Трускавецький формат

«Давайте розберемося, перш ніж почнемо працювати: хто ми такі. Це дуже важливо. Тобто тепер ви помилково думаєте, що ви всі політики. Це велика помилка. Відповідь: ні. Я працюю з 1996 року, і моя перша клієнтка була Юлія Володимирівна Тимошенко. Ці вибори виграв Володимир Олександрович Зеленський. Вам про це вже говорили, і я хочу звернути на це ще раз вашу увагу: всі ви, і я в тому числі, людина, яка займається політтехнологіями з 1996 року, а багато хто з вас у той час іще в дитячий садок ходив… усі ви — політично ніхто. Я хочу, щоб це кожен почув. Ви суб’єкти в житті, але політичними суб’єктами ви не є. Що таке партія? Це англійською означає „частина“. Частина суспільства. Ви ще не партія, але вам доведеться нею стати. Вам треба стати політичними суб’єктами. Це ваше завдання на цей тиждень».

Перепрошую за цю довгу й місцями неохайну цитату. Але я не знаю жодної людини, яка б ходила на YouTube дивитися винятково політичні агітки. Або щоб вони, агітки, входили до чийогось ютубівського топ-10. Тому я навмисне зреферував звідси те, що, на мій погляд, найцікавіше. Це з лекції Нікіти Потураєва, головного політтехнолога «Слуги».

У всьому світі YouTube асоціюється переважно з котами та іншими смішними тваринками. Це сфера безкінечних жартів, ґеґів та всілякої — доброї й не тільки — музики.

І лише у нас, а точніше у штабах партії Зеленського, YouTube та, ще більшою мірою, Instagram виявляються безвідмовними інструментами політичної пропаґанди й агітації.

Безперервно, вдень і вночі, ніби збожеволілий автоматичний станок для крою та пошиття пропіленових торбинок, штабісти «Слуги» заливають відео своїх нових ініціатив, викладають інтимні фото із заручин, пробіжок, спальні та спортзалу, вихваляють свої досягнення й хизуються черговими, отриманими від новоспеченої партії, профітами. А досягнення, погодьтеся, неабиякі. Стати з потураєвського «ніхто» народним обранцем — яка дивовижна метаморфоза!

Серіал «Слуга народу» триває. Багато наших співвітчизників, які давно еміґрували, діляться радістю: «Дивимося новини з України винятково як продовження „Слуги народу“, запасаємося попкорном, 3D-окулярами й шапочками з фольги».

Я відповідаю їм, що ми вже і спимо в таких шапочках. Та навіть і під душем їх не знімаємо. Мало з якої дірки на вас може политися чергова серія! Ось, наприклад, іще одна — комедійний скетч у Трускавці. Неприховано рагульська суміш бюветного ґламуру з комсомольським завзяттям.

«Це реально жесть… Подивимося, хто витримає», — анонсував її беручкий організатор. А ще в розмові з «BBC News Україна» він розповів, що майбутніх депутатів навчають «структурі ухвалення рішень» та «установці на співпрацю й позитивну мотивацію».

По-простому кажучи, у Трускавці їх навчали голосувати. А ще по-простішому — тиснути на кнопки. Сценарій майбутньої Ради взяли, як і годиться, зі свого ж мультика «Сказочная Русь». Перший сезон, перша серія: «На Русі боярська рада прінімать закони рада…» — ну й далі за текстом, особливо там, де «дружно паднімалі рукі».

Хто вони, цей майбутній «ліс рук», дерев’яні солдатики Урфіна Джуса? Православний паверліфтер з Одеси, багаторазова чемпіонка України зі сучасних танців із Харкова, шоумен зі студії «Мамахахатала». Хоч непогано б, якби й від «Мамаплакала» хтось обрався. Бо мама ще поплаче, вдосталь «нахахатавшись».

А ще — помічники та вихованці ригів, малі й великі — в залежності від розмірів «барсєткі» — бізнесмени середнього (того, що від слова «посередність») класу, фотографи, блоґери, інстаґрамні левиці, й головне — генпродюсер плюсів, який чи не єдиний «ніколи не продавався й ніколи ні під кого не лягав». Ну хіба що тільки під власника тих-таки плюсів, але такому продатися й під таким лежати — генпродюсеру, мабуть, і за честь, і в задоволення.

Усі вони так часто змінюють маски й амплуа, так багато часу присвячують своїм акаунтам у соцмережах, що вже й не розумієш, хто вони насправді. Спортсмени, шоумени, юристи, весільні сміхуни? Достеменно відомо лиш те, що фраза «Мене вчили у Трускавці» відтепер звучатиме приблизно як «Я закінчив Оксфорд». Принаймні в нашій окремо взятій країні.

Хоч тут нове тривожне питання: що, як насправді вони служителі не знаного досі культу? Всі як один — правильні і просунуті, релігійні, сімейні, соціалізовані, освічені й багатомовні. Дарма, що насправді послуговуються лише неякісною російською. Особи жіночої статі з досить промовистим тюнінґом, що сам по собі виказує в них жінок дуже непростої долі. Чоловіки з фізіями, явно не обтяженими ні інтелектом, ні доброю генетикою. Вчені антропологи були б у захваті від цих черепів і надбрівних дуг.

Є в цих нових комсомольцях якась непозбутня архаїка. От би Петра Першого на них, він би ці кадирівські бороди новим боярам ураз повідчахував! Чи може, вони покликані всім своїм видом відлякувати? Дуболоми в Раді теж потрібні: раптом треба трибуну блоканути чи із зали когось винести? Відомо ж: фізична сила в політиці — вирішальний чинник. У кого сила, за тим і політика.

Ні, можливо, того підкреслено кримінального дикунства, що було притаманне ригам, у цих ми вже не побачимо. І навіть на трускавецьких світлинах часом промайнуть цілком симпатичні люди, з яких деякі навіть, здається, освічені.

Але ментально й по суті це все ті ж «пупсики», «трусики», «попсюки», «лепсюки» й «комсюки». І ще, як слушно означив їхній політтехнолог, вони ніхто. Бо ніхто з мандатом таке ж ніхто, як і без.

Джерело