Передплатити Підтримати

Не троль, а тріль. Може, тому й бояться українці своєї власної мови

Дав же Бог мову – єдину таку з п’ятнадцяти!

Слов’янських мов існує 13, а якщо з верхньо- та нижньолужицькою (бо чому б і ні?), то навіть 15. Але уявіть собі: українська в цій чудовій п’ятнадцятці єдина, в якій кінь, кіт, віл, стіл пишуться і вимовляються з І. В усіх інших вони пишуться з О, часом із певним діакритичним знаком, і вимовляються теж переважно з О, довшим або коротшим. Чи не звідси береться деяка наша сумна самотність поміж нібито мовно споріднених народів? Чи не тому нас, буває, так зле розуміють не лише відносно далекі болгари й серби, але і значно ближчі за мовою словаки й поляки?

Утім, коли ми вдаємося до перелічених слів-прикладів у множині (коні, коти, воли, столи) або починаємо їх відміняти (коня, коню, конем), то вирівнюємося з усією слов’янською рештою. Наше початкове унікальне І звільняє місце для загальновживаного О. Мовознавці кажуть, що нашому І трапляється чергуватися з О або Е. Додам від себе: це чергування є однією з кількох елементарних пасток української мови, з якими — що там іноземці! — й самі українці не завжди собі радять.

Пригадую, як я — один із таких українців, довчившися до дипломної роботи з теорії та практики книговидання (кінець п’ятого курсу!) приніс якісь чергові розділи своєму керівникові. Моя робота була присвячена «пропаганді та рекламі книги в реґіональних ЗМІ» або чомусь подібному. Отже, я не міг у ній не згадувати книжкову торгівлю. Керівник же мій, бездоганний знавець мови, хоч і не мовознавець у прямому сенсі, раз і назавжди поставив на місце моє бажання писати торгівельний. Мені, звичайно, могло здаватися, що саме так — з І, а не з О — це слово звучить якось українськіше. «Це ж правило кінь-коня, — забив мені клепку керівник. — У закритому складі, тор-гів-ля, маємо І, а у відкритому, тор-го-вельний — О. Кінь — закритий склад, ко-ня — відкритий. Елементарно.»

Відтоді цей кінь завжди приходить мені на поміч, лиш тільки я почую від когось типово галицьке крілик або те ж таки торгівельний. «Кролик», — виправляю я. «Чому кролик? — чую у відповідь. — Правильно ж не кроль, а кріль.» «Кролик, а не крілик, тому що коник, а не кіник, і котик, а не кітик», — пояснюю я, й це переважно спрацьовує. «Кріль і крільчиха — пара кролів», — додаю на згадку.

«Правило кінь-коня», як охрестив його мій керівник дипломної, насправді є типовим прикладом того, що в німецькій мові називають віслючим містком (Eselsbrücke — механістичний прийом-підказка для кращого запам’ятовування, щось як знов-таки наше «правило дев’ятки» з його не зовсім Шевченковим «реве та стогне Дніпр широкий, човни з циганами жене»). Тобто мій роботяга-кінь є радше й не конем, а віслюком. І він веде нас у невідоме своїми хиткими містками.

Свого часу стало популярним бавитися чергуванням О з І в усіх можливих випадках, а головно в іноземних словах. Не торг, мовляв, а тірг має бути. Не чорт, а чірт. Не Чоп, а Чіп. Не слон, а слін. Не торт, а тірт. Не бетон, а бетін. Не майстер спорту, а майстер спірту. Не летовище — аеропірт.

Відлуння цих давніх забав я чую подеколи й сьогодні, коли, приміром, Юрій Павлович Винничук вітається зі мною не здоров, а здорів. Це ніби й логічно: у відкритому складі — О (здо-ро-в'я), в закритому — І (здо-рів). А ще пригадується мені Васюн, веселий метранпаж із обласної друкарні, який на пчихи ближніх реаґував щирим побажанням будь з діров. Ну, але це інша тема.

Що ж до «правила кінь-коня», то, попри всю його елементарну зрозумілість, я досьогодні маю з ним певні проблеми. Гаразд, я розумію, чому безкінечний, а не безконечний: кінець є кінцем і навіть у відкритому складі в ньому пишеться І: кі-нець. Але як бути з кончина? Або просто з конче? І чому доконечний та наконечник? Але в той же час кінчений, а не кончений?

Мені так само незрозуміло, чому задовольнити, а не задовільнити. Причому перше наші словники (чому не слівники?) подають як нормативне, а друге як рідковживане.

До того ж я відчутно нервую, коли на біґборді читаю вималюване отакезними літерами Спілка забудівників міста. Зараз, чекайте: забудовників, ні? Хоча… Вони мають рацію, кляті забудівники: склад же закритий. У слові забудова він відкритий, тому О. А в забудівник закритий, тому… Чорт забирай, усе одно не лізе мені їхнє забудівник із горла!

Але що робити з будівельний чи заготівельний? Якщо мій керівник дипломної заборонив мені торгівельний, то як бути з цими двома? Хіба що торгівля — одне, а будівля чи заготівля — щось цілком інше?

Дав же Бог мову — єдину таку з п’ятнадцяти! Іншими словами — все, як не в людей. Кожному правилу суперечить якесь інше правило, а винятків із правил загалом більше, ніж самих правил. Може, тому й бояться українці своєї власної мови аж до тієї міри, що воліють чимшвидше перебігти до якоїсь більш упорядкованої й передбачуваної?

А з іншого боку — в чому ж іще відбиватися нашим улюбленим хаотизму, недбальству й непослідовності, як не в рідному мовному дзеркалі?

Джерело