 6 доларів).

Діти у 17 років виїжджають з батьківського дому, — каже Пі­тер. — Їдуть навчатися в коледжі або університети. Живуть у гур­тожитках. У США рідко побачиш, що у 21 рік хтось живе з батька­ми. Батьки після 17 років за­звичай не втручаються у життя дітей. Але якщо потрібна допо­мога, звісно, допомагають.

— Де ви працюєте? — запи­тую Пітера.

— Я — інженер. Розробляю бу­дівельні проєкти.

— Яка середня зарплата у США в інженерів?

— Я закінчив університет. Працюю другий рік. Отримую 120 тисяч доларів на рік. З ча­сом зарплата буде більшою. Мій брат айтішник заробляє наба­гато більше. Сестра працює медсестрою у лікарні, теж заро­бляє більше.

Тим часом дивлюся черго­ве відео Пітера з України. Він зайшов на ринок, де торгують м’ясом та салом. Шматки м’яса лежать на прилавках… Видно, що Пітер неприємно вражений, каже: «Такий дивний запах… Трохи смердить. А як щодо са­нітарії?».

Згодом продавчині приго­щають Пітера печеною ковбас­кою… Його настрій покращу­ється. Каже: «Тут такі прикольні люди. Дуже веселі!».