Антивізитівка Бережан

Їдуть у це старовинне галицьке місто на берегах Золотої Липи, щоб помилуватися його замком, де колись розкошували українські гетьмани, польські королі, російські царі, австрійські вельможі, де творили свої і чужоземні митці…

Потрапити сюди прагнуть, щоб зазирнути у залишки фортечної галереї, в якій співала славетна Соломія Крушельницька, і де, кажуть, досі по ночах блукають привиди.

Добираються сюди з різних далек набратися снаги від храмів, куди навідувався Андрей Шептицький, подивитися на мощі Івана Предтечі, які зберігаються в одній із цих святинь. Щоб напитися живильної «срібної» води чи то біля каплички у Куропатниках, чи біля фігури Святого Яна на хуторі Малинівці.

Спішать сюди глянути на ратушу, куди ступала нога Івана Франка, Маркіяна Шашкевича, Богдана Лепкого, Андрія Чайковського. І оцінити реліквії чотирьох бережанських музеїв.

Квапляться зійти на гору Лисоню, де здобувало славу січове стрілецтво, про яке поет Купчинський написав щемливу пісню «Як з Бережан до кадри…».

Навідуються у Бережани, щоб порівняти із львівською аристократичну архітектуру колишньої Каси ощадності, помилуватися фресками Вірменської церкви.

Мандрують сюди, щоб наживо побачити шедеври знаменитого художника, автора картин-двовзорів Олега Шупляка.

Багато хто мріє насолодитися тут ароматом романтичного міського ставу і у «Корчмі» на його набережній скуштувати карасів у сметані…

У Бережанах є на що подивитися, є чим пишатися, є чому потішитися.

Але у Бережани важко потрапити. Бо можна не помітити… в’їзду у це місто. Замість відповідного знаку у бур’янах бовваніє якесь почуддя. Облізла, здута бетонно-цегляна стела часів радянського примітивізму, яку для «шику» колись, наче комунальну лазню чи «общепітовську» кухню, обклали плиткою. І як насмішка — почорнілий від часу герб міста на цьому потворному витворі …

«Нема що казати — публІка!» — з наголосом на другому складі кажуть про цю «візитівку» Бережан старші люди. Себто — сором, ганьба, стидовисько! А молодші вибирають уже непристойні слівця…

За якихось сто метрів від цього знаку видніється інша «легенда» цього міста — шмат важкопрохідної дороги на вулиці Львівській. Якби це починався полігон для випробування марсіанських всюдиходів, ще можна було б зрозуміти, чому тутешні вибоїни за останні кілька десятиріч не бачили щебеню й асфальту. Але ж, панове із міського уряду, це — не танкодром! Це — в’їзд в уславлені наші Бережани!

Можете уявити душевний стан моїх краян і їхній гостей, якщо за кілька кроків від показаного вам знаку-почуддя, а далі — по всьому місту спинаються в небо дорогі білборди із віншуванням народного депутата від партії «За майбутнє» Івана Чайківського (у Раду його обирали по тутешньому округу). «Ділами» вітає ювілейну Україну пан депутат. На політичну рекламу у «куратора» регіону кошти є. На те, щоб прибрати вивіску-руїну при в’їзді, бодай вказати комунальникам на це — не вистачило навіть ініціативи…

Кілька днів тому Бережанська міська рада опублікувала звернення до місцевих жителів. Нагадувала їм, яка це важлива подія — свято Незалежності. І уклінно просила містян «вивісити державні прапори на фасадах будинків та балконах, забезпечити благоустрій прилеглих територій до належного стану». А щоби бережанці пройнялися цим закликом і дружно закотили рукави, у кінці пафосно дописали: «Шануймо своє рідне, українське! Адже Україна — це ти!»

Цілком правильні слова. І, першою чергою, вони стосуються самих управлінців міської ради, її очільника.

Від 25 листопада минулого року Бережанську громаду очолює «нове обличчя» — 39-річний Ростислав Бортник. Про його чесноти «Вікіпедія» пише таке: «Працював над планом розвитку міста Гогенемс (Австрія); архітектором у провідних бюро Відня, Голландії, Швеції та Німеччини… У 2019 році житловий комплекс у Відні, збудований під його керівництвом, потрапив до списку 17 найкращих архітектурних об’єктів за версією Державної премії архітектури та екологічного будівництва Австрії».

Згадайте ці рядки і просльозіться, коли будете в’їжджати у Бережани…

Читайте також: Бережанські добродійники відновлюють легендарну фігуру