Діаспоризація України

Пригадалося мені ще одне новітнє українське слово «кешбек». Уперше я натрапив на нього у Львові й мимоволі подумав, що це якийсь турок щось рекламує.

Мої друзі-мовознавці стурбовані такими словами, які, мовляв, засмічують українську мову, що має свої еквіваленти. А найбільше вражає те, що вона дедалі більше нагадує емігрантсько-діаспорну, якою розмовляють у Нью-Йорку. Ми говорили про сабвей, а не метро, про евеню, а не авеню, про кондишонери, а не кондиціонери.

Колись мій сусід в «Асторії» хвалився, що купив «чудову гем» (шинку). Раніше ми відчували меншовартість, коли зустрічалися зі справжніми українцями з України, а тепер радше гордість, бо ж вони теж переходять на англо-український суржик, яким ми досконало володіємо. До речі, навіть українці четвертої хвилі перейшли на нашу мову, кажучи «трейн», а не «метро», «білдін», а не «будинок».

Це «зближення», чи то пак «злиття народів», відбувається й на двох інших рівнях. Діаспора завжди допомагала Україні фінансово, висилаючи пакунки з хустками, джинсами тощо. Але теперішня допомога побила всі рекорди, сягаючи мільярда доларів щомісяця. Це означає, що діаспора стала найбільшим іноземним інвестором в Україну. Хоч не хоч вона є потужною силою, яка помітно впливатиме на економічний розвиток та економічну політику України.

Ще від часів Пилипа Орлика діаспора намагалася впливати на Україну політично. У ХХ столітті підтримувала опозиційні рухи: націонал-комуністів, ОУН — УПА, дисидентів (перекидала пропаганду, організувала демонстрації на захист українських діячів тощо). Але за часів СРСР залізна завіса заважала, тому безпосереднього зв’язку та впливу не було. Після здобуття незалежності все змінилося, а надто після появи інтернету. Діаспора читає Україну, а Україна читає діаспору. Тим більше що англо-український суржик стає нормальною мовою спілкування всіх українців.

Політичний вплив чиниться й через голосування. Наразі рівень участі діаспорних українців в українських виборах досить низький, але це обов’язково зміниться, коли вони зрозуміють, що становлять кількамільйонний блок більш-менш ліберально налаштованих українців. Рано чи пізно вони вимагатимуть від Києва спрощених способів голосування і, маючи за собою капітал, доможуться свого.

А уявіть собі, що запропоноване президентом Зеленським надання діаспорним українцям громадянства стане реальністю і багато з них включно з тими, що народилися не в Україні, стануть громадянами й зможуть голосувати. Тоді теоретично йтиметься про 5, 10 чи навіть більше відсотків голосів.

Чи діаспоризація корисна для України? Загалом так. Із різних причин. По-перше, англо-український суржик кращий від російсько-українського. Тим більше, знаючи такі слова, як факапи та кешбек, українцям буде легше вивчити англійську лінгва франка. По-друге, будь-які інвестиції завжди бажані, а $ 12 млрд на рік — непогана сума.

З часом, коли українська економіка розвиватиметься швидшими темпами, почнуться також інвестиції людського капіталу й діаспорні українці стануть містком між країнами Заходу та Україною. По-третє, українці-ді­аспорники загалом відкритіші, толерантніші, ліберальніші за українців в Україні хоча б тому, що західні цінності рано чи пізно засвоюються і стають власними. Якраз такий блок потрібен Україні, яка занадто схильна до дешевого по­пулізму й авторитаризму.
І насамкінець сильна, багата, зорганізована діаспора нагадає всім українцям, що в українській душі чи в українському характері немає нічого такого, що суперечило б силі, багатству та організованості. Українці не генетичні анархісти чи демократи, їх ніщо не прирікає на неуспіх. Треба тільки хотіти і вміти, отже, треба мати — як це українською? — ноу-хау.

Джерело