Деяким коментаторам футболу краще прикусити язика...

У кожній хаті хтось любить цю «гру мільйонів». Сам ганяє м’яча, квапиться на стадіон, прикипає до телевізора. Саме біля нього замість задоволення часто, на жаль, отримує розчарування. Виною цьому є не тільки нудне дійство на футбольному полі, а й низька кваліфікація коментаторів. Попри поставлене завдання - допомогти нам пережити приємні емоції, донести естетику спортивної боротьби - продукують беззмістовний словесний потік, а, буває, необережними судженнями провокують напругу.

Недільний матч між «Карпатами» і «Олександрією». Ціна поєдинку надвисока: виграють гості — і збережуть шанси втрутитися у боротьбу за золоті медалі; переможуть господарі — однією ногою опиняться в єврокубковій зоні. На стадіоні — тисячі уболівальників, родичі загиблих фанів «Карпат», яких спеціально запросили, щоб віддати шану героям. На висоті мало би бути й інформаційне забезпечення події. Проте…

Слухаю коментатора, який для телеглядачів розповідає про це протистояння. Один з найбільш драматичних моментів — коли події складаються не на користь команди Руслана Ротаня, захисник «Олександрії» Микита Кравченко вибігає за поле і навмисно зачіпає плечем наставника «зелено-білих» Владислава Лупашка, який координує дії своїх підопічних. У відповідь на поштовх — така ж протидія від тренера. Розпочинається шарпанина команд, яка загрожує перерости у бійку. Коментатор мав би присоромити футболіста, який грубо повівся у цьому епізоді, а відтак підпсував враження від цього дербі. Але людина за мікрофоном фактично толерує хамство. Пояснює мільйонам телеглядачів, що нічого страшного не сталося, що Микита Кравченко «ледь-ледь доторкнувся до Владислава Лупашка».

Яке значення має «ледь-ледь»! Справа у відвертому порушенні правил, у злому умислі, який жорстко карають і у футболі. Пан коментатор цього не знав?

Урок професіоналізму продемонстрував йому один із блогерів, який слухав цього «профі» й відреагував реплікою. Його зауваження цілком слушне: «Навіщо польовий гравець йде в технічну зону іншої команди та ще й тикає тренера?!»

Ці ж слова мав би сказати в ефірі коментатор. Натомість почав базарну тираду, яка недопустима для професіонала.

А я пригадую інший футбольний відеорепортаж, із принципового аматорського матчу на Львівщині, який кілька років тому транслювали на Youtube. Навіть непосвячений у спорт глядач міг помітити, що запрошений коментатор, забувши про об’єктивність, у своїх оцінках відверто тягне за господарями поля, ледь не співає їм оди, а ефективних дій суперника (який, зрештою, заслужено переміг) не помічає. Вершиною непрофесіоналізму став «ліричний відступ» коментатора після того, як прозвучав фінальний свисток. Ви тільки вслухайтеся у «перли» цього футбольного обсерватора. Не пригадую дослівно, але він сказав приблизно таке: «Незадоволені глядачі покидають стадіон. Вони обурені діями арбітра, називають його піде...ом». І я думаю, що на 90 відсотків фани мають рацію!»

Як мовиться, у таких випадках — завіса…

А ми дивуємося, чому наші глядачі у багатьох випадках вимикають звук під час футбольних поєдинків, які оцінюють горе-специ. Як тут не пригадати знаменитого поляка Даріуша Шпаковського, коментарями якого, навіть не знаючи мови, захоплювалися і багато іноземців. А з яким захопленням мільйони шанувальників футболу слухали колись грузина Коте Махарадзе, а нині так само слухають українця Віктора Вацка. А все тому, що ці люди не тільки люблять «гру мільйонів», а й шанують тих, хто по той бік телеекрана, хто хоче отримати насолоду від перемог і кого важливо не прибити, а підтримати після поразок...