Чорне і біле

Бо коли після насильницьких протестів в Америці, зумовлених гнівом на поліцію після вбивства афроафриканця, деякі мудрагелики починають спеціальні розслідування «расистського характеру» гри у шахи, бо, бачте, білі завжди починають, то це, погодьтеся, «біла гарячка». Написав «біла», і прикусив язика… Хоча такий посталкогольний синдром не щадить і чорношкірих.

Однак річ тут не у кольорах, хай навіть діаметрально протилежних. Деякі політологи називають це дитячими комплексами сучасного покоління політиків. Може, воно й так, але мені важко, до прикладу, повірити, що 74-річний Дональд Трамп досі мотивований підлітковими комплексами. Як, зрештою, і набагато молодший від нього Володимир Зеленський, що за будь-якої нагоди наголошує на тому, що він «не лох», бо йому 42…

Думаю, що світова політика назагал, і українська зокрема, вже вичерпала звичні для попередників інструменти керувати масами і не знайшла нічого ліпшого, крім тотальної маніпуляції, спотвореного трактування фактів та подій. Тобто винайшла «велосипед», який звучить приблизно так: «видавати чорне за біле».

Свідомо укотре ступаючи на мінне поле надуманого «расизму», тобто протиставлення кольорів, зауважу, що вуличні «розваги» в Америці і сплески протестів проти мишачої метушні Зе! команди в Україні аж ніяк не є реакцією дорослого суспільства на владні утиски чи недолугість окремих персонажів політичної драми. Радше, це ознака того, що, загравшись, політики знову розбудили серед мас монстра більшовизму, по-модному, лівацтва, незагнузданого анархізму.

Роль «своїх у дошку хлопців» поступово втрачає свій зовнішній блиск, «мачизм» і вдаване всесилля у визначений час (як карета у казці про Попелюшку) перетворюється у «гарбузи» безпорадності перед викликами (що пандемії, що глобальної економічної кризи, що війни з Росією). Через маски блазнів поступово починають проступати суворі обриси «батьків нації», автократів і майбутніх диктаторів. Бо тільки особам з такими амплуа дозволено називати біле чорним і навпаки.

Коли «весна з посадками» завершилася невдачею, а про надумані «справи Свинарчуків» не згадують, бо ті розвалилися б у судах, як карткові будиночки, у країні почали хвилю політичних репресій. Таких же безперспективних, бо навіть 300-відсоткова генпрокурорка змушена закривати шиті «білими» нитками провадження проти п’ятого президента. Ресурс кримінального залякування, — що демократичної опозиції, що невгамовних волонтерів та добробатів, — вичерпано. Тепер спробують маніпулювати іншим — пошуком чорних пішаків на регіональних шахівницях. От вам і справа СБУ про «етноцид» стосовно причин катастрофічних повеней у Карпатах. Звісно, цапів-відбувайл знайдуть, і, звісно, серед попередників. Але ніхто не завдає собі труду замислитися, що варварське вирубування лісів — це не тільки наслідок прагнення високих «дахувальників» до наживи. Факт, що пилорами чи не на кожному карпатському обійсті — це єдиний шанс на виживання за цілковитої байдужості держави до пересічного українця. Українця, якого рік тому зуміли зазомбувати настільки, що він, у пошуках порятунку, проголосував за голограму…

Влада свідомо ділить нас на «чорних» і «білих». У цьому контексті особливо показовими є уроки карантину, з його унаочненими паралельними світами завсідників «велюрів», і тих, кого намагався психологічно залякти головний санлікар. Його одкровення — це не обмовки за Фройдом, це спроба артикулювати стратегію, аби до неї звикали «широкі» маси.

А риторика голови парламентського Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галини Третьякової про «присідання» знедолених на «державні кошти», про те, що у неімущих народжуються «низькоякісні діти» — це взагалі вершина не тільки цинізму. І це не банальне перефразування відомого вислову Януковича про «козлів, які заважають нам (читай — владі) жити». Це, у суміші з уже хрестоматійними «собаксами» Євгенія Брагара чи сибаритством Дубінського, — звичайний нацизм. Політолог Тарас Березовець висловився абсолютно категорично і доречно: «Це вже ідіотизм. Ще гірше цього. Чим це відрізняється від ідеології нацизму щодо Untermenschen?».

…Америка впорається з лівацтвом і анархією завдяки демократичним традиціям та інституційній конструкції правової держави. Вона, переконаний, дасть собі раду з «трампізмом» і згадуватиме про нього, як про курйоз, непорозуміння і ще один вивчений урок. В Україні ж реальними виглядають дві перспективи. Перша — консолідація «дорослого суспільства», яка уможливить мирний, демократичний транзит влади через розгромні для популістів вибори, або ж ненасильницький Майдан, який змете популістів з політичної аванцени. І друга — розвал державності та ще сто літ боротьби за неї.

Біле і чорне. Сіре не в тренді…