Передплатити Підтримати

Навіщо стріляти собі в ногу політичними репресіями, пане президенте

Якщо так хочеться когось посадити, може, краще почати не з Порошенка, чий арешт ударить по країні, а, наприклад, з кума Путіна Медведчука?

Навіщо? Навіщо стріляти собі в ногу політичними репресіями?

Цікаво, якщо Петра Порошенка можна судити за те, що він хотів украсти зарплату чиновника, якого сам призначив, і з цим всерйоз ідуть до суду, ризикуючи затаврувати Україну клеймом країни з політичними репресіями, поставивши укотре під удар нашу співпрацю із Заходом і просто насмішивши всіх навколо, то невже не можна знайти привід, щоб посадити Віктора Медведчука? Чи у випадку з Порошенком є дуже велике бажання, а у випадку з Медведчуком — ні?

Порошенка можна сприймати по-різному. І так, Україна при ньому була корумпованою державою. Як була до нього. І як залишилася після нього. Якщо садити президента за те, що при ньому в країні була корупція, а він, як головний, за це відповідає, то, напевно, треба приготуватися і наступному президентові? Чи хтось скаже, що сьогодні в Україні немає корупції? І чим відрізняється син Гладковського (Свинарчука) від брата Єрмака? Чи президент має сісти в тюрму, якщо державна компанія Центренерго стає збитковою відразу ж, як він стає гарантом Конституції?

Якщо ви хочете посадити Порошенка, як і будь-якого іншого політичного лідера, то повинні знайти безумовні докази безумовного злочину. А не смішити всіх справою Сергія Семочка. Бо, так, Семочку самому місце в тюрмі. Він дуже «стрьомний» тип. Але немає статті «призначив „стрьомного“ типа». За таке є тільки політична відповідальність. І Порошенко її, до речі, поніс. Він програв вибори. І, знову ж таки, призначення Семочка нічим не відрізняється від призначення Івана Баканова на пост голови Служби безпеки України відразу ж після перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах.

Якщо ви вважаєте, що Порошенко точно винен і точно його є за що посадити, то повинні вимагати від правоохоронних органів докази. Факти. Схеми. Адже інакше ви можете подумати, що нова влада просто осідлала старі схеми і не хоче їх світити. А якщо так, то, значить, вони не садять Порошенка за корупцію, тому що не вважають корупцію злочином. А якщо таких схем немає, то, значить, і садити Порошенка нема за що. Можна, звичайно, припустити, що у тих, хто шукає, не вистачає розуму знайти те, що треба. Але, чорт, тоді нехай шукають краще. Бо якщо ви ставитеся до них поблажливо і дозволяєте садити без доказів, то потім без доказів можуть посадити кого завгодно. І це точно не про верховенство права. Тому для громадян украй важливо, щоб розслідування базувалася не на бажанні посадити, а на конкретних злочинах і їх доказах.

Усі справи проти Порошенка йдуть не від злочину, а від великого бажання посадити Порошенка. Це надто очевидно. Навіть для тих, хто ці справи ініціює. А це називається не справедливістю, яка у всіх, до речі, різна. І для всіх. Це називається політичними репресіями.

Політичні репресії — це погано. Це тупо. Це самогубство в такій країні, як Україна. І Бог з ними, з представниками влади. Адже це удар по українських платниках податків. Якось не віриться, що безвізовий режим має шанси довго утриматися за країною, яку сприймають як місце з політичними репресіями, а, значить, — не дуже демократичною державою.

Політичні репресії — це погано, бо вони починаються з колишнього президента. А потім можуть торкнутися кожного. Тому що у разі, якщо ти почав грати в цю гру, то зупинитися вже неможливо. Адже інакше прийдуть за тобою.

Інвестори дуже не люблять і бояться Юлії Тимошенко. Але найбільше падіння вартості українського боргу було в той день, коли її посадив Віктор Янукович. Куди це врешті привело Януковича? Правильно, туди, де ніхто не давав йому грошей. Крім Путіна. І справа не в Тимошенко. Справа в тому, що Янукович зайнявся політичними репресіями. І став «нерукоподаваним». І вже люди «звідти» прямо натякають, що політичні репресії закінчаться погано. І натякають на санкції.

Цікаво, але Україна повторює шлях Грузії, при цьому приголублюючи у себе Саакашвілі. Що взагалі-то додає абсурдності ситуації. Грузія воювала з Росією. У Грузії був неоднозначний президент, якого ненавидів Путін. Президент програв вибори. І в Грузії почалися політичні переслідування проти президента, якого ненавидів Путін. І стала дуже м'якою риторика на адресу країни агресора.

В Україні був неоднозначний президент (це коли одні люблять, а інші ненавидять, і навряд чи хтось буде сперечатися, що в Україні вистачає і тих, і інших, і зараз не йдеться про правильність цих переконань) і війна з Росією. Путін ненавидів президента України. Президент України програв вибори. І тепер в Україні є політичні переслідування цього президента. І дуже м'яка риторика про країну агресора.

Збіг?

Якщо вже так кортить посадити того, кого всі не люблять, то, може, краще почати не з Порошенка, чий арешт ударить по країні, а бумерангом по тобі самому?

Дивно. Коли у тебе є вибір. Посадити Порошенка через беззаконня і накликати проблеми на країну, а, значить, і на себе. Або посадити Медведчука, і щоб усі тобі аплодували. Тому що посадити кума Путіна в країні, яка воює з Росією, це як би почесно. Але ти особисто вирішуєш посадити Порошенка, даєш команду, як той Топаз, і стріляєш собі в ногу. А твої депутати ведуть передачі на проросійських каналах і ходять натовпами на ток-шоу представників «русского мира».

Єдина розумна відповідь — рейтинги. Ти думаєш, що посадити Порошенка хочуть люди? І тебе за це полюблять? Це і є диктатура популізму. Це метод Чавеса-Мадуро. Як, до речі, і вирішення основних проблем держави через референдум. Це спосіб популістів руйнувати інститути. Але це завжди дуже погано закінчується. Дуже. Для країни. А в Україні — і для такого президента. Можна запитати у Януковича. І краще запитати. Поки є шанс зробити це не в Ростові.

Переклад з російської

Джерело