Зеленський торгує «гнилим оселедцем»

Ті, хто вважає, що перемога Зеленського на президентських виборах схожа на сюжет фільму Brexit, помиляються.

Некоректність у тому, що для коміка, який досі продавав свій товар зі сцени «Кварталу 95» чи у фільмі «Слуга народу», все набагато простіше. Більшості виборців Зеленського достатньо було телевізора і пульта з однією-єдиною кнопкою — «1+1», а соцмережі — лише допоміжний фактор.

Зе!команда використала давно відомий метод «гнилого оселедця». Вибирають реально негативне, проте завідомо брехливе, помилкове але правдоподібне твердження про політичного конкурента і активно просувають його у медіа, додаючи нові «факти» та «деталі». Нагнітання такої інформації створює у виборців негативні асоціації про опонента, навіть якщо він публічно спростовуватиме звинувачення. І чим бруднішими вони будуть — тим більшим буде вплив на свідомість виборців. Зеленський (за власним задумом чи за підказкою інших) застосував цю технологію не проти конкретного опонента, а проти всієї країни.

Бо результат виборів можна було вирахувати за рейтингами програм Кварталу — ті, хто сміявся з цинічних реприз про «Україну-повію», про Голодомор та «Томос-термос», — насправді були готові голосувати за будь-якого носія схожого світогляду — Голобородька, Іванова, Петрова, Сидорова. «Маси ніколи не хотіли істини. Вони вимагають ілюзій, без яких не можуть жити», — казав колись Зигмунд Фройд.

73 відсотки, що віддали свої голоси за Зеленського, поділяють його оцінки і акценти. Щодо України, її минулого, її проблем та ймовірного майбутнього. Поділяють, бо голосували за нього.

А Зеленський торгує «гнилим оселедцем», і, як бачимо, у нього є споживач. Отой «зубожілий», який у побутових ситуаціях готовий толерувати продавців несвіжого товару, зарплати у конвертах, западати на халяву (як це було з «євробляхами»), уникати податків, «косити» від війська, миритися з бодяжним алкоголем, неякісним бензином…

Але Зеленський, як не дивно, міг би стати корисним. Він — за природою провокатор, і його сценічні провокації були б добрим матеріалом для тих, хто мав опікуватися моральним здоров’ям народу, його справжнім сприйняттям власної країни і того, що відбувається у ній. Однак всі сприймали його лише як блазня, не зауважуючи очевидних речей. Зеленський безкарно тестував українське суспільство на опірність, можливо, навіть не усвідомлюючи, що робить. Він продавав свій «товар», а вже знайшлися люди, які побачили у цьому реальну політичну вигоду.

Цих «натхненників» чи, точніше, ляльководів, які вирішили перетворити бульварний гумор Зеленського і Ко на політичні дивіденди, не важко вирахувати. Варто лише порівняти стиль останнього інтерв’ю олігарха-втікача Ігоря Коломойського для Bihus.info і плінтусні жарти Кварталу. Або ж потік реакцій з-за «порєбріка», від яких теж відгонить «гнилим оселедцем». Хамство, брутальність, цинізм і, звісно, неприхована алергія на Україну, її історію, ненависть до тих, кому вона дорога, бо вистраждана.

Щодо Зеленського, то він і досі, вже будучи президентом-електом, не вийшов зі сценічної ролі Азефа. Точніше, йому не дають вийти з неї. Кажуть, під час обговорення з фракціями Верховної Ради дати інавгурації, обраний президент погоджувався і на 27 травня, і на 1 червня. Однак адвокат Ігоря Коломойського (слід розуміти — «смотрящій») Андрій Богдан щось показав йому на телефоні, і риторика Зеленського одразу змінилася. 19-го, і квит!

Ще один тест на опірність — 19 травня в Україні жалобний день жертв політичних репресій. Якщо суспільство проковтне і цю провокацію, то чого ж тоді чекати від Зеленського з усіма президентськими повноваженнями?

Семен Глузман — радянський дисидент, затятий критик президента Петра Порошенка і водночас — щирий прихильник нової влади. В одному інтерв’ю він зауважив, що Зеленському невдовзі знадобиться психотерапевт. Чи не погодиться сам Глузман стати психотерапевтом для президента, який «не відчуває під собою країни»?