Як це я можу бути українкою?

Мої перші мови — угорська та російська, українську я вивчила лише у 8 років, і мені часто кажуть про те, що рідною вважати її я не можу.

Як я можу бути українкою, якщо я не говорю українською?

Мені 6. Я не знаю мову від слова «зовсім». Питання «а яке в тебе прізвище» лунали немов китайською.

Мені 7 років. По телевізору постійно крутили російські серіали. Я чула російську, спостерігала їх реалії, бачила російські прапори та портрети їх президента. І не розуміла, чому в моїй школі не так — там же теж розмовляють російською.

Мій дитячий мозок не розумів, як це я в якійсь окремій країні: я слухаю пісні російською, російські серіали дивлюся, постійно бачу російських лідерів думок, навіть наші зірки, які ніби-то українці, говорять російською. Як це може бути окремою державою?

Мені 10. Збагнула, не могла прийняти. Ну, яка з мене українка. Масла у вогонь підливала «крутість» російської, коли мої українськомовні однолітки чули з моїх вуст російську, вони захоплювалися, просили навчити їх російської, теж прагнули нею володіти.

Мені 12. Я говорила українською — усі дивувалися. Як це дитина з російськомовної школи може добре знати українську? Тоді я це сприймала як комплімент, але водночас теж думала, що знати українську, певно, дико.

Мене також дивувало, як хтось може не знати російської, як хтось може не читати російських класиків.

Період Майдану. І мені здається, немов всі мене уЩєМлЯюТь за російську. Та яка різниця, яка мова.

А різниця була і тоді, бо попри все, мені чомусь було дуже важко прийняти те, що я українка. Страждала на меншовартість, вата в голові і повний 0 в історії України та культури.

У період з 14 по 19 (2014−2019 рр., — ред.) я спостерігаю, як мої українськомовні знайомі переходять на російську, і я не розумію, чому і навіщо. Вати в голові стало менше, тож я не бачила сенсу в їх вчинках. Сама завжди переходила на українську, коли до мене зверталися українською.

Читайте також: «ТікТок допоміг мені «трансформуватися» з малороски в українку«

Мені 20, і мене починає рвати. Але на українську я все ще не переходжу.

На 90% на українську я перейшла лише в листопаді цього року. Бо до того якщо коментар в ТікТок (соціальна мережа, — ред.) був російською — я відписувала російською. А потім в голові щось стукнуло, що у людей, які живуть в Україні, не має бути проблем з розумінням українською. А якщо є, то це виключно їх проблеми. З батьками, на жаль, мені поки важко переналаштувати себе.

До чого це все було, один простий висновок — мова має значення. Ну, лол, а ще, можливо, промінчик надії, що навіть з таких «тупеньких ватниць» як я може щось нормальне прорости.

Мені 22, я українка і пишаюсь цим. Чому важливо мати українське та надавати йому перевагу.

Джерело