І нафтою, і газом Азербайджан конкурує з Росією...

Олександр Белявський
- 01.10.2020, 19:00
- 1 373

Або інтерес Кремля у вірменсько-азербайджанській війні

Загострення конфлікту між Вірменією та Азербайджаном слід було очікувати. Азербайджан є конкурентом Росії у постачанні нафти на світовий ринок, а останнім часом і газу з родовища Шах-Деніз у Каспійському морі до Європи. Це постачання газу стало можливим завдяки «Південному газовому коридору» задовжки 3500 кілометрів. Через цей газогін можна постачати до 16 мільярдів кубів газу на рік. Вартість газогону з Азербайджану до берегів Італії перебільшує 40 мільярдів доларів.

Крім газу Азербайджан постачає нафту завдяки нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан. Потенційно цей нафтопровід здатний постачати на світовий ринок 1,2 мілйона барелей нафти щодня, але постачачає половину цього обсягу.

Одне слово, і нафтою, і газом Азербайджан конкурує з Росією, відбираючи у неї частину ринку у Європі і зменшуючи ціни на енергоносії. Тому для Росії він є ворогом, який підлягає знищенню. Але, бажано, чужими руками, щоб не наскочити на санкції або бойкот з боку західних держав. А для Туреччини Азербайджан є партнером у великому бізнесі, який робить Туреччину найважливішим транзитером нафти і газу до європейських споживачів.

Тому зрозуміло чому Росія підтримує Вірменію, а Туреччина підписала оборонний союз з Азербайджаном.

Газогін і нафтопровід йдуть паралельно одне одному з Азербайджану до Грузії і з Грузії до Туреччини. У 2008 році Росія напала на Грузію і створила загрозу постачанню азербайджанської нафти Грузією. Газогін тоді ще не було збудовано. А зараз в Росії вдвічі більші спокуси перерізати і нафтопровід, і газогін. Але руками вірменів, бо «Росії там немає». Трубопроводи знаходяться менше, ніж у 20 кілометрах від вірменського кордону.

Азербайджан та Туреччина розуміли, що збідніла Вірменія, в якої взагалі не залишилося своєї власності, повністю залежна від милості Росії. І Росія за свою «милість» може зажадати від Вірменії вести бойові дії поблизу магістральних трубопроводів. Тим часом Туреччина разом з Азербайджаном розмістили на відстані 90 км від Єревану у провінції Нахічевань системи залпового вогню. Вони можуть теоретично накрити вірменьську столицю. Ця рівновага страху стримує обидві сторони від незважених дій. Але ескалація бойових дій у Карабаху може вивести ситуацію з під контролю.

Нагірний Карабах, який знаходиться на території Азербайджану, населений етнічними вірменами. У 1993 році Вірменія захопила сім районів азербайджанської території і утримує їх до цього часу. Цьому передувало проголошення незалежності Нагірного Карабаху 3 вересня 1991 року. Жодна країна не це визнала. Ще у 1918−1920 роках точилася боротьба між вірменами та азербайджанцями. У 1921 році Карабах був включений до складу Азербайджану і залишався таким до розпаду Радянського Союзу. Напередодні розпаду Радянського Союзу президент Горбачов свідомо нацьковував Азербайджан та Вірменію, щоби у виступити «миротворцем». А точніше, постачати зброю обидвом сторонам.

Союзник Азербайджану — Туреччина поставила значну кількість безпілотників Байрактар, і це створило перевагу у повітрі, яку Азербайджан і продемонстрував цього вересня. Засоби ПВО Вірменії виявилися неготовими до атак безпілотників. Але чи зможуть наземні сили Азербайджану скористатися пануванням у повітрі?

Крім завдання-максимум — припинення експорту азербайджанської нафти та газу, у Росії є і завдання мінімум. Не допустити приєднання туркменського газу до Південного газового коридору. Це завдання Росія виконала агресією проти Грузії у 2008 році, і туркменський газ надалі йде російськими газогонами, що вигідно Росії, бо не збиває ціни на російський газ у Європі. Щодо експорту обсягів нафти, то Азербайджан експортує 600 тисяч барелей на добу, хоча потужність нафтопроводів є у два рази більшою. Можливо, це теж є наслідками російської агресії 2008 року і завданням мінімум для росіян.

Можливо, за тих часів в Росії і не було завдання-максимум, тому що ціни на нафту були високими, і можна було невеличку частку пирога віддати Азербайджану. (Росія експортує у 17 разів більше нафти, ніж Азербайджан). Але часи змінилися, і гангстер Акула Додсон з цього приводу зауважив би: «Болівару не винести двох».

Наразі Росії дуже стало б у нагоді, якби припинився експорт азербайджанських енергоносіїв.

Отака «кузькіна мать» і є для неї завданням-максимум, і залежна від Росії Вірменія як у поставках озброєнь, так й усіх інших аспектах, може бути залученою до виконання цього завдання. З усіма трагічними наслідками для вірменського народу.

Щодо позиції України, то вона стоїть на боці Азербайджану. Адже Вірменія завжди голосує у ООН разом з Росією і стверджує, що Крим належить Росії. Вже ця одна позиція Вірменії є достатньою підставою для підтримки Азербайджану, бо свідчить, що Вірменія, так само, як і Росія, не має жодної поваги до міжнародного права. Хоч це робить не з «доброї волі», а через жахливе економічне становище.